Шоу, від якого почуваєшся живою
Кажуть, що в країні мало талановитих людей. Подейкують, що тим талановитим людям, котрі примудрилися тут народитися, ніхто не допомагає розвиватися та являти світу свій талант. Телевізійний канал СТБ принаймні намагається опікуватися людьми, талант котрих телевізійники допомогли відкрити нам, глядачам. Я, наприклад, вдячна хоча б за те, що мені було відкрито світ фантазій та рухів хореографа Костянтина Томільченка.
Танцювальне шоу «Барон Мюнхгаузен» було поставлено за мотивами відповідної п\'єси Григорія Горіна, авторські права на яку канал купив у вдови драматурга. Дві години пластично-танцювального театру, елементи 3D; на сцені одні з кращих танцівників талант-шоу «Танцюють всі» першого та другого сезонів. Хочеться наголосити, що тема кохання у виставі не тільки платонічна і казкова, а й доволі фізіологічна, хоча і не вульгарна, тому батькам треба знати про це, коли вони вирішують, чи брати з собою дітлахів.
Я не знаю, хто є улюбленим художником постановника дійства Костянтина Томільченка, але якби мені довелося вгадувати - я б назвала ім\'я Далі. Бо хореографія пана Томільченка саме далістична: контрастні кольори, опіумні образи, мрії, перевертні, блазнювання. Йому краще вдаються образи рухливих бісиків за ролі статичних безневинних янголів. Таким, певне, є його творчий характер. Нерівний, картатий, строкатий - більше схожий на клаптикову ковдру, на котрій можна вилетіти у відчинене вікно, ніж на шовкове однотонне простирадло.
На руку пану хореографу зіграло й те, що йому знайомий «пластилін, глина або фарби» - його танцівники! З якими він наполегливо та щоденно, в шаленому темпі, працював під час проекту «Танцюють всі». Він знає переваги та вади кожного - як технічні, так і емоційні. Кожний скульптор знає, що глина, котра побувала в твоїх руках, менше здатна на зраду, ніж глина, котру ти вперше взяв до рук. Хоча щоразу ти не знаєш, що може з усього цього вийти. Але цього разу, на мій погляд, шоу вдалося.
На мене завжди справляють враження вистави, книги, музика, стрічки або картини, котрі змушують думати, згадувати та мріяти. Відчувати себе живою людиною, в котрій сидить і лихо, і добро.
І під час перегляду танцювального шоу, і після думаєш про добро і зло, кохання та мрії. Й усвідомлюєш, що добро злу програє. Візуально. Рухами. Кольором. Смаком. Ритмом. Зло агресивніше, дотепніше, виразніше, зло - холера, але - холеристичне! - і воно хоче бути помітним! Якщо троянди почнуть танцювати, певне, їх танго помітять та відчують скоріше за вальси конвалій, хоч є небезпека поколоти собі шкіру. В добрі людина розчиняється, розчиняться Марта (Наталі Кротова), розчиняється Барон (Артем Гордєєв), так само вони розчиняються у коханні, втрачають свою індивідуальність, і стають зримими тільки коли вдаються до боротьби або рятуються фантазіями.
Добру допомагає бути впізнаванішим тільки музика Романа Суржи, дуже вдало виписані для Барона, його світи й Марти музичні теми. На мій погляд, вони перегукуються зі знайомими темами Чайковського та Кальмана, але від цієї суголосності вони тільки виграють, бо так чи інакше не втрачають індивідуальності і, водночас, посилюють тепле до них ставлення та надію на те, що все закінчиться добре.
Але в зла на руках завжди більше карт, бо воно вдається до шулерства. Мені дуже сподобався хід, коли зло перетворювалося на зграйки тарганів та щурів. Вони гучно заявляють про себе в темряві, тупотять, пересуваються, змінюють дислокацію і завмирають, як тільки їх торкається світло. Добро заколисує, навіть незважаючи на вражаючу повітряну акробатику, котру демонструє Наталі Кротова. Зло примушує за собою пильнувати, маніпулює емоціями, майстерно заграє до тебе.
Яскравий образ Баронеси (Ольга Голдис), напевне, є найвиразнішим. Владна, ненажерлива, в другій дії вона почувається переможницею, тому вдягає штанці, вже не треба досягати свого, використовуючи жіночність та слабкість. Все, життя вдалося, вона мускулінна, владна і багата. Виразним є її коханець Рампкоф (Євген Кот), чиє его встає на зраду, владу, гроші та маніпуляції, жіночі принади Баронеси його мало хвилюють. А також неймовірним є син Баронеси Феофіл (Микола Бойченко), котрий умить перетворюється на немовлятко, коли бачить свою в цьому вигоду. І не втомлюється демонструвати свою владність, поки домінуюча над ним матір його не бачить.
Повертаючись до добра, хочеться зазначити, що йому зраджує навіть колір, білий та світлий завжди брудняться першими. Служок Барона вдягнено строкато, але тим танцівники нагадують хвилястих папужок, від яких годі чекати виявлення характеру, аж поки вони не починають блазнювати.
І про кохання. Кохати мрійника та вигадника дуже важко. Треба усвідомлювати свою жертовність цьому коханню та насичуватися цим. Кохати мрійника, котрий вирішив, що його позбавлено можливості мріяти, ще важче. Бо він втрачає себе, свою чарівливість, ще мить - і він із мрійника легко може перетворитися на гопника. Жертовність люблячої жінки - саме це здатне врятувати чоловіка, врятувати родину та світ. Саме це я відчула, спостерігаючи за промовистими партіями Барона та Марти.
Однак кохання рятує Країна мрій. Звідти спускається Барон на початку вистави, туди вони втікають із Мартою у фіналі. Залишаючи нас тут, на землі, з нашими гріхами та харизматичним злом. Яке, насправді, харизматичне тільки на відстані. Поки не починає смердіти. Втім, добре знати, що двоє здатні створити свою планету Добра, Кохання та Фантазій і можуть піднятися туди, коли стане зовсім скрутно.
Ілюстрація - stb.ua