Все починалося з духу гри та бунтарства. Це відбувалося ще наприкінці сімдесятих років, коли інформаційно-технологічна впевненість німців заледве сягала телефонного штекера. Deutsche Telekom погрожував кожному неприємностями з поліцією, хто набереться нахабності навіть доєднати до мережі телефонний автовідповідач, привезений з Далекого Сходу. Будь-яка передача даних вважалася суворо державною справою.

Проти такого стану справ спробували виступити в Гамбурзі кілька неохайних на вигляд осіб, котрі погрузли в коробках з-під піци та плат для паяння, готуючи повстання на терміналі. Вони називали себе Chaos Computer Club (CCC). Вони працювали за методикою піонерів радіозв'язку, займаючись самоосвітою, влаштовуючи технічні експерименти. Це були виключно особи чоловічої статі головною визначальною рисою котрих було прагнення чинити спротив.

Під підозрою кожен

Чинити спротив телекомунікаційним монополіям, чинити спротив промисловості й кабельному телебаченню, чинити спротив узагалі всім тим, хто був проти них. А таких було багато. Тому що ці бунтарі своєю незламною езотеричною впевненістю навівали страх у своїх сучасників. Страх перед державними інформаційними спрутами, перед проведенням перепису населення та й загалом перед інформаційною епохою.

Ставлячись з підозрою до кожного з-поза меж своєї паяльно-платної комуни, вони все ж рекламували свій статус джидаїв анархістського "Діджиталу". І, щоб довести свою просвітленість, вони навчали страху ощадні банки і Deutsche Telekom своїми геніальними проникненнями в систему рахунків - такий собі народно-педагогічний урок, зрозуміло.

Комп'ютерні саботажники - злочинці з переконання

І це був тільки початок. З тих пір гакерські методи вже встигли стати загальновживаними, у це мусила повірити навіть ціла галузь промисловості. Музична індустрія може заспівати про це цілу пісню.

Сьогодні навіть міністр внутрішніх справ хвалебно відгукується про ті ноу-хау, які виросли з гакерської та піратської культури колишніх таємних кіл братів, а згодом і сестер CCC. Проте, ІТ-менеджери як і раніше побоюються комп'ютерних саботажників - злочинців з переконання - навіть більше, ніж економічних шпигунів і кібер-воєн.

Гакери належать до найбагатших людей у світі

Чимраз більше структур у Німеччині ставали доступними для користувачів Інтернету, зокрема, ADAC [Allgemeine Deutsche Automobil-Club - Німецький клуб автолюбителів - Z.]. Колишні гакери ставали дуже затребуваними консультантами з питань використання інформаційних технологій. Як у політиці та бізнесі, так і в справі захистку прав споживачів. У своєму житті колишні члени ССС зуміли зробити запаморочливі кар'єри, пройшовши свій довгий шлях до середнього класу суспільства.

Хоча німецький шлях у тій сфері був своїм. Певним чином особливий. У той час, як німецькі гакери до цих пір коливаються між інтернет-романтикою та апокаліптичними візіями, відіграючи роль живих нагадувань і застережень, у Сполучених Штатах гакери-першопрохідці вже давно перетворилися на найбагатших людей у світі.

Мета полягала в створенні оцифрованого масового суспільства

Білл Ґейтс [Bill Gates] (Microsoft) і Стів Джобс [Steve Jobs] (Apple) - назвемо лише найвидатніших з них - теж колись борсалися з бітами й байтами в своїх гаражах-майстернях. Робили вони це передовсім з тою метою, щоб створити щось таке, на що інші лише сподівалися - технічні основи для оцифрованого масового суспільства.

Там практично розроблялися інновації, тут лише звучала критика на їхню адресу. Знаменитий поділ праці, який зберігся до сьогоднішнього дня і який, окрім усього, може слугувати поясненням тому, чому інформаційні технології уже протягом тривалого часу не позначаються тавром "Made in Germany".

І ніщо виразніше не засвідчило амбівалентності, яка до нині збереглася в німецьких гакерських серцях, аніж відкриття конгресу Chaos Computer Club, який пройшов на зламі років. "Ми прийшли з миром" - таким було гасло, яке насправді радше прямувало до своєї протилежності. Мир не тривав занадто довго. Уже в день відкриття сесії кілька активістів із середовища CCC розмалювали кепкувальними текстами домашню сторінку новинного сайту ARD-Tagesschau, а окрім того, на Інтернет-сайті Ліберальної партії покпинили з голови партії, використовуючи рустикальні жарти.

Тож знову виникли традиційні турботи про порядок у хаті, адже їй знову загрожував безлад. А створення безладу - це стрижневе заняття гільдії гакерів. З їхньої точки зору, треба створити побільше перешкод. Перешкод для політиків, котрі не знають, про що вони говорять, для інженерів, котрі ставлять свої знання на службу комерції.

І взагалі виступити проти всіх невтаємничених, котрі відчувають безмежне благовоління перед гард- і софтвером, а також спалахують наївним захопленням, щойно побачать нові красиві прилади. Аматорство і зарозумілість, панікерство та освіченість для гакерів перебувають один від одного на відстані якихось кількох кліків мишки.

Тому що розмиття в саморозумінні (у світлі яскравої основної суперечності) - це частина програми ССС і вже давно вона була (переконливо чи не надто) виправдана в "гакерською етикою". "Захистити особисту інформацію, зробити публічну інформацію загальнодоступною" - у цій ключовій фразі сконцентрували гакери з CCC усю свою самосвідомість.

Захист персональних даних може перетворитися на захист злочинців

На перший погляд це звучить розумно і навіть не позбавлене шарму на кшталт Присяги Рютлі [Rütlischwurs - присяга, складена представниками комун Урі, Швіц та Унтервальден у місцевості Рютлі поблизу гірського Фірвальдштетського озера, яка лягла в основу Швейцарської конфедерації - Z.] під високими горами інформації. Принаймні доти, допоки хтось не підніме одне питання: що ж насправді малося на увазі? Той факт, що кожен захист інформації може перетворитися на захист злочинця, що публічні бази даних є такою самою інтелектуальною власністю, котру необхідно захистити, як і особисті дані, знає тепер кожна дитина, принаймні з часу збирання на Google інформації про анонімних користувачів і скандалу з Wikileaks.

Як і будь-яка технологія оцінки ймовірних наслідків у основі CCC-філософії лежить нерозв'язна проблема. Це проблема невизначеності будь-якого прогресу. Складається враження, що CCC-стратеги ще й досі залишаються в'язнями віри в ефективність мораторію, тобто віри в керованість технічного прогресу завдяки "розумному" передбаченню.

У цій своїй вірі ССС-гакери постають перед нами цілковитими дітьми свого часу - сімдесятих років, коли такі поняття, як "програмоване навчання" та "виловлювання неводом" стали синонімами як для технічної фантазії всемогутності, так і для технофобії. Соціально-політичне безумство всездійсненності й віра в ефективність його обмежень потисли один одному руки - і народили штучну істоту, яка знає, як про "добро", так і про "зло", і нас у разі чого застерігає. Це - CCC гакер.

Що це: прокляття чи благословення? - таке запитання завжди виникає, коли несподівано вдається неможливе зробити можливим. Це також стосується і ССС.

До сьогодні, шукаючи відповіді на запитання: ким врешті-решт є гакери? - ми не можемо дійти спільної думки. А може нині наші суперечки ще бурхливіші, ніж будь-коли раніше. Занадто яскраво нині проступає спектр трактувань бажань і реальних звершень цих специфічних осіб, котрі зі своїм паяльником і підручником з програмування щоразу частіше постають перед нами як зло, ніж як благо.

Спершу вони були просто знавцями, потім - всезнайками, а тепер - співзнавцями? Самосвідомість комп'ютерних експертів з CCC, котрі досі діяли незалежно, видається не лише великою, але й широкоспектральною. Хто вони тепер: захисники споживачів, політичні радники, останні вільнодумці інформаційної епохи? Чи всі ці функції не виключають одна одну? Жодна людина не в стані залишитися невинною й незаангажованою, якщо вона, втікаючи від марґінальності, обирає своїм осідком центр. Це правило стосується і гакерів.