Правди ніде діти. Будь ми країною нормальною, він би уже пакував валізи. Власне, саме існування цього персонажу у публічному житті України чітко вказує нам на те, що ми всі трохи не сповна розуму. І вже давно.

Уявити щось подібне у Франції, чи Італії - неможливо. Хто б стерпів там німецького чи американського телеведучого, який би здумав спересердя публічно хамити всій нації?

У нас терплять. Ніхто з присутніх представників так званої «еліти» на заяви Шустера не прореагував і зі студії не вийшов. Навпаки, всі продовжували запопадливо кликати: «Савік!», «Пане, Савіку», «Савіку!».

Але що ж так знервувало цього іноземного підданого, що він не втримався, розкрився і щиро задекларував нам своє справжнє ставлення до України?

Шустера розлютила іронія, з якою «недорозвинуті українці» сприймають увесь цей всесвітній «ґевулт» довколо «Вікілікс», не бажаючи перейматися пафосом та глибиною скандалу за прикладом народів розвинутих країн.

Шустер продовжив озвучувати свій перелік «вражаючих розкриттів», який нікого не вражав, і зніяковіння подолати вдалося лише тоді, коли він повідомив, що «скандал з «Wikileaks» це «плівки Мельниченка» у міжнародному масштабі».

Українські учасники шоу озвучену тезу любенько підтримали і заговорили вже в унісон із ведучим про «перемогу свободи слова у глобальному масштабі», яку відтепер стримувати нікому не вдасться.

Що було далі на цьому феєричному дійстві великого значення для даного тексту не має.

Важливо сказати інше - Шустер правий по обом пунктам.

І це справді стосується «Wikileaks». Бо що ми взнали, дякуючи цим роздруківкам? Не секретне, але вражаюче? Таке, що в усіх країнах світу призвело б до масових звільнень, відставок та самоліквідацій цілих політичних проектів, а в Україні - чомусь залишається непоміченим ані Шустером, ані провідними журналістами, ані владою, ані опозицією?

Ми дізналися, що наші політики, олігархи та високопосадовці постійно бігають до посольства США «на розмови» і ведуть себе там як правдиві ХОЛОПИ.

Це нас не обурює?... Ну, скажіть чесно, поклавши руку на серце - обурює, чи ні?

Хоча здебільшого йдеться про людей, які на своїх високих посадах, стають носіями державних секретів і таємниць, отримують відповідні допуски та дають відповідні підписки.

Що ж змушує їх таємно напрошуватися на аудієнції до високопоставленого розвідника США в Україні і розпускати перед ним свого язика?

Гадаєте, щось подібне можливе в Росії, в Білорусії, чи Казахстані?

Скажете: «Ні, бо там нема демократії!». А у Франції, Німеччині, чи в Італії? Можливе?

Чи з'являться на Вікілікс документи, які покажуть, що польські політичні діячі так само бігають до американського посла, розповідаючи все, що собі думають і знають?

А от наші політики ходять до посольства США мало не табунами і ведуть себе там просто вражаюче негідно. Усі ці Грищенки, Пинзеники, Фірташі etc.

(Тільки Кучма, як виглядає, тримав марку і взагалі говорив речі правильні, бо видно й не напрошувався сам на ту розмову. На відміну від інших).

І чи є в кого сумніви, що так само «провідні політики та бізнесмени України» бігають до інших іноземних посольств?

Адже і без «Wikileaks», дякуючи публікаціям у німецьких ЗМІ (http://prawda.org.ua/1698), ми були нещодавно ознайомлені зі змістом перехоплених депеш французького посольства, де йшлося про одного «сильного українця», який за символічну ціну здав вітчизняну цементну галузь французам і отримав за це Орден Почесного Легіону.

А хіба ми самі не знали всього цього раніше?

Знали.

Чи завадило це французькому легіонеру балотуватися на пост президента України?

Аж ніяк.

І хіба не пішов він потім - після «консультацій з іноземними послами» (як сам Тигіпко відкрито зізнавався) працювати в нинішній уряд Азарова?

Вдумайтесь: людина - високопоставлений державний службовець - здає інтереси держави, завдає Україні неймовірних збитків, отримує за це від іноземного уряду орден і потім не ховається, не тікає, не опиняється за ґратами, а відкрито хизується тим орденом і далі, консультуючись з іноземними посольствами, працює в уряді України...

І після цього ми чогось прагнемо від держави? Мріємо про якісь реформи для людей?

Тому Шустер, безперечно, правий, хоча й зовсім інше (а не це) мав на увазі. Однак, суть проблеми він визначив абсолютно точно: ми діємо, живемо і сприймаємо себе та світ саме як недорозвинута країна.

Тепер про «плівки Мельниченка» у загальносвітовому масштабі. Це важливо, бо допоможе нам краще розуміти суть самого явища - «Wikileaks». Але для початку маємо сказати собі одну неприємну правду, яку ми також всі давно знаємо, але не озвучуємо публічно.

Правда ця в тому, що ніякий Мельниченко ніяких записів ніколи не робив. Ми це давно прекрасно розуміємо, але дозволяємо, щоб Майор виступав усюди, наче герой, і при цьому ми усі масово вдаємо, що віримо йому. Віримо, наче ті записи здійснив саме він.

І це при тому, що існує версія, за якою «Ґонґадзе убили саме під плівки».

Можливо вона хибна, але загалом виглядає логічною. Принаймні, не можна виключати, що ті ж самі люди (очевидно спецслужби і не виключено, що іноземні), які здійснювали прослуховування Кучми, підштовхнули потім розвиток подій у всім нам відомому руслі. Якщо не організували його.

У будь-якому випадку, якщо Кучму записував не Мельниченко, то хто?

Чому ми не хочемо взнати - хто саме дав майору ці записи і напоумив його усе взяти на себе? Чому стільки років ховаємо голову в пісок від цих запитань і обираємо за краще вдавати приступ багаторічного загальнонаціонального ідіотизму? Як і належить «недорозвинутій країні».

Тепер від нас вимагають, щоб ми не тільки продовжували вірити (чи вдавати, що віримо) у міф про майора Мельниченка, але й повірили ще й у міф про «Wikileaks» та безстрашного Ассанжа, якому рядові армії США, безстрашно зливають таємну інформацію здатну похитнути підвалини Америки.

Начебто.

А їм на допомогу кидаються невідомі, але такі ж безстрашні, працівники американських спецслужб, які зливають тому ж Ассанжу не менш секретні дипломатичні депеші США.

При чому переконують нас грамотно, по всім фронтам: в усіх випусках новин, із посиланнями на провідні видання світу та із залученням таких глашатаїв як Шустер і йому подібні.

Ми то, безперечно, ставимося до цього з іронією, бо вже давно обжилися в Інтернеті. І не лише на сайтах, де пропонується різноманітний непотріб та інформаційне сміття, але й на тих, де присутня аналітика і не заангажована, чи ангажована, але предметна, вільна і відкрита - дискусія.

Тут важливо нагадати, що «плівки Мельниченка» в Україні передували достатньо серйозним подіям - акції «Україна без Кучми», яка ставила за мету відсторонення від влади Леоніда Кучми. Тогочасного президента України.

Уявимо, що Шустер правий, і ми маємо нині справу із «плівками Мельниченко» у глобальному масштабі», то, можливо, варто запитати себе: що буде далі?

Кому потрібен цей скандал з «Wikileaks», та елементом якої багатоходової комбінації є вся ця афера, в яку нас сьогодні змушують повірити?

Можливо слід чекати спроб зміщення Обами? Чи витоку інформації, здатної спровокувати міждержавні протистояння і навіть війну? Чому ні?

Нам системно вбивають в голову, що «Wikileaks» - це «незалежне джерело» таємної і «правдивої» інформації, якому можна вірити. Просто необхідно вірити, якщо ми не хочемо, щоб нас вважали «недорозвинутою країною».

І, якщо далі на «Wikileaks» з'явиться інформація про те, що Іран готує ядерний удар по Ізраїлю, чи Китай вирішив обвалити долар, а всі сили зла приєдналися до цього задуму, то, за логікою, ми повинні будемо в усе це одностайно повірити.

Так само, як повірили колись у «Кольчуги», яких потім так і не знайшли.

Виходить, що так. Але тоді аналогія між «плівками Мельниченка» та «Wikileaks» абсолютно не грає на користь останнього. Швидше, навпаки, змушує нас підозрювати, що все це - афера, обман.

Принаймні, не завадить пам'ятати, що такі як Майор зі своїми «плівками», чи Ассанж зі своїм «Вікіліксом», чи... Шустер зі своєю «Свободою» - не з'являються просто так. І, якщо подібні зірки нам запалюють, то ви знаєте... Комусь воно - треба.

Микола Кульчинський, Рівне, для «Української правди»

Фото - www.pravda.com.ua