Перед тим, як почати розмову про «Сербський фільм», потрібно вирішити кілька принципових питань для самого себе. Писати про цей, як і будь-який інший, фільм, – значить поширювати інформацію далі.

У випадку цього шедевру до кінця не впевнений, як чинити. Але точно було би варто задіяти якомога жорсткіших вікових та інтелектуальних обмежень. Йдеться про те, що сприйняття «Сербського фільму» залежить не так від віку глядача і його психологічної витримки, як від його культурологічного досвіду інтерпретацій надскладних візуальних систем.

«Сербський фільм» С. Спасоєвича розповідає історію культового порноактора Мілоша (С. Тодорович), про чоловічу силу якого ходять легенди. Нині у нього щасливе родинне життя, щоправда захмарене безробіттям і алкогольним дурманом, яким він намагається затьмарити власне сексуальне всесилля. Йому пропонують знятися в арт-хаусному порнофільмі, побудованому на цілковитій таємності. Мілош не знатиме сюжету наперед, лиш отримуватиме вказівки режисера через вмонтований навушник. У процесі зйомок Мілош розуміє, що вв’язався у жорстоку гру, де все насправді – некрофілія, інцест, садизм, вбивство. І всього лиш один вечір перетворюється на неймовірну, найжорстокішу у новітньому кіно, перверзійну одіссею (дивовижна тяглість часу, відображена у 20 хвилинах хронометражу фільму) пошуків власної родини, свого минулого і безпросвітного теперішнього.

Після закінчення перегляду, приходу до тями від побаченого, можна до істерики і хрипоти говорити про занепад моралі сучасного світу, аморальність кіношників, негативний вплив порнографії на безликі маси суспільства. Але краще розібратись, ЯК і ЧОМУ зроблений «Сербський фільм» таким, як він Є – жорсткою сумішшю трилеру, жахів, порно та неймовірного відчуття духу часу.  

Перші сцени стрічки програмують подальше сприйняття художньої дійсності і дають ключ до прочитання всього фільму. «Сербський фільм» починається словами «Baby, I’m gonna fuck you», сказаними Мілошем у порно, яке дивиться його власний маленький син. Як своєрідний епіграф, ця фраза, «зараз ми вас зробимо», задає настрій цілому фільму. Коли розгублений хлопчик просить батьків пояснити, що це він щойно бачив, вони пояснюють: «Це типу мультфільмів для дорослих», даючи зрозуміти глядачам, що не треба надто близько сприймати те, що буде показано далі.

  

 

 

 

Іншими словами, творці фільму акцентують на гротесковій природі порнографії, нереальності порносвіту, де всі актори виглядають надмірно сексуальними, їхні тіла струменіють сексуальністю, їхні статеві органи більші, ніж у простих смертних аматорів, море сімені і виділень з різноманітних органів буквально заливають порнофільми, як кров у голлівудських треш-жахах. Таким чином, порно програмує повсякденну дійсність, винахідливо показуючи глядачам вседозволеність сексуальної фантазії та певні стандарти нинішньої сексуальності (це дуже виразно простежується у фільмах – від епохальної «Глибокої горлянки» 70-х до вже звичних «глибоких горлянок» сьогодення). При цьому порно – це світ вигадки, що дає вихід загально-соціальним проблемам, спрямовує і вивільняє основний інстинкт і змушує людство «придивлятися» і прислухатися до себе. Порноскладова «Сербського фільму» – це якраз та наративна форма, що гарантовано звабить величезну аудиторію глядачів.

Гротескова порноестетика перекидається в «Сербському фільмі» і на елементи жаху та трилеру. Як викрикує в одній із найжахливіших і найважливіших сцен схиблений порнорежисер, «Newborn porn!». Це «новонароджене порно» сербських кінематографістів досліджує і демонструє перверзії та вивихи сучасного суспільства. І головне – виходить на глибший рівень, візуалізуючи у Мілоші, супер-герої порно, власне загальнолюдську жорстокість і звірине насилля.

В епоху повсюдної інтерактивності порно все одно залишається найбільш інтерактивним видом мистецтва, буквально закликаючи, залучаючи свого глядача до активної взаємодії з тим, що відбувається на екрані. «Сербський фільм» так само максимально впливає на свого глядача, почергово подразнюючи різні точки психіки аудиторії, у кліповій манері перемежовуючи настрої й складові екранної історії та істерії. Не залишаючи нікого байдужим.

Крім того, творці «Сербського фільму» намагаються створити узагальнюючу метафору сучасного життя в Сербії, розсипаючи фільмом різноманітні натяки типу «Ця вся країна, як величезний дитячий садок» (саме у дитячому притулку відбувається більшість зйомок); у мерзенній сцені про «новонароджене порно» за всім жахом проступає символіка кошмару, який чекає на кожне наступне покоління, що з’являється на цей психічно хворий світ; спаплюжену і поґвалтовану родину з іронічною посмішкою називають «справжньою щасливою сербською родиною».

Думаю, що це чи не найвлучніша стратегія змін: якщо у твоїй країні ніхто нічого не робить, то чому не почати з такого фільму. І змусити весь світ говорити про себе. Без жодних кінематографічних і моральних законів, стереотипних штампів почати все нуля, наче нічого не було раніше. Сербським кінематографістам вдалася неймовірна штука – зняти максимально сучасний і актуальний фільм, використавши кліпову естетику, гламурну «відбіленість» кадру і псевдодокументалістику (таку популярну нині), увівши відеокамеру в простір художньої реальності, що спричинило неймовірний ефект очуднення й автокоментаря до подій на екрані. І, звісно, головна складова – гротескова та «інстинктивна» візуальна мова порно-жаху, яка доступна і зрозуміла всім людям у всьому світу.

Не помилюсь, якщо скажу, що лиш малий відсоток тих, хто спробує подивитися цей фільм, додивиться його до кінця. Ще менше глядачів спробують зрозуміти всі багаточлени художньої системи «Сербського фільму». А решта, сотні підлітків, як писав один Інтернет-мораліст, підпільно скачають “Сербський фільм”,  і він буде зберігатися у них у папці “Жесть”.