Московська парадигма журналістики
Шанси громадянського суспільства вкорінитися в країнах колишнього Радянського Союзу без невпинного тиску з боку ЄС (чи США) близькі до нуля
Нещодавня серія брутальних побиттів журналістів у Росії підтвердила невпинне, як виглядає, сповзання цієї країни в рейтингах свободи преси. Але як би погано не було в Росії, вона є лише епіцентром, із якого пострадянське відлуння розходиться всім колишнім комуністичним блоком. І, як виглядає, правило просте: становище тим гірше, чим ближче до епіцентру – і географічно, і політично.
Україна, яка знову тяжіє до Москви, підтверджує це правило. Службу безпеки України звинувачують у залякуванні й переслідуванні журналістів останніми місяцями, від часу, коли на Президента обрали Віктора Януковича.
Голова СБУ Валерій Хорошковський був у Брюсселі минулого тижня і знайшов час пустити в наступ свою привабливість, давши обід відібраним журналістам. Але його заяви тільки посилили підозри, що Київ тепер вдається до іншої парадигми в журналістській практиці, ніж та, яку визнає більшість західних країн (можливо, хіба Італія дедалі більше стає там винятком). Назвімо її «московська парадигма журналістики».
Головним словом у презентації Хорошковського було «відповідальність». Упродовж п’яти останніх років (коли в Україні було переважно прозахідне керівництво) Україна, як сказав Хорошковський, «втратила відповідальність» – і влада, і громадська сфера, і засоби інформації. А коли Радіо Свобода попросило пояснити концепцію «відповідальності» і її застосування щодо журналістів, Хорошковський заявив: «Відповідальність журналістів – бути правдивими». «Журналісти мають робити свою роботу». «Чесність – головний пріоритет», – сказав Хорошковський. І додав, що в Україні журналістів надто часто «наймають», щоб поширювати «дезінформацію».
Така турбота про «правдивість» показує «московську парадигму журналістики» з найпривабливішого (і найменш смертоносного) боку. Коли доводиться пояснювати її суть, ця парадигма визначає засоби інформації як інструмент, як канал передачі інформації, як фах, що не відрізняється від інших і не претендує на реальну політичну автономію.
Це цілковито суперечить тому, як до журналістики ставляться на Заході (принаймні, в теорії, хоч і не завжди на практиці) – як до автономної частини громадянського суспільства, від якої законно очікувати, що вона коментуватиме політику, критикуватиме політику, буде стежити за діями політичної влади і користуватися широким і законодавчо визначеним імунітетом від впливу органів влади.
Усе це зводиться до того, наскільки сильне громадянське суспільство, і який обшир воно займає. У країнах, де громадянське суспільство не мало часу чи можливості розвинутися, владодержці автоматично вбачають у всіх критиках опозицію. Усе, що не є демонстративно деполітизоване на догоду можновладцям, автоматично вважається за елемент політичної сфери. А мета будь-якої політики – захопити владу (навіть колишній прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер у своїх спогадах подає це визначення). Тож нічого й казати, що шанси громадянського суспільства вкорінитися в країнах колишнього Радянського Союзу без невпинного тиску з боку ЄС (чи США) близькі до нуля.
Це стає дедалі очевиднішим у Грузії, вже не згадуючи про Білорусь, Азербайджан чи Вірменію, де кожен телеканал, кожна газета – або «урядові», або «опозиційні» (а, власне, так само поділяються навіть готелі чи ресторани). Тепер, здається, настала черга й України.
Ахто Лоб’якас, брюссельський кореспондент Радіо Свобода
Фото - www.radiosvoboda.org
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Ахто Лоб’якас, Радіо Свобода
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
1
natka mala
4912 дн. тому
Суцільна брехня! Так може говорити про московську журналістику лише той, хто жодного разу не чув "Еха Москви", не бачив "Нової газети", не знає сайту "Часкор", не був на вельмимодерному журфаці Московського університету з Іваном та Ясеном Засурськими, Оленою Вартановою, а також щоденними їх гостями з усього світу, які читають лекції рідної мовою (англійською, французькою, японською), і московські студенти, більша їх частка, добре розуміють і ведуть гарячі дискусії в залах і кулуарах. Авжеж, коли ви дивитеся виключно Перший або "РТР-Планету" і читаєте щось російсько-провінційне, то Ви праві. Та й у Москві обретаються багато українців, і у журналістиці також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
