Юрій Мєчєтов згадує свою співпрацю з Сергієм Параджановим як цікавий, захоплюючий та дуже неоднозначний процес.

Юрій Мєчєтов: Те, що Параджанов геній було зрозуміло навіть не переглядаючи його фільмів, бо він поводився зовсім незвичайно. Це була цілковито божевільна людина і з нею потрібно було спілкуватися.  

                   
На мою думку зустріч та практично щоденне спілкування з Параджановим мене мабуть повністю змінили. Мені важко сказати чи ми були друзями. Мабуть ми були дуже потрібними один одному. Будучи вдячною людиною, можу сказати, що значна кількість моїх фотографій зроблена за безпосередньої участі Параджанова. Він не лише позував, але й у буквальному сенсі ставив композицію: говорив де повинен бути він, а де я. Коли я намагався сфотографувати трошки по іншому він наполягав, аби було сфотографовано саме так як він сказав. Таким чином автором деяких з моїх фотографій є сам Параджанов. Однак завжди є так, що учень починає рости і з'являються якісь непорозуміння. Пригадую, я зробив виставку фотографій, зроблених так як цього хотів я. Прийшов Параджанов, походив - подивився, я подумав, що він почне мене хвалити, однак він закричав: «Мєчєтов думає що він Параджанов, але Параджанов - це я!»

Як зазначає Мєчєтов такі особистості як Параджанов не дають світу остаточно зануритися в рутину і конформізм.

Думаю, тепер в цьому світі якщо і щось потрібно, то потрібні такі люди як Сергій. Бог деколи їх посилає, але це потрібно робити частіше, щоб ми не повністю збожеволіли в цьому накинутому нам комфорті. Це була людина, котра власне творила, і якимись вищими силами скеровувалася на творчість, на бажання творити і дарувати красу.

Юрій Мєчєтов є автором книжки-альбому «Сергій Параджанов. Хроніка діалогу» про цього великого режисера. Проте, як він сам зізнається, світлини не завжди відображають дійсність такою, якою вона є насправді.

фотограф Юрій Мєчєтов Юрій Мєчєтов: Велика правда про цю людину міститься в моїй книзі, бо тут зібрано 2 тис. 96 фотографій. Тут, наприклад, є фотографії та деякі тексти, які мої друзі радили не друкувати, бо вважали, що в результаті цього певною мірою може постраждати образ Параджанова.

Переконаний, що фотографія є суб'єктивною і не може претендувати на істину, оскільки я є теоретиком фотографії і можу навести чимало прикладів коли фотографія спотворює правду.

Під час зустрічі Юрій Мєчєтов зауважив, що спочатку радянська влада досить лояльно ставилася до творчості Параджанова, який не вписувався в радянські канони і завжди відстоював своє бачення мистецтва.

Юрій Мєчєтов: Можна сказати, що Параджанов дуже добре починав: у 1964 р. зняв «Тіні забутих предків», ніхто йому не заважав у 1968-69 році коли він знімав «Саят Нова», але коли цей фільм мав вийти у прокат - тут вже виникла проблема. Не зовсім просто було і з «Тінями забутих предків», але стрічка була приурочена до 100-річчя від дня народження класика української літератури Михайла Коцюбинського, тому ця картина змогла пройти. Натомість фільм «Саят Нова» був шедевром, якого ніхто ще не бачив і чиновники просто не могли його зрозуміти.
Параджанов мав дуже «гострий» язик. З цією владою можна було співіснувати, як це робило чимало режисерів, які продовжували творити, щоправда інколи їхні фільми лежали на полицях, але їх не запроторювали до тюрми. Натомість Сергій Параджанов постійно, так би мовити, ліз напролом. І коли потрібно було стати на захист мистецтва - він, на мою думку, ставав безрозсудно хоробрим.

Чомусь ми думаємо, що митцеві непотрібно заважати, дати багато грошей і він відразу почне творити великі речі. Це неправда. Сергій Параджанов неодноразово, мені особисто, говорив: «митцем мене зробила власне Радянська влада, бо посадила мене в тюрму».

Непокірного режисера влада звинуватила у гомосексуалізмі та поширенні порнографії - було сфальсифіковано судовий процес внаслідок чого у 1973 році Параджанова засуджено до п'ятирічного ув'язнення. Що цікаво, в обвинувальному вироці були статті і «за спекуляцію», і «за український націоналізм». Ось як про цю справу згадує Юрій Мєчєтов:

Юрій Мєчєтов: Сергій мав копію вироку, за що його посадили в тюрму. Коли я прочитав цей вирок, то по іншому почав думати про нашу владу, бо цей документ був повним абсурдом - від початку до кінця. Мабуть в Грузії не знайшлися б люди, котрі б виступили на суді і сказали, що Параджанов зробив зі мною це і це. На Україні такі знайшлися. Ці люди пішли на самооббріхування задля того, аби посадити Параджанова. В кінцевому підсумку Параджанова було засуджено за зґвалтування трьох комуністів. В тюрмі до засуджених за гомосексуалізм дуже погано ставилися. Однак коли в'язні дізналися, що Сергій це зробив із комуністами всі говорили: «так їм і треба», і дуже його за це поважали.

На думку Мєчєтова найбільше роздратувала владу стрічка Параджанова «Тіні забутих предків», яка ніяк не вписувалася в канон радянського кіно.

Юрій Мєчєтов:Сергій після закінчення інституту культури почав працювати в Україні. Україна трохи інша країна, там весь час боролися з так званим українським націоналізмом. Картина «Тіні забутих предків», яка взагалі знята гуцульським діалектом, викликала велике невдоволення. Думаю не лише у Москві, але також і в Україні, було чимало людей, котрі вважали, що це недобре. Повинні були бути радянські люди, можливо не мало бути сильних етнографічних розбіжностей. Але це був такий проект. На Західній Україні, яка була приєднаною до Радянського Союзу пізніше, рівень націоналізму, небезпечного для радянської єдності, був досить високим і проти нього велася боротьба. Виходить так, що Параджанов в Україні зняв найкращий, після Олександра Довженка, український фільм «Тіні забутих предків» і сидів у тюрмі за український націоналізм.

Як каже Мєчєтов, сучасників приваблює постать Параджанова і його творчість поступово набуває нового блиску.

Пройшло 20 років з дня смерті Параджанова, а його популярність зростає. Кожного року виходить 3-4 книжки, 5-6 досліджень. Зараз планується зняти художній фільм про нього. Тобто завдяки тому, що Параджанов своєю людською енергією розкрутив серйозний механізм, нове покоління зможе його побачити, дізнатися про нього. Думаю те, що зробив Параджанов - це абсолютна цінність, яка свого часу набуватиме нового блиску. Він продовжує бути джерелом натхнення. Параджанов приречений на безсмертя.

«Польське радіо для закордону»

Фото - Юрій Мєчєтов, «Польське радіо для закордону»