Спочатку міністр скасовує постанову про дубляж від 18 січня 2008 року, бо вона була прийнята чи то з порушеннями, чи сама по собі є порушенням. Потім, коли преса осідлала цього коника і знову заговорила про порушення прав представників корінної національності, тобто нас, україномовних українців, пан міністр поспіхом уточнює: ніхто нічого не скасовував, просто відтепер дистриб'ютори самі обиратимуть, якою мовою робитимуть дубляж. І, відповідно, робитимуть його в Україні. Силами українських акторів. Які за бажання прокатника, володіючи російською мовою так само добре, як українською, говоритимуть за Брюса Віліса або Джулію Робертс по-русскі.

При цьому зазначалося: поверненням російської мови в кінотеатри особисто опікується не хто інший, як прем'єр-міністр України Микола Азаров. Очевидно, Миколі Яновичу, який звик щотижня на вікенд ходити в кіно, причому - на американські бойовики та комедії, не до кінця зрозуміло, про що говорять герої, рятуючи світ. Проте пан Азаров, дипломований геолог та заслужений економіст України, своєю батьківською турботою про мову кінопоказів та вказівками, які старанно, але незграбно виконує пан Кулиняк, зайвий раз підтверджує: чутки про нібито професійність «біло-блакитної» команди сильно перебільшені.

Поза сумнівом, у питанні заробляння грошей та ведення успішного бізнесу ці люди значно професійніші за своїх попередників. Але виконати стратегічний план Миколи Яновича і масово повернути російську мову в кінотеатри «професіонали» від влади можуть лише в один спосіб: якщо бюджет України почне дотувати вітчизняний кінобізнес і повністю забере хліб у власників кінотеатрів та кінопрокатників. Тобто якщо кінобізнес та його успішний розвиток стануть важливою державною справою. Лише в такому випадку іноземне (не російське) кіно буде на 100% дубльоване російською.

Інакше всі ці постанови щодо скасування постанов та виправдання - лише струс повітря.

Спробую пояснити. Кінотеатри - в переважній більшості випадків чийсь бізнес. Де прибутковий, а де - просто незбитковий. Давайте сприймати будь-яку українську статистику скептично. Тобто зізнаємося собі: відвідуваність кінотеатрів останніми роками зросла не від того, що фільми там почали крутити виключно з українським дубляжем, і цей дубляж надзвичайно якісний (це не «надзвичайний», а нормально якісний дубляж, бо люди, які його замовляють, гравці кінобізнесу, хочуть отримати якісний продукт і, відповідно, прибуток). Відвідуваність кінотеатрів просто зростає, незалежно від мови прокату. Бо кіно - дешева розвага, дешевша за книжку чи боулінг-клуб. Хоча є випадки, коли сам український дубляж зробив тому чи іншому фільму додаткову касу, ці випадки, як водиться, лише підтверджують правило. Нас у цьому абзаці повинно цікавити інше: через український дубляж відвідуваність кінотеатрів не падає. Тобто бізнес окупається.

А в прокаті провалюється не мова фільму, а сам фільм. Зокрема - фільм Нікіти Михалкова «Стомлені сонцем-2: Передстояння», на прем'єру якого ходив Микола Азаров і який - увага! - мав оригінальну російську звукову доріжку.  

Правда, відтепер Мінкульт начебто передбачив таємну шпаринку: обов'язкові українські субтитри, якщо мова дубляжу - російська. Ця «виделка» дозволить і рибку з`їсти, і на засідання Кабміну безстрашно прийти та сісти: «Пірати Карибського моря-4» говорять російською, а для «хохлів» є цілком законні субтитри. І мова національних меншин, тобто російська (це не іронія, це з «Закону про кіно» від 1998 року) в кінотеатрі присутня, і права корінного населення у вигляді субтитрів дотримані.

Проте нагадаю: кінопрокат у нас - поки що бізнес. Пункт перший: мову дубляжу обирає прокатник. Пункт другий: український дубляж не робить кінопокази збитковими. Пункт третій: на ринку «скачаних», піратських та навіть ліцензійних DVD українська не в ходу, тому DVD-ринок цілком задовольняє потреби у російській мові тих, хто не ходить у кіно з якихось власних міркувань. Очевидно, прокатники не бачать фінансових причин дружно переходити на російську мову дубляжу.

Хіба що, як уже говорилося вище, цей бізнес почнуть злісно та легально нагинати. А саме: вимагати публічно, в наказовому порядку, робити або повністю російський дубляж, або - у пропорції 50 на 50. Перший випадок неможливий, бо публічність - ворог нової влади. Другий випадок фінансово невигідний - вимагає подвійних витрат, а бізнес цього не любить, бо не буде подвійного прибутку: на один фільм не підуть двічі.

Підсумок: влада, пішовши хресним походом на мову і взагалі ступивши на мовну територію, на якій не знає, що робити, робить чергову мовну помилку, намагаючись вказувати бізнесу, на яку мову тому слід перейти. Вихід, повторюся, один: взяти цей бізнес під державне крило і робити в його тіло такі фінансові ін'єкції, як це роблять у сусідній Росії, з якої ми нібито повинні брати приклад. Тільки цього теж не буде: інтелектуальний бізнес - ідеологічний, а ідеології в діючої влади нема...

Андрій Кокотюха, «Главред»

Фото - «Главред»