Нині Ігор Балинський працює над створенням магістерської програми з журналістики в Українському католицькому університеті.

Про перспективи львівських медіа та майбутнє журналістської освіти, про відмінності між новими та традиційними ЗМІ Ігор Балинський розповів у ексклюзивному інтерв'ю Vlaskor.net.

- Чим, на Вашу думку, відрізняється Інтернет-журналістика від інших типів ЗМІ?

- Я б сформулював відповідь так: сьогодні в українському інформаційному просторі на основі Інтернету як сучасної медіаплатформи відбувається динамічне становлення нових медіа. Тих медіа, які конкурують з традиційними ЗМІ. Тих медіа, яким ще 3-5 років тому відмовляли у статусі власне медіа, а сьогодні їх об'єднують терміном Інтернет-журналістика. На цій платформі зароджуються, існують, «вмирають» і знову виникають різні типи нових медіа. Ці медіа сьогодні практично неможливо «глибоко» проаналізувати, можна зафіксувати тенденції, окреслити ймовірні горизонти розвитку. Не більше.

Головна проблема академічного ставлення до Інтернет-журналістики в тому, що нові медіа аналізують з позицій природи та функцій традиційних медіа. Натомість «поза кадром» залишаються чимало тих їх переваг, які й роблять їх новими. Передусім, це нові форми комунікації з аудиторією, нові моделі соціокультурної та політичної ідентичності, інтерактивність, оперативність, мультимедійність...

І ще одне: не можна вчити студентів Інтернет-журналістики, різниці між традиційними й новими медіа, не маючи практичного досвіду роботи в нових медіа.

- Ви працювали на телебаченні, публікувалися в журналі «Ї», створили у Львові два Інтернет-видання. Де Вам найцікавіше було працювати як журналісту?

- Моїм першим журналістським досвідом була робота на радіо. Навчаючись на 5 курсі факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка, я запропонував керівництву Львівського обласного державного радіо вести власну авторську програму. Вона називалася «Вибрані часом», це були радіонариси про відомих людей Львова, які створювали те, що прийнято називати мультикультурним феноменом нашого міста. Упродовж року в ефірі звучали нариси про Шульца, Захер-Мазоха, Бубера, Лема, Крушельницьку та багатьох інших. Згодом я пішов працювати на кафедру радіомовлення і телебачення, почав займатися політичною аналітикою. У цей час я співпрацював з журналом «Ї» - одним із найцікавіших в Україні інтелектуальних середовищ того часу. Публікації в «Ї» вважалися вкрай престижними.

Захоплення політичною аналітикою і консалтингом триває й досі. Мій телевізійний досвід - це досвід передусім політичного експерта, а не журналіста. В принципі, за час викладання в університеті я здобув практичний досвід у всіх видах традиційних ЗМІ, тому я можу студентам донести не лише теоретичні знання, а й цілком конкретні практичні навики. Сьогодні близьким для мене залишається радіо, але цікавішим - Інтернет.

- Ви є засновником двох найуспішніших Інтернет-видань Західної України - ЗІК і Zaxid.net. Чому Ви припинили свою роботу в них?

- У 2004-2006 роках ЗІК був тим медіа-проектом, який я створював відповідно до свого бачення. Так складалося, що замовники цих двох Інтернет-видань практично не втручалися у редакційну політику, хоча кожен з них мав свої політичні та владні інтереси. Я мав реальну можливість створювати той контент, який вважав якісним і цікавим. Концептуально і ЗІК, і Zaxid.net формувався довкола трьох речей: якість, збалансованість і дискусійність.

У 2006 році у ЗІКу змінився власник, і я пішов з цього проекту. А вже у 2007-2009 роках, знову ж таки - від концепції проекту до його становлення, я займався Zaxid.net. Згодом я зрозумів, що проект відбувся і може далі розвиватися самостійно.

- Чи слідкуєте ви за своїми «віртуальними дітьми»?

- Звичайно. Лишень хочу наголосити: відколи змінився власник ЗІКу, змінилися завдання проекту, змінився його контент. Нинішній ЗІК є зовсім іншим проектом, аніж той ЗІК, який створював я. Тому я не спостерігаю за цим Інтернет-виданням як за сайтом, який я створював. ЗІК сьогодні - це інформаційний інструмент конкретних впливових політиків і бізнесменів Львова. Я швидше займаюся моніторингом його контенту, бо це дає можливість зрозуміти політичні кулуари у Львові. Я не оцінює це як добре чи погано, просто так є. Те, що з'являється на ЗІКу, дає мені можливість зрозуміти, якими є амбіції та інтереси окремих політичних та бізнесових середовищ міста.

Щодо Zaxid.net... Контент і стилістика сайту, відколи я пішов, не зазнали радикальних змін, тому мені він ближчий за своїм наповненням - передусім, за текстовою частиною. Текстова частина на Zaxid.net планувалася як майданчик інтелектуальних дискусій на різну тематику - історія, ідентичність, політика, культура... Відтоді, як я пішов з редакції, я слідкую за текстовим наповненням Zaxid.net, і воно для мене як для читача й досі цікаве.

- Чи реально у нас у Львові створити незалежне Інтернет-видання? Бо наразі наш медіа-ринок поділений навпіл: або видання підтримують чинного мера, або ж є на боці його опонетів?

- Львівський медіаринок, якщо говорити про об'єктивність й незаангажованість ЗМІ, не відповідає загальноприйнятим стандартам. Він страшенно інструменталізований з точки зору його використання в контексті інтересів політиків і владців. Це дає підстави говорити про його стагнацію. Серед кожного типу ЗМІ ми маємо не більше ніж два медіа, які є, як на місцевий рівень, успішними і впливовими, всі решта - «масовка». Дві газети, два Інтернет-видання, два радіо і півтора телебачення... Все. Для регіону, який претендує на особливий статус в межах України, в якому переконані, що львівська журналістика сформувала власну школу, цього не достатньо. Те, що більшість львівських медіа є інструментом в руках їх власників, гальмує розвиток місцевого медіаринку. Він економічно та інвестиційно несприятливий.

Тепер щодо поляризації медіаринку Львова навколо постаті міського голови Андрія Садового. Я вважаю, що справа не в Садовому, а в залежності медіа від інтересів їх власників. Згадаймо час, коли мером Львова був Любомир Буняк. Ситуація була такою ж: одні медіа лояльні або ж нейтральні, інші - зорієнтовані виключно на критику. Питання не в тому, хто мер, питання в тому, чи здатні медіа разом зі своїми власниками бути об'єктивними. Сьогодні збалансованого підходу немає, і ще не скоро він буде, оскільки більшість політичних, владних і бізнесових гравців у Львові мають власні інтереси. Для них медіа - це засіб, інструмент боротьби за вплив. Ще одна важлива проблема - власники не ставляться до медіа як до бізнесу. І останній аспект - саме журналістське середовище демонструє повну готовність грати за правилами замовника. Коли б була критична маса журналістів, які готові дискутувати із замовником, тоді ми би мали зовсім іншу ситуацію. Допоки журналісти не будуть здатні сказати замовнику «ні, ми не будемо ставити цей матеріал, він - тенденційний», доти ситуація на медіаринку не зміниться. Тому відповідь на ваше запитання проста: можна створити незалежне Інтернет-видання, будь-яке медіа. Але за умови дотримання певних важливих засад.

- Нещодавно журналісти передачі «Хто тут живе» телеканалу ЗІК підписали меморандум з власником каналу про те, що він не буде втручатися в редакційну політику передачі. Як ви розцінюєте цей крок? І як вплине поява цього каналу на наше місто?

- Я не вірю в такі «меморандуми». Мені видається, що це швидше елемент піару. Я не готовий зараз обговорювати політику цього каналу, тому що він голосно про себе заявив власне у передвиборчий період. Я готовий поговорити про ЗІК через півроку, коли стихнуть виборчі баталії. Тоді буде видно, чи оцих перших два-три місяці канал працював на чиїсь політичні інтереси, чи це буде системна редакційна політика каналу. Для мене підставою говорити «не вірю» є той факт, що інформаційну службу каналу покинув Роман Вінтонів, якого спеціально запросили з Києва керувати новинним процесом на ЗІКу. Наскільки мені відомо, канал він покинув не за власним бажанням.

- Наскільки львівська журналістика є провінційною, і чи є в неї шанси здобути статус всеукраїнської?

- У Великобританії, як і в багатьох західноєвропейських країнах, регіональні медіа, які претендують на статус загальнонаціональних, - нонсенс. Там регіональні медіа географічно - провінційні. Найбільша вада львівської журналістики - її претензії на загальноукраїнський, практично планетарний масштаб. Львів не спромігся, за винятком Пост-Поступу, інших локальних проектів, на створення власного якісного, цікавого, конкурентного інформаційного поля. Він провінційний у пострадянському сенсі. Зрештою, Львів - це місто, в якому говорять про стандарти журналістики, але ніхто їх не дотримується; це місто, де більшість медіа дотаційні і нездатні конкурувати навіть на регіональному рівні.

Я багато читаю аналітики, пов'язаної з медіакритикою. Те, що обговорюють у професійному середовищі, скажімо, Чехії, Польщі чи навіть Росії, і те, що вважають за головне у Львові, - це прірва, ми з різних століть і цивілізацій. Львівські медіа, їх менеджмент наразі не готові адекватно реагувати на сучасні медіатренди. В цьому головна причина нашої у негативному сенсі провінційності.

- Чи варто вчитися п'ять років на факультеті журналістики, щоб стати журналістом?

- Важко відповісти на це питання, враховуючи той факт, що я є викладачем факультету журналістики. Та якщо від цього абстрагуватися, то я вважаю, що - ні. Ми повинні використовувати західну модель здобуття освіти журналіста. Щоб стати репортером, достатньо два роки навчання, ще два - щоб навчитись писати аналітику, передусім тематичну. Говорити про те, що ми за 5 років «напхаємо» в студента все і він вийде професійним журналістом - це перебільшення. Такоє важливою у журналістській освіті є матеріально-технічна база, сучасна матеріально-технічна база.

Напевно всі міста, окрім Києва, стикаються з цією проблемою: журналістів випускають кожного року все більше, але на якості журналістики це ніяк не позначається. І лише за рахунок кількості, як не парадоксально, ми забезпечуємо якість журналістської освіти: якщо на факультет ми набираємо щороку 150 студентів, то 25 з них за рахунок самоосвіти, таланту, працездатності домагаються успіху в професії. Але в цьому успіху дуже мало від отих 5 років навчання на факультеті. Наведу приклад: наш факультет закінчувала Юлія Бориско, яка зараз є одним із новинних облич на телеканалі «1+1». Багато наших викладачів полюбляють говорити, що вона домоглася успіху, бо здобула журналістську освіту у Львові. Але я знаю, що це твердження не відповідає дійсності...

- Щоб стати успішним журналістом, потрібно їхати до Києва?

- Важливо зрозуміти, що ми вкладаємо у розуміння «успішний». По-перше, треба пам'ятати, що професія журналіста не принесе значних матеріальних статків. По-друге, не зробить вас популярним, впізнаваним (я не говорю про зірок політичних шоу, на яких часто рівняються молоді журналісти). По-третє, журналіст повинен розуміти, що його фах повинен базуватися передусім на етичних стандартах. Ми живемо в такий час, що варто зрозуміти засадничу річ: сучасний журналіст доволі часто у своїй професійній діяльності мав би керуватися правилом «Не зашкодь!»

Звичайно, в Києві є більше можливостей у працевлаштуванні, і рівень зарплати є вищим. Але зреалізувати себе як журналіст у сучасному світі можна і у Львові. І не обов'язково працювати на українські ЗМІ - можна стати власкором NewYorkTimes чи ВВС. Успішність не залежить від географії.

- Медіа часто звертались і звертаються до Вас за коментарями як до політичного експерта. Чи не виникало у Вас бажання зайнятись політикою професійно? Можливо, були пропозиції з боку політиків піти у їхню команду?

- Ні, бажання не було. Пропозиції були, але це не моє. Я комфортніше почуваюся, коли аналізую політичні процеси та явища, мотиви прийняття тих чи тих рішень і їх ймовірні наслідки, аніж беру в цьому участь. Мені нецікаво займатись тією практичною політикою, яка сьогодні є в нашій країні.

- Над яким проектом працюєте зараз?

- Зараз займаюся створенням магістерської програми з журналістики в Українському католицькому університеті. Це трохи інший освітній проект, аніж викладання на факультеті журналістики у Франковому університеті. В УКУ буде лише магістратура з ліцензованим набором у 15 місць, причому набір цей буде експерементальний: на магістерку зможуть поступати бакалаври будь-якого напрямку освіти. Це буде спроба започаткувати журналістську освіту за західними стандартами. Людину, яка має диплом економіста і має мінімальний досвід праці в медіа або ж має амбіції працювати економічним аналітиком, ми навчимо за 4 семестри робити це професійно.

Під цю програму ми зараз створюємо сучасну матеріально-технічну базу, наші студенти матимуть змогу отримати реальні практичні навики. За 2 роки вони отримають знання і вміння в межах освітньої моделі «універсального журналіста». Під це сформована і навчальна програма: класичний європейський підхід до опанування професії журналіста плюс увага до сучасних медіатрендів, які постійно виникають в сучасному медійному просторі.

- Які ЗМІ Ви читаєте, яким довіряєте?

- З друкованих - Український тиждень, Кореспондент, Дзеркало тижня; з Інтернет-видань - Українська правда, Обком і Zaxid.net. Мені цього достатньо.

- Що варто читати студентам-журналістам?

- Студентам варто просто читати. Художню літературу, аналітику, есеїстику. Займатись самоосвітою. Найбільша проблема сучасних студентів - вони практично нічого не читають. Студент повинен відчувати, розуміти, яким є якісний текст, що його робить якісним - для цього потрібно багато читати, дивитись аналітичні телепрограми, слухати радіо (не лише музику). Цього катастрофічно бракує, це я вам кажу як викладач. Почнуть читати, працювати над собою - і кількість успішних випускників факультету журналістики збільшиться з 25 до 70.

Ірина Сало, Vlaskor

Фото - Vlaskor