Цьогорічна ювілейна «Молодість» увійде в історію кількома подіями: приїздом знаменитих кінорежисерів Лукаса Мудіссона, Карена Шахназарова та Марка Каро, зірковим десантом у складі Фанні Ардан, Крістофа Ламбера та Софі Марсо, надзвичайно сильною конкурсною програмою повнометражних дебютів, а також помпезним відкриттям та безкінечно абсурдним закриттям фестивалю.

Театр абсурду

Церемонія закриття сорокового МКФ «Молодість» відбувалася 31 жовтня у залі Київської опери. Це дійство було значно скромнішим за помпезне відкриття - без мімів, Рєнати Літвінової і при мінімумі заїжджих зірок.

Церемонію вів сам директор фестивалю Андрій Халпахчі, а допомагала йому Галина Косенко. І якщо тиждень тому Рєната Літвінова та Жерар Депард'є мали спеціальні мікрофони-підкажчики, то цього разу ведучі були змушені імпровізувати під час технічних проблем.

Зрештою, імпровізацій внаслідок розмаїтих організаційних огріхів було стільки, що на них незабаром просто перестали звертати увагу.

Негаразди почалися вже до початку дійства - воно затрималось на сорок хвилин через екрани, які вперто не хотіли працювати. У результаті їх так і не полагодили, тож Андрій Халпахчі час від часу інформував зал про те, що мало б на них відбуватися.

Церемонію також підвів і його головний персонаж - Скіфський олень, якого незмінно виносили із запізненням. Невгамовний ведучий викликав оленя, скандуючи «О-лень, ви-ходь!», а також намагався зімітувати біг цієї благородної тварини в міру своїх акторських здібностей. Проте усе це божевілля тьмяніло перед вибриками кількох «дорогих та почесних гостей», запрошених на сцену вручати нагороди.

У цьому своєрідному конкурсі мудаків (скористаємося словом, яке дало назву українському кіноальманаху) перемогли співачка Камалія, секретар Київської міської ради Олесь Довгий та голова Опікунської ради фестивалю Сергій Бондарчук.

Завдяки їхньому непомірному еґо церемонія закриття перетворилася на віншування місцевих царьків та «володарів життя». Про цих персонажів за відносно короткий термін ми дізналися більше, ніж того прагнули.

 

На їхньому тлі запрошена зірка Людмила Гурченко трималася дуже гідно та скромно. Після двох пісень вона намагалася привітати фестиваль українською мовою і це виглядало зворушливо. Уродженка Харкова, яка здобула славу у радянському кіно, отримала «Золотого оленя» «За внесок у світове кіномистецтво». Ця ж відзнака дісталася й Іванові Гаврилюку - акторові, який зіграв у першому переможці «Молодості» кінофільмі «Анничка».

Взагалі, на відміну від відкриття фестивалю, де на сцені не було представників українського кінематографу, закриття можна вважати чи не торжеством національних кіномитців.

Призи та відзнаки фестивалю

Своїх призерів Міжнародна асоціація кінокритиків FIPRESCI, Міжнародна асоціація кіноклубів FICC, Екуменічне журі та журі альтернативного конкурсу «Сонячний зайчик» оголосили ще 30 жовтня.

Журі ФІПРЕССІ обирало між мексиканською картиною «Високосний рік» Майкла Роу та стрічкою спільного україно-німецько-нідерландського виробництва «Щастя моє» режисера Сергія Лозниці. Зрештою, переможцем оголосили картину «Щастя моє», яка була правдивою зіркою цьогорічної «Молодості».

Журі конкурсу гей-лесбійських фільмів «Сонячний зайчик» не було таким категоричним і знайшло спосіб поділити свою нагороду між двома фільмами, а також виписало спеціальний диплом для канадійського режисера Брюса ЛяБрюса, чий фільм «Зомбі з Лос-Анджелесу», створений на межі ґей-порно та зомбі-горору, був заборонений в Австралії та знятий з показу Мельбурнського кінофестивалю.

Тож символічна відзнака ЛяБрюсу скоріше вшановувала його сміливість у боротьбі зі світовим ханжеством, аніж художні якості його кінострічки. А безпосередніми переможцями «Сонячного зайчика» стала документальна стрічка німця Міхаеля Штока «Листівка татові» та ігрова картина «Братерство» данця Ніколо Донато.

Журі кіноклубів присудило свою найголовнішу нагороду короткометражці «Маленький нацист» німця Петра Люшова, яка розповідає про жінку, що намагалася відтворити нацистське Різдво свого дитинства, очікуючи на гостей з Ізраїлю. Спеціальні відзнаки журі отримала студентська стрічка «А ось і я» угорського режисера Сімлера Балінта та короткометражка «Війна» італійця Ніколо Сассенеллі.

Стрічка «Маленький нацист» здобула нагороду також й Екуменічного журі, яке складається з представників кількох християнських релігійних конфесій. Заохочувальні дипломи цього журі здобула українська короткометражка «Останній лист» Юрія Ковальова (до речі вона входить у збірку «Мудаки») та німецька драма «Чужинка» режисерки Фео Аладаґ.

Журі альтернативного конкурсу «Українська панорама» присудило диплом за найкращу режисуру Дар'ї Онищенко за фільм «Собаки міста Українки». Диплом за найкращу акторську роботу здобула юна акторка Юлія Жительна з фільму «Чешки» Юлії Гоголь, а головний приз «Української панорами» та 2000 доларів отримав документальний фільм «Я пам'ятник собі» Дмитра Тяжлова.

Приз глядацьких симпатій цього року заслужив фільм, який отримав найвищу оцінку глядачів за всю історію цієї номінації - 4,88 бала. Найбільше до серця публіці припала картина «Звуки шуму» шведських режисерів Ола Сімонссона та Йоганнеса Штерне Нільсона. Ця стрічка також стала «Найкращим повнометражним фільмом» та отримала 2500 доларів винагороди.

Почесну нагороду імені Іва Монтана, яка присуджується найкращому молодому акторові, а також тисячу євро отримала Моніка дель Кармен, що зіграла головну роль у фільмі «Високосний рік» Майкла Роу.

Приз за кращий короткометражний ігровий фільм та 2500 доларів поділили стрічки «Пригноблена більшість» Елеонор Пур'я з Франції та «ДівчинаЯкЯ» Роуленда Джобсона з Великої Британії.

Приз за кращий студентський фільм та 2500 доларів здобув фільм «Це я, Гельмут» німецького режисера Ніколаса Штайнера, а заохочувальний диплом в цій номінації отримала картина «Ось і Я» Шимлера Балінта з Угорщини.

Гран-прі сорокового МКФ «Молодість» отримала стрічка «Щастя моє». Картину та її режисера Сергія Лозницю приймали на фестивалі з таким піднесенням, що рішення головного журі присудити цьому фільму найголовніший приз ні в кого не викликало здивування. Разом із Золотим скіфським оленем Сергій Лозниця отримав ще 10000 американських доларів.

Післясмак «Молодості»

Фестиваль закінчився, проте деякі з картин конкурсної програми, сподіваємося, зрештою, потраплять до наших кінотеатрів. Пропоную на ваш розсуд п'ять картин, здатних розважити, розчулити, захопити і навіть примусити замислитися над життям.

«Звуки шуму»

Картину «Звуки шуму» синій зал кінотеатру «Київ» вітав бурхливими оплесками. Після перегляду публіка оточила режисерів Ола Сімонссона та Йоганнеса Штерне Нільсона, аби сказати їм слова подяки та потиснути руки.

Картина - справжнє глядацьке кіно, веселе, дотепне, і що найголовніше, майстерно зроблене. У стрічці йдеться про гурт барабанщиків, які змогли поставити на вуха невелике сонне містечко своїми сміливими музичними акціями.

Барабанщики кинули виклик нудним та зарозумілим шанувальникам класики, які замкнули музику у стінах консерваторії. Вони показали цим снобам, що справжнє мистецтво живе довкола нас, у найрізноманітніших речах. Перешкодити авангардистам намагається детектив із промовистим ім'ям Амадей, який просто ненавидить музику.

"Звуки шуму» стилізовані під детектив, у якому банда злочинців протистоїть служителю закону.

Першою кінематографічною роботою Ола Сімонссона та Йоганнеса Штерне Нільсона була короткометражна стрічка «Шість барабанщиків та квартира». Згодом вони вирішили перетворити її на повнометражний фільм.

Перед тим, як вирушати на «Звуки шуму» в кінотеатр, варто знайти в інтернеті та переглянути цю короткометражку, аби зрозуміти яке саме видовище на вас чекає.

«Чужинка»

Сумна та драматична стрічка німецької режисерки Фео Аладаґ розповідає про молоду жінку з турецької діаспори в Німеччині, яка змушена обирати між особистим щастям та дотриманням правил своєї спільноти.

Умай потерпає від побоїв чоловіка і одного дня вирішує повернутися до батьківського дому. Та батько, матір, брати й сестра не надто раді її приїзду - розлучення Умай кидає тінь на усю родину, а також перешкоджає шлюбові молодшої дочки. Протистояння між найближчими людьми призводить до трагічного фіналу.

Це дуже жорстка картина, де ніхто не грає у піддавки ні з героями, ні з глядачем. Цивілізована держава та людські права виявляються слабшими за родинний авторитаризм.

З іншого боку, родичі Умай не виглядають бездушними самодурами, адже її вчинок матиме реальні негативні наслідки для всієї родини. Не(можливість) інтеграції - ось про що розповідає «Чужинка».

«Пікко»

Ця картина німецького режисера Філіпа Коха не здобула жодної нагороди, але, поза тим, варта уваги. «Пікко» розповідає про події, які ще недавно відбувалися у німецьких підліткових виправних закладах, а сама назва картини запозичена із в'язничного жаргону і позначає новачка, що вперше потрапив на нари.

Ось саме про такого пікко і йдеться в картині. Молодий ідеаліст Кевін потрапляє до в'язниці. Спершу його обурюють місцеві порядки - жорстокість «дідів» до новачків, кругова порука, побиття та зґвалтування. Проте згодом атмосфера в'язниці все більше проймає його.

Під час перегляду картини чимало глядачів полишили залу. І причина цього не лише у кривавих та брутальних сценах, якими сповнена друга половина стрічки. Найбільше зачіпає те, як швидко Кевін переходить із позитивних героїв у негативні.

На самому початку картини цей розумний та чесний юнак викликає найбільшу симпатію, а його моральне падіння заскочує глядачів зненацька. Пороте цей хід робить «Пікко» надзвичайно сильною та промовистою картиною, яка демонструє наскільки легко перетнути межу та перетворитися на виродка.

«Високосний рік»

Ця стрічка Майкла Роу була чи не найцікавішим конкурсантом «Молодості». У картині йдеться про самотню журналістку-фрілансерку з Мехіко, яка намагається знайти своє жіноче щастя, водночас потерпаючи від страшної таємниці минулого.

«Високосний рік» - безперечний успіх режисера Майкра Роу та акторки Моніки дель Кармен. Ця камерна драма знята довгими статичними планами і позбавлена музики. Та їй і не потрібні якісь додаткові вигадки задля привернення глядацької уваги - майстерно вибудувані мізансцени та гра виконавиці головної ролі по суті тримають на собі весь фільм.

Стрічка передає стан самотності жінки, зображає її нудне та одноманітне життя, у якому присутні єдині спалахи щастя - зустрічі з новим коханцем. Сама картина сповнена надзвичайно відвертих епізодів, у яких повненька та не дуже приваблива героїня перетворюється на справжню секс-бомбу.

Окремим атракціоном на фестивалі були розповіді режисера картини Майкла Роу про фільмування картини. Він знімав її за мізерні гроші, які йому дали мексиканські порно-продюсери. Актриса, аби знятися у «Високосному році», питала дозволу у свого хлопця, у власної мами, у місцевих феміністок.

Півроку тому «Високосний рік» здобув престижну нагороду Каннського фестивалю - «Золоту камеру» за найкращий дебют.

«Ти зустрінеш високого незнайомця»

Ця нова стрічка Вуді Аллена стала фільмом-закриттям цьогорічної «Молодості». У картині йдеться про членів однієї родини, які геть не здатні впоратися із власним життям.

Вже літній Альфі полишає родину і одружується з повією, його колишня дружина Гелена захоплюється окультизмом, їхня дочка Саллі закохується у власного боса-ловеласа, а чоловік Саллі письменник-нездара Рой втрачає глузд через дівчину, яку щодня бачить у вікні сусіднього будинку.

У цій картині Вуді Аллен не винаходить нічого нового, зате відточує свої класичні прийоми та сюжети. У фільмі «Ти зустрінеш високого незнайомця» можна побачити елементи із інших картин режисера, скажімо «Знаменитості» чи «Злочинів та проступків».

Вуді Аллена завжди цікавили людські пристрасті та причини, які штовхають, здавалося б, нормальних людей на зради та злочини. Проте цього разу він зовсім не збирається досліджувати людську психологію, покидаючи майже всіх своїх героїв на етапі, коли вони втрачають все. Тож фінал стрічки відкритий, а конфлікти не мають вирішення.

Єдину поблажку режисер зробив для своїх найбільш несерйозних та безтямних героїв, подарувавши їм право на щастя.

Анна Купінська, «Українська правда»

Фото з церемонії закриття - Дмитра Ларіна. Кадри з фільмів - з сайту «Молодості»