Передісторія

«Вісник Городищини» - перша і чи не єдина районна газета, журналісти якої не просто заявили про тиск нас себе з боку нової влади, а й подали заяви на звільнення. Нагадаємо, що в червні головний редактор черкаської районної газети «Вісник Городищини» Юрій Осипенко та весь колектив написали заяви на звільнення після того, як редакцію відвідали засновники - новопризначений голова райдержадміністрації Ігор Швець та голова райради Олександр Лупашко.

Журналісти не витримали наруги та погроз, які звучали з вуст можновладців, і звільнилися. Насправді, неприязнь Швеця до «Вісника» пояснюють ще й тим, що у 2003 році нинішній голова РДА сам був видавцем газети «Громада» і конкурував із «Вісником Городищини», критикуючи на своїх сторінках комунальне видання.

Після оприлюднення фактів про звільнення працівників газети головою Черкаської обласної організації Спілки журналістів України Сергієм Томіленком, губернатор занепокоївся, і було створено комісію, яка вивчала ситуацію.

- Там є питання, які пов'язані з надлишковими адміністративними методами нових керівників району. Але нічого, ми розберемося найближчим часом, - запевнив Сергій Тулуб.

Журналістів - на облік до центру зайнятості

І розібралися. Головному редактору Юрію Осипенку не дали доробити до пенсії 4 роки. Сьогодні він без роботи.

- Так само безробітні ще четверо працівників редакції. Вони зараз разом зі мною стоять на обліку в центрі зайнятості. Наскільки я знаю, то в редакцію повернувся тільки журналіст Вадим Нікітенко, - розповів «Прочерку»  Юрій Осипенко. Про червневі перипетії говорити відмовився.

- Ми зверталися і до Томіленка, і нам телефонували з Києва, СТБ було в нас. Мені дуже болісно це згадувати. Я це пережив і повертатися до цього не хочу. Для чого мені це все здалося? Хоча й пропрацював фактично 20 років там. Із 1988 року з перервами, - сказав Юрій Осипенко.

За словами позаштатного кореспондента газети Володимира Чоса, «скандал роздмухували штучно»:

- Газета як виходила, так і виходить. Причому, сьогодні колектив почав робити газету на якісно новому рівні, з'явилися нові рубрики. А ще - шквал дзвінків від читачів. Люди задоволені і дякують, що стало менше офіціозу і почали більше писати про їхні проблеми.

Навіть тоді, коли голова райдержадміністрації зустрічався із колективом, то він сам казав: «Я місяць працюю, і мені вже набридло читати «Швець та Швець». Скільки ж уже про мене писати?!», - стверджує Володимир Чос. Саме він самотужки зробив номер «Вісника» від 25 червня, коли всі працівники звільнилися (тоді було зірвано випуск номера за 22 червня).

Після звільнення Юрія Осипенка виконувачем обов'язків головного редактора став Тарас Пасій. Побув два місяці. Як розповів «Прочерку» колишній працівник редакції, який не захотів назватися, впродовж цього часу Пасія постійно «клювали», казали, що газета виходить гірша, ніж в Осипенка.

- Потім його усунули. Причому, дуже підло. Лупашко і Швець привели цю нинішню редакторку у редакцію, зібрали людей і заявили, що це ваш новий редактор, а в цього Пасія -  квадратні очі, йому навіть не сказали і не попередили. Для них людина - це ніщо. Навіть цей Пасій. Причому, мені достеменно відомо, що редакторка з ним не спрацювалася і попросила його написати заяву за згодою сторін, -  сказало джерело.

Ми зателефонували до Тараса Пасія і поцікавилися, як йому працювалося упродовж липня-серпня, і чому він звільнився:

 - Тиску на мене не було. Просто було складно витягувати на собі всю газету, нікого не було і на початку було дуже важко. Працював без вихідних, усе на мої плечі лягло. А потім почали потрошку люди підтягуватися. Зусиллями моїми і тих людей, які працювали, тираж зріс на 173 передплатника, що досить непогано. Але узяли іншого редактора. Мабуть, я чимось не сподобався.

 - Вам говорили, що не влаштовувало у вашій роботі, чи просто привели нового редактора і поставили перед фактом?

- Ой, якщо відверто, то, звісно що говорили. Мабуть від самого початку була ставка на іншу людину. Просто я в таку ситуацію потрапив, що мене використали... Знаєте, як кажуть: мавр зробив свою справу, мавр має піти. Це мене найбільше гнітить. Не те, що прийшов інший редактор, а те, як вчинили зі мною. Не дуже це порядно було. Бо коли треба була моя допомога, то знайшли,  а коли все устаткувалося, то... У мене трішки осад залишився всередині, але то такі справи... Як на мене, така ситуація є ненормальною, адже впродовж трьох місяців трьох людей поміняли.

- Але ви впродовж місяця працювали із новою редакторкою, так?

- Так, працював. А 1 жовтня написав заяву на звільнення. Побачив, що з цією людиною я працювати не буду. То не робота. І вона якось підозріло ставилася до мене - хіба може думала, що її підсиджують чи що... Хоча в мене і в думках такого не було, я хотів залишитися в газеті працювати. Не на посаді редактора, а просто журналістом. Тим не менше, не склалося воно нічого. І я вирішив для себе, що краще піти, щоб не псувати нерви і роботу, бо коли не склалися відносини на початку, то, самі розумієте, це вже не робота, - розповів нам екс-виконувач обов'язків головного редактора «Вісника Городищини». Сьогодні він працює на своїй попередній роботі у міськраді Городища керівником громадського формування з охорони правопорядку.

Нова редакторка сім разів подумала, але таки «відрізала» і поїхала з Черкас в Городище.

6 жовтня відбулася сесія районної ради, і редактором офіційно стала Світлана Кузнецова. Раніше вона працювала в Черкасах у газеті «Черкаський край». Каже, що роботи  зараз дуже багато.

- Я прагну змінювати не лише зовнішнє оформлення, а й жанрову палітру видання. Потенціал журналістів був абсолютно нерозкритий. Єдиний позитив газети в тому, що вона кольорова, але матеріали були трішки сухуваті, під неправильним кутом була подача журналістських матеріалів.

- А як щодо колективу? Він повністю змінився?

- Ні, лишилися ті ж працівники. Нікого я не звільняла. Я чула, що були якісь працівники, що всі збунтувалися, встали і пішли. Я тих працівників уже не застала, бо там працювала людина  виконуючим обов'язки ще до мене. Але той колектив, який я застала, то він залишився, я нікого не звільняла.

- Говорили про тиск на журналістів. За той час, що ви працюєте, ви відчули на собі якийсь тиск з боку влади?

- Абсолютно ніякого тиску я не відчула. Коли я погоджувалася сюди переїздити, то трішки була насторожена, я не вникала в суть цього конфлікту, але чула про нього, що йшла мова про те, що влада тисне. Мене це трішки насторожувало, і я собі багато разів ставила запитання, чи варто їхати, якщо там така напружена ситуація. Але ризикнула, і коли розпочала працювати, то мене дуже здивували розмови про те, що тут якийсь тиск був, бо я на собі його абсолютно не відчула.

- Тобто, вам ніхто не каже, про що потрібно писати і які теми висвітлювати у своїх матеріалах?

- Ні, цього немає. Ви ж знаєте, що таке цензура! Цензура - це кримінальна відповідальність, це передбачено Конституцією. Цього тут немає. У внутрішню політику редакції керівництво району не втручається. Вони, як співзасновники, прагнуть вирішити наші проблеми. Наприклад, у нас у дуже поганому стані редакція, і ми про це говоримо. Бо потрібен ремонт, потрібно кошти на це виділили, бо редакція взагалі в жахливому стані. І цього ніхто не замовчує, про це ми говоримо, і як співзасновники вони небайдужі до цього. Це приємно вразило. Адже вони не сказали, що ось ти приїхала і бери розгрібай це все, - розповіла «Прочерку» Світлана Кузнецова.

P.S. «У статтях, нарисах, замітках «майстри пера» об'єктивно й правдиво відображають життя району і області. У них присутній дух небайдужого пошуку, прагнення змінити життя на краще, бачення нагальних проблем краю, повага до людини праці. Завдяки відповідальності працівників редакції, постійному пошуку шляхів вдосконалення, газета «Вісник Городищини» витримала випробування і доводить свою спроможність бути затребуваною та продуктивною в сучасних умовах... Нині «Вісник Городищини» виходить у кольорі, вдосконалюється її дизайн, форма та зміст», - повідомляє прес-служба Черкаської облдержадміністрації. От тільки в цьому повідомленні, на жаль, не йдеться про суть та ціну отих випробувань, які ніби то витримала газета....

Віта Середа, «Прочерк»

Фото - «Прочерк»