На гектари Національної кіностудії ім. Довженка та в стіни адміністрації президента залетіла революційна ідея відомого кінорежисера Романа Балаяна - перенести на територію студії різні вітчизняні кіноінституції. Створивши таким чином не віртуальну, а реальну модель загального «кінобратства», яке, хоч і не знімає, то бодай не дружить одне проти одного.

Саме в поточному - 2010-му - році виповнюється 85 років від того історичного моменту, коли було затверджено план будівництва виробничо-технічної бази «української кінематографії». Тобто київської кінофабрики. Тобто майбутньої Національної кіностудії імені Довженка.

Слід зазначити, що більшовики не зволікали. І почали активно зводити будову століття через два роки після появи того плану, вже в 1927-му (проект архітектора-художника В.Рикова).

І того ж року відразу запустили кіно - «Ванька і Месник» режисера О.Лундіна.

Згодом до роботи на студії підключалися різні режисери. Наприклад, культовий Дзига Вєртов. У той період на нашій студії він зняв перший звуковий документальний фільм. І назва картини навіть сьогодні звучить актуально, метафорично - «Симфонія Донбасу».

Одне слово, більшовицька настирність, а також ленінське гасло «найважливіше з мистецтв...» свою справу зробили. Вже 1929-го «заквасили» на київській студії добрий десяток різних картин! (Серед них навіть такий шедевр шедеврович як «Земля» Олександра Довженка.)

Нині ж (для порівняння) - наче місток із соціалізму в епоху дикого капіталізму - на цій студії сяк-так домучують одну «фільму». Екранізацію не найкращої української радянської п'єси «Дикий ангел» О.Коломійця (у головній ролі Б.Ступка). Бо студія імені О.Довженка перетворилася на «гектари згадки» про колись значний і формуючий час кінематограф... Перетворилася на тиху заводь, де на схилі своїх літ коротають дні колись маститі майстри: сьогодні їхні студійні кабінети частіше порожні, блищать лише таблички на дверях: «В.Савельєв», «О.Муратов», «В.Гресь»... та інші офіційні особи.

«Время ни на миг не остановишь!» Бурхливість промислового кіновиробництва перебралася на приватні фабрики (під Києвом) з випуску «мила» та «муві». Довженківцям же випала почесна й тлінна місія (наче крикливому Горлуму, герою «Володаря перснів» ) - берегти «те», не завжди розуміючи, «що»...

При цьому: підтримувати потерті штани а) різними орендами; б) потішними «варягами», скажімо, з фестивалю GOGOGLfest, які утрамбували за десять днів довженківські стежки-доріжки не гірше за асфальтовий каток.

Можливо, саме GOGOGLfest В.Троїцького, який дзвінко окупував студійну територію і перетворив її на такий собі аналог театрального «братства перснів», і навіяв членові Європейської кіноакадемії Роману Гургеновичу Балаяну романтичну думку про... Про те, про що він і написав докладно - персонально Г.Герман, заступникові глави адміністрації президента України.

До «ДТ» потрапив текст цього листа: «Останні два десятиліття необлаштованість вітчизняної кіногалузі і кіноспільноти України до такої міри знизили творчі ініціативи, що вже давно час кричати: Finita!

Молоді кадри нашого кіноінституту, студії імені Олександра Довженка, студії кінохроніки та студії науково-популярних фільмів і анімації давно мріють лише про одне - куди б податися на халтуру, щоб прогодуватися. Це тривожна тенденція. Вона може призвести до остаточного нівелювання творчих дерзань українських кінематографістів, до апатії і, як наслідок, втрати художніх критеріїв у нашій кіноспільноті.

У мене виникла ідея, яка, за сприяння держави, можливо, могла б розбудити сонне кіноцарство України. Суть ось у чому... І кіноінститут, і всі вищезгадані студії необхідно перенести на територію кіностудії імені Довженка - вона досить містка і величезна.

Що ж до приміщень тих кіноінституцій, то їх можна продати, а на виручені кошти модернізувати їхні ж господарства - на студії Довженка.

Є ймовірність, що ці кіноінституції, сконцентровані в одному місці, відчують дружнє плече, конкуренцію, творче взаємозбагачення в розмовах і зустрічах, а також у практичній роботі на різних майданчиках, але все-таки на одній території. Тобто безперервне спілкування, змагальність і попросту творче співжиття не можуть не народити нових задумів, ідей... Адже кожна окремо всі ці українські кіноорганізації приречені. Про це знають усі. І тут давно не виникає жодних запитань.

В ідеалі міг би бути великий український кіноконцерн чи щось таке. Ці кіноорганізації могли б перебазуватися на студію Довженка з усіма своїми структурами, апаратурою, іншим скарбом. І хоча б у цьому випадку вони будуть захищені «Національним» статусом студії Довженка.

Слід шукати розумні шляхи для юридичного вирішення цього питання, щоб ніхто не був скривджений і ущемлений. Виходячи з гуманітарної мети, переконаний: саме такий крок може дати плоди співтворчості і подальшого перспективного співіснування. Це крок до створення великого кінематографічного братства України».

***

Ідея смілива, прекрасна. І ще - трохи тривожна. Чимось скидається на задуми ющенківських культурологів - про створення єдиного кіноконцерну. Витає і привиддя «Арсеналу». Коли на одну територію на Печерську Ющенко надумав звести експонати з усіх музеїв країни, створивши таким чином «Український Лувр».

Якщо ідея Романа Гургеновича надихне адміністрацію президента, буде ще одна тема для ЗМІ - «Український Голлівуд» на проспекті Перемоги.

Директор кіностудії імені Довженка Ігор Ставчанський знає про революційний намір Балаяна. І ставиться до нього більше з дипломатичною обережністю, ніж із романтичним захопленням.

- Ми обговорювали з Романом Гургеновичем цю тему, і я бачу в його ініціативі, швидше, ідеологічну складову, ніж чіткий бізнес-план, - коментує «ДТ» цю ситуацію пан Ставчанський. - Річ у тому, що багато кіноорганізацій, яких розглядали серед можливих «переселенців», - по суті, банкрути... Причому давно. Припустімо, рішенням згори всі ці студії переселяють на нашу територію. Що в результаті? Усі їхні борги лягають на наші плечі. І не виключено, що «під ці борги» хтось надалі зможе сміливо претендувати на студійну територію... Якщо в деталях обговорювати ідею Балаяна, то насамперед потрібно згадані кіноорганізації ліквідувати, не визнавши їхніх боргів. І вже потім інтегрувати їх як окремі сегменти в «рамки» Національної кіностудії. Цей шлях непростий, болісний. Але треба бути реалістами.

Якщо ж ідея Балаяна надихне високопоставлених представників влади, то не факт, що збережемо нинішнє, хай хитке, але все-таки благополуччя на кіностудії Довженка... Так, поки що в роботі тільки одна картина. Проте, зрозумійте, це державна студія. І ми великою мірою залежимо від Держкіно. Нині на стадії «доробки» проекти, які запускалися ще при Ганні Чміль. Надалі, сподіваюся, нам дадуть можливість реалізувати багато інших - цікавих - задумів...

***

- Сама собою ця ідея може обговорюватися, аналізуватися, проте не уявляю ні «плану дій», ні «програми заходів», які зберегли б те, що маємо, а не зруйнували остаточно, - коментує «ДТ» цю тему Костянтин ШАМІН, директор «Укркінохроніки». - Я людина законослухняна: якщо дійде до «переселення» - отже, доведеться діяти... Поки що більше запитань. Що буде з нашим майном? Чи не стане цей задум приводом остаточно «прикрити» студії нашого напряму? Навіть якщо продати все майно, яке маємо, і купити на нього високотехнологічне обладнання, - чи є гарантія, що воно дійде до нас? Прикладів протилежного ми знаємо вдосталь. І потім... Візьміть до уваги, що споруди «Київнаукфільму», «Укркінохроніки» становлять особливу комерційну цінність, оскільки розміщені у привабливих місцях столиці. Переважно в центрі, в районі метро. Можливо, саме будинки когось зацікавлять насамперед, а зовсім не кіно... Припускаю, що всі ми станемо співіснувати в єдиному «центрі». Але де гарантії, що кіногалузі виділять, скажімо, 200 млн. для повноцінного розвитку й люди отримають роботу? Таких гарантій немає.

***

Студія Довженка (сьогодні) - це 17 га землі в центрі Києва. І ще 50 тис. «квадратів» студійних площ. Поселити там можна не тільки «Голлівуд», а й «Боллівуд» із Зітою та Гітою вкупі.

Модель «комунальної кіноквартири» - поблизу Шулявської - наскільки романтична, настільки й трагічна. Оскільки житіє в комуналці часто схоже чи то на систематизовану модель пекла Данте, чи то на радянський тераріум однодумців. У кожному разі, останнє слово - за Банковою... Тим більше що нових приміщень завжди бракує.

Скрижалі історії

Ім'ям Олександра Довженка кіностудія стала називатися в 1957-му (тут майстер зняв свої класичні стрічки - «Земля», «Іван», «Щорс»). Радянські 1960-1970-ті в довідниках величаються періодом найбільшого злету київської студії. У цей період вийшли шедеври С.Параджанова, Л.Осики, І.Миколайчука, Л.Бикова. На студії збереглося шість знімальних павільйонів. Один із них (площа 2520 кв.м) - у числі найбільших у Європі.

«Дзеркало тижня»