Порожнеча в ефірі. Що українській владі слід було б знати про свободу слова?
Буквально за дві доби на стрічках інформаційних агенцій з'явився цілий шерег симптоматичних повідомлень.
Почнемо з того, що в суботу, 14 серпня, три телеканали провели годинний страйк. ТВі та «5 канал» висловлюють незадоволення тим, що суд відібрав у них частину частот на користь телеканалу «Інтер». Кримська ТРК «Чорноморська» (власність бютівця Андрія Сенченка) обурена тим, що за рішенням суду арештовано майно компанії.
Потім із заявою виступив рух журналістів «Стоп цензурі!», готовий закликати всіх журналістів країни до страйку.
Учора з'явилися повідомлення вже кримінального характеру. Перше - про те, що в Харкові вбито головного редактора місцевої газети «Новый стиль» Василя Климентьєва. Друге - про те, що в Дніпропетровську невідомі побили журналіста Юрія Михайловича. Михайлович планував організувати прес-конференцію та оголосити про те, що керівництво області обмежує свободу слова. За словами журналіста, зараз у нього ушкоджене ліве коліно та стопа, тому він не може ходити, окрім того, завдано ударів по ребрах і обличчю.
Можна, звичайно, сказати, що два останні випадки - збіг. Може, це й дійсно збіг, але дуже дивний. За п'ять років ми від таких «збігів» відвикли. Ми відвикли, що журналістів убивають, калічать, не дають працювати. Відвикли, що охоронець Президента заламує руки й кладе журналіста на землю. Звичайно, він потім був покараний і був звільнений. Проте, у багатьох з'явилося стійке відчуття, що зараз ТАК МОЖНА. Як тут не пригадати пророцтво Кучми: «Все повертається».
Ситуація в інформаційному просторі України дістала міжнародний резонанс завдяки Лехові Валенсі. Лідер руху «Солідарність» передав листа Вікторові Януковичу через посольство України у Варшаві. У листі колишній президент Польщі висловлює свою стурбованість «погіршенням ситуації із свободою слова в Україні», зокрема, тим, що «5 канал» та ТВі намагаються позбавити ліцензій. Тим часом, учора судове засідання щодо скасування результатів конкурсу Нацради на вільні частоти київський Апеляційний адміністративний суд переніс на 26 серпня.
Що ж до страйку, про який ми згадали спочатку, заради справедливості потрібно відзначити, що багато колег досить скептично поставилися до подібної ідеї. По-перше, немає прямих доказів цензури з боку влади. Ніхто не може пред'явити темники, як за часів Кучми - Медведчука. А серед лояльних нинішній владі журналістів існує думка, що під вивіскою «боротьби за свободу» два телеканали намагаються розв'язати суто комерційні питання, пов'язані з капіталізацією своєї власності.
Але, водночас, це зовсім не означає, що утиски цих каналів - виправдані. Щоправда, викликає сумніви форма протесту. Та хіба порожній екран - це метод боротьби з цензурою? Про це ми говорили з експертами «Дня».
Коментарі
Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису «Ї»:
- Очевидно, що одним із завдань нової влади є повне калькування тієї парадигми облаштування влади, яка вибудувана в Росії. А для цього необхідно затикати рота засобам масової інформації через залякування. А зникнення журналістів або їх побиття є інструментом і стосується не стільки персонально того журналіста, який постраждав, а є сигналом для всього журналістського загалу.
Справа в тому, що справжньої свободи слова в Україні й не було, бо це глибинне поняття, воно стосується внутрішньої культури, коли потреба у свободі слова навіть не може бути предметом дискусії. А коли свобода слова є поверховою, то вона дуже швидко «змивається» - як літня засмага.
Думаю, журналістські протести навряд чи зможуть суттєво вплинути на ситуацію, бо кілька журналістів, які протестують - це не страшно. Страшно - коли протестує громада. Але громада спить, і згодом «в о гні її окраденую збудять»...
Ольга Герам'юк, народний депутат України:
- Нинішня влада, що завила про свою силу та здатність дуже швидко організуватися, насправді виявилася безсилою. Оскільки бравурні створення вертикалей, арешти, зачистки, заміщення «своїми» «чужих», не мають під собою, по-перше, якісної основи, адже непрофесіонали замінені на таких самих непрофесіоналів. Вони нічим не можуть прикрити своє абсолютне нерозуміння того, яку державу вони хочуть побудувати. Вони не мають плану, бачення. Крім того, є розбрати в команді і вони не можуть цього приховати. Влада безсила і тому намагається «калькувати» російську модель влади. Але вони погано знають, що відбувається в цьому котлі, який зараз кипить, горить і викидає на гора не тільки дим від пожеж, а й невдоволені голоси громадськості. Тому найперше, що хоче зробити влада - це затиснути свободу слова. А робить вона це недолугими поліцейськими методами, що видає і непрофесіоналізм, і нерозуміння контексту. Зокрема, історії, яка свідчить, що чим брутальніші наступи на свободу слова, тим швидше вони відкидаються.
Вони сподівалися, що журналісти будуть нездатними до опору, а виявилося навпаки. Нехай зараз журналістська школа зруйнована, але подих свободи вже ніби «заповз» у молодих журналістів.
Окрім того, як би вони не намагалися калькувати російські зразки, але все ж таки вони змушені озиратися на Європу. Вони бачать, що Росія вказує українській владі на її місце в куточку. Навіть коли приїздив прем'єр Росії, ЗМІ повідомили, що Путін «зустрінеться з байкерами та українським Президентом». Ця фраза показала, як вони ставляться до влади України. Перспектива Європи та Заходу для нашої влади є цікавою, оскільки там так брутально на їх адресу не висловлюються. А ця думка, вона не допускає конфлікту інтересів на кшталт ситуації із Валерієм Хорошковським.
Протести, які сьогодні висловлюють журналісти - це, як на мене, правильне рішення. Канали, що протягом години не транслювали своїх звичних програм минулої суботи, напевне, перейняли досвід у своїх італійських колег, які часом протестують, випускаючи газети з чистою першою шпальтою. Може, наше суспільство ще не звикло до такої форми протесту. Але зауважте, що канали, які йдуть на це, самі втрачають кошти. З одного боку, дійсно краще використовувати ефір за призначенням, але, з іншого боку, такий крок теж є доволі непростим з огляду на їх комерційний статус. Я знаю, що глядач це помітив. Мені телефонували з Полтавщини і скаржилися, що, мовляв, три канали вийшли з порожніми екранами. У нас суспільство звикло реагувати на телевізор.
До речі
Всі трансформації, що здійснюються, в тому числі в інформаційному просторі, нам представляють як будівництво «України для людей», сильної і стабільної держави. «Добра диктатура» - це мрія бюрократів», - сказав Михайло Ходорковський у інтерв'ю німецькому виданню Der Spiegel (переклад - inopressa.ru). Нещодавня розмова колишнього бізнесмена з німецькими журналістами була якнайдоречнішою в ситуації з українським інформаційним полем. На запитання про рецепт виходу Росії з кризи Ходорковський відповів: «Модернізація без політичних реформ неможлива». Не варто думати, що з «доброю диктатурою» можна побудувати сильну державу, яка має сучасну економіку. «Сильна держава - це демократичні інституції, які ефективно працюють: незалежні суди, сильний професійний парламент, впливова опозиція, яка не радикалізується під тиском ззовні, чесні вибори, розвинуте громадянське суспільство та незалежні засоби масової інформації.
Саме це й має зрозуміти нинішня влада.
Олена Яхно, Марія Томак, «День»
Ілюстрація - Анатолій Казанський