Історія щемлива й повчальна і знаходить свого вдячного та роздумливого глядача навіть через роки. Цей фільм отримав уже не одну нагороду на професійних конкурсах. Але він далеко не один, відзначений різноманітними призами. Продукція Волинської обласної державної телерадіокомпанії отримала вже понад сотню нагород міжнародного та всеукраїнського значення, тільки гран-прі отримано зо два десятки. У провінційному за географічним визначенням краї (хоча прикордонна Волинь значно ближча до Європи, ніж столиця) діє потужний державний телерадіомедіа-холдинг. FM-станція «Луцьк» стала першою в Україні державною FM-станцією, телерадіокомпанія віднедавна видає і свою газету.

Про те, як вдається створювати якісний телерадіопродукт, долаючи підводні камені регіональної телерадіожурналістики, наша розмова з Ольгою КУЛІШ, знаною на Волині журналісткою і топ-менеджером, котра нині виконує обов'язки генерального директора Волинської обласної державної телерадіокомпанії.

- Не так давно фільм «Танець пам'яті» було показано і на всеукраїнському телеканалі «Культура». Це вже не перший продукт вашої телерадіокомпанії, удостоєний, якщо можна так сказати, права бути показаним значно ширшій аудиторії.

- У нашій державі реалізовується дуже хороша ідея - співпраця обласних державних ТРК з телеканалом «Культура» та Всесвітньою службою українського телебачення і радіомовлення. Їхні офіси містяться в Києві. Завдання цих структур - виробництво і трансляція українських програм на увесь світ. Фінансування і штат невеликі, непросто і наповнити якісним україномовним продуктом 24 години ефіру. Тому співпраця з обласними телерадіокомпаніями дуже виправдана. Адже ми надсилаємо свої кращі передачі й фільми, які можуть зацікавити значно ширшу, ніж волинська, аудиторію. Теоретично їх можуть дивитися не лише в Україні, а й у Сполучених Штатах та інших країнах світу. І ми час від часу таки отримуємо відгуки з різних куточків світу. Зрештою ми в себе теж транслюємо частину передач УТР, аби бачити, що роблять колеги з інших областей, як живуть інші регіони України.

- І як виглядає Волинь на тлі інших областей України? Адже був час, коли телебачення для волинян робили... львів'яни.

- До створення телебачення на Волині взагалі спочатку багато хто ставився скептично. Нас запитували: а де ви наберете у своїй області професіоналів, хто у вас продукує сценаристів, телережисерів?.. За радянських часів Львівська телерадіокомпанія була зональною, охоплювала кілька областей, і в Москві вважали, що регіональне телебачення в кожній області не потрібне.

- Мовляв, львівські тележурналісти приїжджатимуть на Волинь, робитимуть про наше життя сюжетики - і цього абсолютно досить. Але згодом політика змінилася, було визнано, що Волинь все-таки прикордонна область й ми мусимо мати своє телебачення. Ленінградський проектний інститут навіть розпочав проектування будівлі майбутнього Волинського телецентру, визначили ділянку, де його мали споруджувати. Вона й досі в тому ж стані: це приватна забудова, хати мали зносити, давати людям квартири. Але, на щастя, Україна здобула незалежність, проте, на жаль, телецентр ми так і не збудували... Хоч цю ідею піднімаємо постійно.

Буквально днями ми відкрили Музей Волинської ОДТРК, бо наша історія - достойна, здобутки - гарні. У ході підготовки експозиції мені потрапляло до рук чимало цікавих документів, про які вже й забулося. Без сумніву, що Волинське телебачення було створено завдяки величезному ентузіазму та управлінському таланту генерального директора Святослава Костянтиновича Пирожка. Я відшукала його передвиборну листівку, коли він балотувався в депутати Верховної Ради УРСР. У його програмі був пункт: «До 1995 року створити Волинське телебачення». Депутатом він не став, а ось телебачення ми створили ще 1992 року. Звичайно, що на початку нас ніхто не змушував робити документальні фільми, але таким було прагнення душі, такі закладалися традиції нашим керівником. І вже 1994 року ми здобули перше визнання. Дипломом лауреата Всеукраїнського фестивалю телевізійних програм, присвячених 50-річчю визволення України від фашистських загарбників, було відзначено телефільм «Праведниками не народжуються». Волиняни, до речі, першими в Україні на документальному телеекрані розповіли про цю високу якість людської душі - про українців, які рятували євреїв, ризикуючи життям власних дітей і власних родин. 1996 рік почався для нашої телерадіокомпанії з гран-прі Всеукраїнського фестивалю телепрограм «Україна - диво дивовижне», наші телефільми отримали ще й чотири дипломи всеукраїнського рівня. І так було й надалі: потужні вибухи творчої енергії, ентузіазму, навіть поезії. Тоді нам по-доброму заздрили колеги. Казали, якщо на всеукраїнський конкурс роботу привезли волиняни, то вже іншим можна їхати додому, бо Волинь усе одно забере всі призи... Нині підросли, як кажуть, інші обласні державні телерадіокомпанії, які також виготовляють оригінальні фільми і на своїх творчих «летючках» ми інколи кажемо: колеги, не треба збавляти темпу, бо нам вже дихають у потилицю! Ми тішимося, що маємо вже достойних конкурентів, адже якісний телепродукт означає вищий якісний рівень регіонального телебачення.

- Яку специфіку має регіональне телебачення?

- Ми насамперед маємо завдання інформувати жителів нашого регіону про життєдіяльність і України, але області зокрема. Маємо висвітлювати всі аспекти життя нашого краю. Ми працюємо на свою місцеву аудиторію. Найбільше часу відводимо на інформаційне мовлення, це щоденна буденна репортерська робота, яка не приносить нам ні призів, ні дипломів, але якщо ми робимо її об'єктивно і чесно, то приємно чути вдячність слухачів та глядачів. Оскільки тут і живемо, а не приїхали, зробили сюжет і поїхали, то це теж накладає свій відбиток на відносини, наприклад, з владою. Проте, на мою думку, ці відносини дуже залежать і від якостей першої особи телерадіокомпанії. Пригадую, як ще до телевізійної епохи одна з наших радійних журналісток зробила репортаж і вжила в ньому не дуже коректне порівняння з авторитетом великого компартійного начальника. Мовляв, в області легше знайти склянку олії (а тоді й це було дефіцитом), аніж людину, котра цього чоловіка поважає. Нам ту склянку дуже довго згадували, проте журналіст абсолютно не відчувала тиску, який здійснювали на керівника - Святослава Костянтиновича Пирожка, хоч були й вимоги застосувати щодо неї засоби адміністративного впливу. Бо бурхливий розвиток компанії відбувся завдяки тому, що наш «генерал», як ми його називаємо, завжди був принциповим у відносинах із владою, вимогливим до колективу і добрим до кожного конкретного працівника. А ще власною телевізійною творчістю і колись, і тепер показує приклад журналістам і режисерам.

- Чому, на вашу думку, телефільми з Волині мають такий високий рівень конкурентоспроможності?

- Головне в наших фільмах те, що ми розповідаємо про волинян. Не беремо ж ми не знати які теми, але творчими засобами вивищуємо наших людей, показуємо їхні душі, їхній внутрішній світ. А може, це те, що ми для себе називаємо «поетичним телебаченням»... Згадаю лише два відгуки, які опубліковані в наших центральних професійних журналах, у тому ж «Телерадіокур'єрі»... Відомий режисер Роман Ширман, підбиваючи підсумки п'ятирічної діяльності всеукраїнського телефестивалю «Відкрий Україну», писав, що цей фестиваль варто було проводити хоча б для того, щоб побачити фільм волинських тележурналістів «Солом'яний капелюх». Це розповідь про Олександра Середюка, директора музею просто неба. Добираючи матеріали до експозиції нашого телерадіомузею, знайшла й газету, в якій опубліковане обговорення членів журі на одному з фестивалів «Калинові острови». Його головою був тодішній директор Інституту журналістики Анатолій Москаленко. Він переконував, що фільм «Нічого, крім життя» - шедевр, але він... не вписується у формат фестивалю, бо це... поетичне телебачення. Це була розповідь про нашого волинського гончара, музиканта Валерія Ленартовича, це дуже цікава особистість. Але члени журі все-таки присудили фільму гран-прі.

- Які фільми хочеться переглядати вам?

- Досі не можу спокійно дивитися уже далеко не новий наш фільм, який здобув гран-прі ще 1998 року, - «Я хочу іншої дороги». Автор сценарію і режисер - Анастасія Пеценюк, оператор - Валерій Фетисов. Ми його теж показуємо раз на рік, бо це один із наших шедеврів. Можливо, попросимо Настю, аби зняла його продовження. Вона взяла діток із різних верств. Дитина з інтернату, дівчинка, в якої мама стоїть на базарі, інша дівчинка, в якої все є. І показала їхній внутрішній світ. Там нема ніякого авторського тексту, лише голоси дітей, але, коли згадую фільм, мені завжди чомусь підкочується клубок до горла, бо ці діти показали, які ми з вами тоді були, якою була держава. В останніх кадрах діти ідуть злітною смугою, перед ними злітає в небо військовий літак, тоді вони над Луцьком ще літали... Цей епізод дуже щемливий за своєю постановкою, бо символізує майбутню дорогу для дітей. Професіонали ж завжди захоплюються, як це було зняти, як отримати стільки дозволів (хоч ми завжди знаходимо розуміння, бо посадові особи усвідомлюють, що це фільми для честі Волині). Як оператору це було зняти на не дуже професійну камеру... Але результат був того вартий.

- Що це за фільм «Танець пам'яті», який показали на всеукраїнському каналі?

- Це теж один із наших шедеврів, зняв його нинішній директор творчо-виробничого об'єднання телебачення Микола Генсецький, і шкода, що відповідальна посада заважає творчій людині проявляти власну творчість частіше. Фільм високої емоційної напруженості, особливо вражає остання сцена, коли після поминок загиблих ромів їхні родичі просто на запиленій дорозі танцюють танець пам'яті... Людям, які можуть створити достойний теле- чи радіофільм у нашій компанії, - завжди зелена вулиця. Якщо зі сценарного плану ми бачимо, що телегрупа йде на шедевр, ми можемо відсторонити її від якихось буденних справ і на місяць, і на більше. Даємо кращого оператора, кращого режисера або того, з ким в автора сценарію є духовний контакт, бо це теж важливо. Якщо звичайну 20-хвилинну програму, в якій теж ідеться про розумні речі, але вона не претендує на наше, так би мовити, поетичне телебачення, зазвичай монтуємо в апаратній робочий день, і цього досить для гарного монтажу, то конкурсну програму або фільм монтують і місяць. Протягом цього місяця автори майбутнього шедевру і плачуть, і сваряться, а ми їх миримо, бо кожен же пропускає роботу через своє серце. Ми зацікавлені, аби в нас було більше робіт не одноденок, а достойних, щоб їх дивилися й через десять років, дивилися і кияни, і парижани.

- Який інший продукт вашої телерадіокомпанії, не тільки телефільми, ви відзначили б? Чи є такі, які можуть конкурувати з центральними телеканалами?

- Маємо солідні телецикли, наприклад один з найновіших - «Рецепти від природи», який веде Наталка Нехорошкіна.

- До речі, глядачам дуже запам'ятався один з її телефільмів - «Петрів маєток», розповідь про ексклюзивний вид відпочинку у межах зеленого туризму, який організовано в одному з фермерських господарств Волині. Пам'ятаю, що і Наталка там так завзято доїла корову...

- А знаєте, за що критикували автора цього фільму на нашій «летючці»?.. За неестетичний вигляд дійниці. А Наталка відстояла свою позицію, що показувати треба правду. Як було, так і показали. У телециклі ж вона дуже цікаво розповідає про нетрадиційні методи лікування. Щось подібне є на «Інтері», але там це ток-шоу. А Нехорошкіна шукає цікавих цілителів, простих дідусів і бабусь чи дядьків і тіток. Виїжджає з ними на природу, глядач бачить, як і коли зірвати траву чи квітку, аби були цілющими, як готуються ліки, бачить героїв передачі у природному для них середовищі. Вона ж або інші журналісти з їхньої редакції готують і передачу «Урок для батьків», подібної на центральних українських каналах і немає. Це передача не в стилі нудного уроку вчителя, що дітей не можна бити, не можна сварити... Ми робимо постановочні сцени, актори на конкретних життєвих ситуаціях учать батьків, як виховувати дітей, бо хто, зрештою, в нас їх цього вчить? Це родзинка нашого волинського телебачення - робити передачі глибші за змістом, а не ток-шоу, які, може, вимагають від працівників менше роботи над собою, над словом, над картинкою, далеко менше монтажу... Але так цікаво - добирати кадри, які говорять самі за себе!

До речі

Перший Національний надасть «Слово регіонам»

Перший Національний спільно з обласними ОДТРК готує програму «Слово регіонам», яку планує запустити в новому телевізійному сезоні, повідомила «Детектор медіа». Це буде щоденна 10-хвилинна програма, яка виходитиме по буднях у інформаційному блоці після вечірніх новин.

Наталія Малімон, газета «День», Луцьк

Фото - «День»