Останній політичний сезон приніс Україні чимало новацій, водночас, цей сезон чітко довів наскільки слабкими виявилися здобутки останніх п'яти років у сфері демократії, прав та свобод.

Відкат відбувається там, де зміни ще недавно здавалися незворотними - свобода зібрань, свобода слова та преси. І хоча влада публічно продовжує повторювати про свою відданість ідеям демократії, реальність вперто каже про те, що в Україну повертається практика цензури.

Система цензури

Коли провладні політики постійно дають зрозуміти, що цензура в Україні це витвір фантазії занадто відірваних від реальності журналістів, вперто складається враження, що ці люди просто не розуміють, що таке цензура.

У світі під цензурою розуміється контроль влади за змістом та розповсюдженням інформації.

Йдеться про дії держави, які спрямовані на обмеження тієї інформації, яку дана держава вважає шкідливою та не потрібною. Українське визначення дещо вужче, воно передбачає пряме втручання влади з метою обмежити або заборонити поширення інформації.

Цензуру розділяють на декілька видів: попередню та наслідкову.

Попередня цензура - це створення умов, за яких в державі суттєво ускладнюється свобода преси та ведення бізнесу в інформаційній сфері. Йдеться в першу чергу про ліцензування, реєстрацію, та іншу дозвільну систему, за допомогою якої держава може регулювати допуск тих чи інших гравців на інформаційний ринок.

В цьому контексті дуже показовою є історія з 5-м каналом та ТВі. Фактично, за допомогою державного регулятора, суд позбавив можливості розширення мовлення для двох телеканалів, які не належать лояльним до влади власникам та провадять незалежну інформаційну політику.

Більше того, судове подання щодо цього зробила компанія, прямо пов'язана з високопоставленим функціонером діючої влади - головою СБУ Валерієм Хорошковським, який одночасно є власником 9 телевізійних каналів в країні.

Ця історія засвідчила як наявність серйозних проблем з конфліктом інтересів в системі нової влади, так і бажання цієї влади впливати на інформаційний простір.

Важливим інструментом такого впливу є Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення, яка є головним регулятором ринку електронних ЗМІ. Цей орган формується президентом та парламентом навпіл, і в той час коли президент і коаліція представляють єдину владну команду, плюралізм у представництві членів Нацради зникає як такий.

Нещодавні призначення парламентської четвірки дали підстави говорити опозиції, що нині цей орган потрапив під повний вплив влади та особисто пана Хорошковського, оскільки там є декілька людей, прямо пов'язані з ним.

І той факт, що саме Хорошковському президент доручив розібратися із фактами цензури, його впливи на Нацраду, дії близьких до нього копаній щодо перегляду ліцензій, факт призначення топ менеджера «Інтера» Єгора Бенкендорфа на посаду президента Першого Національного засвідчує наявність єдиного центру впливу на інформаційний простір в системі нинішньої влади.

Наслідкова цензура - та форма тиску, яка виникає як наслідок появи того чи іншого матеріалу. З цим вже стикнулися журналісти центральних телеканалів «1+1» та СТБ, що публічно заявили про цензуру.

Внутрішньоредакційна «кухня» - справа непроста, але сьогодні є чимало свідчень журналістів про заборону з боку топ-менеджерів певних тем або ж редагування ними окремих сюжетів, які стосуються перших осіб держави. Подібного на телеканалах останні роки не було.

Все це природно відображається на інформаційному просторі держави, в якому стало значно менше критики влади, менше присутності опозиції та більше компліментарності.

Моніторинги та факти

«Детектор медіа», яка проводить моніторинг новин телевізійних каналів, резюмує власне дослідження так: «Канали проводять дві паралельні кампанії: «хороша влада» і «погана опозиція». Найбільше зусиль цензори докладають до пропаганди «успіхів» і «правильного курсу» «хорошої влади».

Для цього активно висвітлюються внутрішньо- і зовнішньополітичні дії влади, озвучуються її позиції. Про справи опозиції, а тим більше про думки опозиції з ключових подій місяця канали не повідомляють. Про неї згадують лише в тих випадках, які ілюструють тезу про «подрібненість опозиції». Вміло добираються або суто емоційні думки представників опозиції, або такі, що стосуються неважливих аспектів будь-якої теми.

Іншими словами, за допомогою цього простого прийому у глядачів має формуватися зневажливе ставлення до опозиції як до людей, що «самі не знають, чого хочуть», «не вміють між собою домовитися» тощо...»

Статистично виявлені порушення стандартів професійної журналістики виглядають наступним чином:

Фактично ці цифри свідчать про наступні тенденції: замовчування інформації, яке є ознакою цензури у визначенні ст. 45-1 закону «Про інформацію» - перешкоджання поширенню інформації, відбувається маніпулювання інформацією через недотримання балансу думок та невідокремлення фактів від коментарів і оцінок.

Найчастіше тиск щодо інформаційної політики здійснюють топ менеджери телеканалів. Для прикладу: протягом тижня з 11 травня генеральний директор «ТРК 1+1» Олександр Ткаченко сам безпосередньо керував ньюз-румом. Ткаченко це аргументував тим, що у нього самого є багато запитань до деяких журналістів стосовно журналістських стандартів.

В таких діях Ткаченка вбачаються ознаки перешкоджання законній професійній діяльності журналістів - частина 1 статті 171 Кримінального кодексу України, оскільки він не уповноважений керувати творчим процесом.

Потім заступник голови правління ММЦ «СТБ» з інформаційного мовлення Олексій Мустафін визнав, що канал надалі не буде висвітлювати теми про майно та витрати політиків, оскільки «ці теми складно висвітлювати так, щоб не виникло підозри у подвійних стандартах.»

При цьому редакційний статут ММЦ «СТБ» прямо передбачає: «3.4. Телеканал СТБ своєю діяльністю сприяє інформаційному плюралізму, висвітлюючи усі суспільно-важливі події».

Одночасно з цим є чимало цілком конкретних фактів цензури, які наразі залишаються без належного реагування з боку правоохоронних органів. Особливо в регіонах України.

Зокрема, наприкінці квітня новопризначений глава Севастопольської міськдержадміністрації Валерій Саратов направив міністрові оборони України адміралові Михайлові Єжелю листа з різкою критикою редакційної політики «Бризу» і з вимогою звільнити його керівника Мамчака.

Причина, як вважає координатор «Українського Севастополя» Микола Владзимирський, в тому, що в ефірі цієї ТРК звучали різні думки, в тому числі і критичні, зокрема щодо «харківських угод», а також стосовно дій російських військових у Севастополі, які часто порушували попередні угоди і чинне законодавство України.

У Кривому Розі начальник відділу з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю виконкому Криворізької міськради Андрій Полтавець написав листа до головного редактора «Вестника Кривбасса» Володимира Гончара у відповідь на критичну до місцевої влади статтю.

«Я прошу унеможливити у подальшому появу подібної неперевіреної інформації на шпальтах вашої газети. Друковане видання повинно поширювати серед населення Кривого Рогу достовірну інформацію, прищеплювати повагу до рідного міста, популяризувати утвердження принципів загальнолюдської моралі ...» - це стало реакцією на опитування мешканців, які з недовірою поставилися до ініціатив нового губернатора Дніпропетровщини.

Цікаво, що деякі достатньо природні ситуації викликають дії чиновників, які цілком підпадають навіть під українське визначення поняття цензури. Зокрема, відеозапис падіння вінка на президента України Віктора Януковича біля могили Невідомого солдата 17 травня не показали на таких каналах, як ICTV, «Інтер» та Перший національний.

Після того, як вінок під поривом вітру вдарив Януковича, до журналістів підійшов начальник головного управління з питань комунікацій адміністрації президента Олексій Кошелєв. Він, перебуваючи при виконанні своїх службових обов'язків, тобто маючи повноваження посадової особи органу державної влади, звернувся до журналістів не ставити це відео в ефір.

Цей факт вказує на ознаки цензури (ст. 45-1 закону «Про інформацію»), оскільки чітко видно спроби обмежити поширення певної інформації, та може кваліфікуватися як перешкоджання діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171 КК України).

В даному випадку доцільно провести прокурорську перевірку викладених фактів.

Теж саме стосується і відмови в акредитації до Кабміну фотожурналіста «Газети по Українські» Андрія Шматова, який сфотографував міністра освіти Дмитра Табачника, коли йому подає руку помічник, аби допомогти вийти з машини.

Законодавчі зміни

За декілька останніх місяців в парламенті були зареєстровані або схвалені декілька законодавчих ініціатив, що можуть серйозно відобразитися на інформаційному просторі держави.

Зокрема, було зареєстровано чергову ініціативу Василя Кисельова щодо повернення кримінальної відповідальності за наклеп, що могло стати серйозним кроком назад у розвитку вільних ЗМІ в Україні.

Зареєстровано проект закону, який передбачає обов'язкову реєстрацію інформаційних агентств. Нині викликає занепокоєння, чи не потраплять до числа «агентств», що підлягатимуть державній реєстрації, інтернет видання. Фактично це означатиме спробу регулювати інтернет простір, який сьогодні ще залишається вільним.

Ухвалено закон «Про захист персональних даних», який передбачає кримінальну відповідальність за розголошення інформації про життя політиків та чиновників, якщо вони не належать до першої категорії державних службовців. Тобто якщо журналіст напише про годинники та прибутки дітей якихось відомих політиків, то ризикує потрапити до в'язниці.

Натомість депутати не проголосували прогресивний закон «Про доступ до публічної інформації», який передбачав можливість більш прозорої роботи органів державної влади. А також відхили законопроект Арсенія Яценюка, який вміщував поправки до існуючого законодавства, що їх вимагала журналістська спільнота, зокрема і розширення визначення поняття «цензура».

Суспільне мовлення

В той же час влада почала активно експлуатувати тему впровадження в Україні суспільного мовлення. Громадська рада при президентові України вже розглянула концепцію, розроблену в надрах адміністрації президента.

При цьому Громадська рада зігнорувала пропозицію представників Руху «Стоп цензура» взяти до уваги законопроект «Про суспільне мовлення», напрацьований громадськими організаціями.

Зрештою, концепція влади не передбачає зміни фінансування суспільного мовлення, воно залишається стовідсотково бюджетним. Щодо наглядової ради, то її пропонується формувати з рахунку представників президента, кожної фракції Верховної Ради, Кабінету Міністрів та загальнонаціональних громадських організацій: освітніх, наукових, релігійних, спортивних, мас-медійних, правозахисних, творчих, підприємницьких, молодіжних, жіночих, осіб з особливими потребами та ін.

У випадку, якщо за певний час  неурядові об'єднання не зможуть знайти консенсус щодо єдиної кандидатури до складу наглядової ради, право остаточного вибору кандидата делегується профільному парламентському комітетові.

Відтак, основні принципи суспільного мовлення - незалежність від влади, незалежність від фінансування та плюралізм у керівному органі - абсолютно не відображені в даній концепції.

Подібна ситуація дає підстави говорити про намір лише змінити вивіску «державний телеканал» на «суспільний мовник», а не провести реальну реформу.

Удавана «відкритість та прозорість»

Всі ці «ініціативи та реформи» зазнають критики громадськості та журналістів. Однак, головна тактика влади нині - це ігнорування зауважень та пропозицій.

Верховна Рада зігнорувала представників громадських організацій, яких підтримала журналістська спільнота як кандидатів до Нацради з питань телебачення та радіомовлення, призначивши натомість людей без належно освіти та кваліфікації.

Адміністрація президента зігнорувала проект закону «Про суспільне мовлення».

Управління державної охорони так і не назвало імені охоронця, що побив журналіста Сергія Андрушка. Службове розслідування не виявило порушень з боку бійців «Беркуту», які застосували силу до журналіста Нового каналу Сергія Кутракова.

Журналісти скаржаться на те, що змістовних відповідей на інформаційні запити стає все менше, як і відкритих публічних спілкувань з пресою перших осіб держави.

Все це доводить курс на закритість влади та ухвалення рішень без реальних громадських обговорень і пропозицій.

Тиск з боку силових структур та відсутність покарання людей у погонах доводить курс на державу, яка спирається на силу, а не на демократичні цінності.

***

Свобода слова та преси - це лише один сегмент суспільних процесів, які нині відбуваються в Україні. Однак цей сегмент чітко демонструє напрямок, у якому рухається Україна за президентства Януковича. І цей напрямок, знову таки попри декларації, не має нічого спільного із західним курсом.

Цензура - це спосіб управління інформаційним простором. І ця система вже практично створена в країні. Чи буде бажання у влади використовувати цю систему - питання риторичне.

Українська правда