Все почалося з убивства Георгія Гонгадзе. Злочин було здійснено руками співробітників міліції. Власне, з тих часів в українській журналістиці утворився синдром недовіри до слів правоохоронних органів. Протягом чотирьох з половиною років, з вересня 2000 по лютий 2005, силовики у весь голос волали про непричетність до вбивства Гонгадзе. Правда стала відома тільки після Помаранчевої революції.

Спочатку за вчинення злочину було засуджено трьох співробітників наружки - Протасова, Костенка і Поповича. Зараз очікує на початок суду безпосередній виконавець вбивства - генерал міліції Пукач. Усі з них визнали свою вину. Замовник убивства не названий.

Історія про Гонгадзе стала прикладом великої брехні, однак з неї не винесено уроки, а нещодавно міністр внутрішніх справ Могильов публічно назвав Юрія Кравченка«авторитетом» для себе.

Коли журналісти стають об'єктом переслідування з боку криміналітету - це ще піддається осмисленню. Таке може статися будь-де у світі. Однак «війна» державних силових структур з пресою - це перший симптом авторитаризму. Українські силовики й далі вважають журналістів ворожим організмом, а інциденти за участі преси трактують на власну користь.

В останні місяці мали місце декілька випадків застосування сили до представників медіа, що трапилися під час виконання ними професійних обов'язків. Головний висновок з цих історій: насилля відносно журналістів - це результат елементарного нерозуміння керівниками силових структур ролі преси в житті суспільства. Інакше начальники знайшли би слова, щоб переконати особовий склад: до людей з мікрофонами треба ставитися коректно. А кожен новий інцидент, який залишається без гідної реакції, породжує наступний. 15 червня співробітник Управління державної охорони, що забезпечував спокій президента Януковича під час відвідин ним виставки «Агро-2010», заламав руки і поклав на асфальт журналіста каналу СТБ Сергія Андрушка.

Андрушко звернувся із заявою про злочин до міліції. Однак «органи» влаштували «футбол» із зібраними матеріалами. Сам Андрушко розповів, що в день інциденту написав заяву про перешкоджання журналістській діяльності до Голосіївського райвідділу. Потім матеріали були передані до прокуратури Голосіївського району.

Минулого тижня Андрушку повідомили, що матеріали переслали в міську прокуратуру Києва для вирішення питання - відкривати справу чи ні. В міській прокуратурі повідомили, що цих документів у них немає. Як раптом з'ясувалося, що їх повернули назад до Голосіївської прокуратури. Яка вирішила - справу не відкривати.

«Помічник прокурора Голосіївського району повідомив, що 1 липня мені відмовлено у порушенні кримінальної справи», - сказав Андрушко. Йому переповіли позицію прокуратури - застосувавши силу до журналіста, охоронець президента «виконували свої посадові обов'язки».

Окрім того, «Українська правда» отримала відмову від Управління державної охорони назвати прізвище співробітника, що застосував силу до репортера каналу СТБ.

Ненадання інформації УДО аргументувало абсурдним посиланням на 32 статтю Конституції, якою заборонено «збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди».

«Військовослужбовець УДО не надав згоди на повідомлення і використання свого прізвища, ім'я, по-батькові», - ідеться у відповіді президентської охорони. В принципі, далі з таким же успіхом можна засекретити будь-яку інформацію про державного службовця, оскільки він також не давав журналісту право збирати інформацію про нього.

Більше того, можна заборонити публікацію матеріалів про посадових осіб, оскільки вони письмово не інформували про свою згоду виводити їх на чисту воду. Відмова Управління державної охорони назвати прізвище охоронця суперечить 296 статті Цивільного кодексу, за яким «використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи тощо), допускається без її згоди».

Тобто мандат на приховування імені охоронця Януковича сплив у момент застосування ним сили відносно Андрушка, що було зафіксовано на відео та поширено у пресі. Ім'я співробітника УДО потрібно журналістам не для «суду Лінча», а для відслідковування подальшого «кар'єрного зростання» охоронця - щоб бути переконаним, що він звільнений з лав УДО - або, навпаки, нагороджений іменною зброєю за знешкодження особливо небезпечного журналіста. Не залишити вчинок охоронця без реагування - це тест для самого Януковича на відданість високопарним словам про власну демократичність.

Саме в компетенції президента перебуває «контроль за діяльністю Управління державної охорони», що визначено статтею 26 закону «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб».

«Беркут» проти журналіста

Однак якщо у випадку з Андрушком мас-медіа дочекалися хоча би формального вибачення, то випадок з кореспондентом «Нового каналу» дозволив правоохоронцям вдосталь познущатися над здоровим глуздом.

Ідеться про події 8 квітня 2010 року, коли в «Українському домі» сталися заворушення в зв'язку з організованою депутатом-регіоналом Вадимом Колесніченком виставкою «Волинська різня - польські і єврейські жертви ОУН-УПА».

Представники партії «Свобода» на знак протесту закидали організаторів заходу книжками, після чого охорона затримала порушників спокою. На події був присутній журналіст «Нового каналу» Сергій Кутраков, який знімав цей інцидент. За що і отримав. Проти репортера бійці «Беркуту», перевдягнуті у цивільне, застосували силу - охорона затиснула руку і ногу дверима, та спробувала видавити йому око. 

На відміну від випадку з Андрушком, тут прокуратура Шевченківського району порушила кримінальну справу за перешкоджання журналістській діяльності.

У відповідь «Беркут» оскаржив дії прокурора до Шевченківського райсуду. І в своїй вимозі керівник київського полку спецпідрозділу поставив вимогу порушити справу... проти самого репортера.

«Беркут» назбирав цілий букет звинувачень на адресу Кутракова - вони запропонували відкрити статтю проти журналіста за п'ятьма (!) статтями Кримінального кодексу: хуліганство; передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави; опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу; завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину; завідомо неправдиве свідчення.

Уже за межами Кримінального кодексу «Беркут» дописав до цього переліку претензій на адресу журналіста також «дискредитацію органів МВС у суспільстві та знищення поваги до правоохоронних органів». «Українська правда» спробувала взяти коментар у автора цієї скарги - командира київського «Беркуту» Володимира Александрова, однак у спецпідрозділі повідомили, що він перебуває у відпустці.

У тексті скарги «Беркут» свою правоту захищає тим, що у журналіста «Нового каналу»... не було письмового (!) редакційного завдання фіксувати на камеру затримання активістів «Свободи». «Журналіст Куртаков знаходився біля службового виходу на першому поверсі «Українського дому» як фізична особа-громадянин України. Жодного завдання про з'йомку (sic!) сюжету біля службового виходу на першому поверсі «Українського дому» або про з'йомку сюжету про роботу підрозділу «Беркут» він не отримував», - ідеться в скарзі.

Можливо, ця теза виглядала би не так абсурдно, якби тягнибоківці та бійці спецпідрозділу заздалегідь попереджали громадськість, що перші збираються бешкетувати, а другі - їх затримувати. Тоді журналіст отримав би у редакції письмовий наказ все це старанно зафільмувати.

Насправді, терміну «редакційне завдання» немає у законодавстві. Тому посилання «Беркуту» на відсутність у журналіста розпорядження знімати спецпідрозділ суперечить не лише здоровому глузду, але і нормам права. А далі «беркутівці» у своїй скарзі виклали набір аргументів, чому їх не можна притягати до відповідальності. Ці слова достойні того, щоб бути процитованими. Виявляється, прокурорське слідство погано позначається на мікрокліматі в колективі. «На нашу думку, порушуючи кримінальну справу, заступник прокурора Шевченківського району Києва фактично погодив кримінальне переслідування відносно працівників міліції особливого призначення «Беркут». «Вказана кримінальна справа зачіпає моральні та психологічні аспекти роботи підрозділу, оскільки до приміщення прокуратури постійно викликаються співробітники підрозділу для проведення слідчих дій. Працівники підрозділу стурбовані розвитком ситуації, що не дає можливості виконувати їм своїх службових обов'язків». «Факт порушення кримінальної справи та ймовірність кримінальної відповідальності за законно виконану професійну роботу викликає у співробітників підрозділу сумніви та недовіру до виконання своїх службових обов'язків, що впливає на прояв, у останніх, бажання формального виконання своїх обов'язків».

Цікава деталь, що «Беркут» у своїй скарзі озброївся експертним висновком завідуючого кафедри реклами і зв'язків з громадськістю Інституту журналістики Валерія Іванова, який також очолює «Академію української преси». «Так, при винесенні постанови (про порушення кримінальної справи) не прийнято до уваги експертний висновок Іванова, де чітко вказано, що у даному випадку право журналіста на інформацію вступило в конфлікт з правом працівників міліції здійснювати свою роботу... При цьому дії журналіста носили явно провокаційний характер: особливого суспільного інтересу щодо фіксації затримання осіб не було, а присутність журналіста провокувала затриманих на прояви непокори міліції».

Іванов не вперше стає на бік міліції у її конфлікті з журналістами - так само було і у випадку публікацій про загадкову смерть студента Ігоря Індила в Шевченківському РУВС.

Можлива розгадка криється в тому, що Іванов є кумом начальника цього райуправління внутрішніх справ Петра Мірошниченка.

«Українська правда» пропонує повністю ознайомитися з текстом скарги «Беркуту», щоб осягнути всю системність мислення керівництва спецпідрозділу.

«Українська правда» надіслала запит до начальника київської міліції Олексія Крикуна в зв'язку з такою позицією його підлеглих з київського полку «Беркуту».

P.S. Вперше про вимогу «Беркуту» порушити справу проти журналіста «Нового каналу»«Українська правда» написала в п'ятницю. А вже в понеділок речник київської міліції повідомив, що ця скарга командира полку «Беркут»... більше неактуальна.

Сталося це тому, що прокуратура порушила нову справу - не просто за фактом перешкоджання журналістській діяльності, а проти двох співробітників «Беркут». Тому попередня справа разом зі скаргою на її порушення втратили юридичну силу.

Однак «Беркут» своїх бійців не здає - він подав нову скаргу, де лише просить припинити переслідувати своїх людей. Аргументи залишилися ті самі. Добре, що зрештою не виявилося, що це сам журналіст побив співробітників спецпідрозділу.

Сергій Лещенко, інтернет-видання «Українська правда»

Фото -  «Українська правда»