У середу під сокирами вандалів упали останні дерева, що заважали дорозі, уздовж якої будуватимуть котеджі та розважальні заклади харківські товстосуми. Молоді і літні люди, переважно жінки, майже дві години протистояли кільком десяткам відгодованих і натренованих «чорносорочечників». Ряди захисників похитнулися лише тоді, коли їх розірвали на частини, а потім за шеренгою так званої «муніципальної охорони» на натовп пішли люди із заведеними бензопилками. Дерева падали на голови захисників парку, загрожували альпіністам, які сиділи на столітніх кленах і дубах. Дісталося у цій мішанині й харківським журналістам. Всі ці безчинства зафіксовані на відео- та фотокамери.

Андрій Марієнко, фотожурналіст: «Людей відтягали від дерев, а журналістів били носками військових черевиків по ногах, відштовхували, не давали знімати, погрожували... «Ти не журналіст, ти г...» - це ще м'які висловлювання. Двом нашим журналістам зламали «фотоспалахи».

Сергій Єрмаков, кореспондент сайту «Харків кримінальний»: «Я бачив, як один з людей у чорному бив фотокореспондента УНІАН Андрія Марієнка. Потім ця ж людина накинулася на мене, збила з ніг, повалила на землю. У нього з-за спини висунулася рука іншої людини в чорному. Спочатку мені скрутили руку, щоб забрати фотоапарат, потім залізли в кишеню і намацали об'єктив. Потім навалилися на мене ще люди... Куди подівся об'єктив, мені не відомо. Скоріше за все, його вкрали».

Марина Каратаєва, регіональний кореспондент інформагентства «Українські новини»: «Вони мене повалили на землю... Я намагалася захистити камеру ТРК «Україна», бо чоловік в оранжевому жилеті намагався вибити камеру в представника цієї телекомпанії. Словом, мені «трішки» дісталося. Позавчора нам під двері квартири підклали «пакунок», який імітував вибуховий пристрій з дротами. Вдома знаходилося двоє дітей - 15 і 13 років. Ми викликали міліцію... Спочатку міліціонери похіхікали, потім посерйознішали. Це зафіксовано відповідним протоколом».

Дмитро Брук, сайт «Главное»: «За 20 років журналістської діяльності я ніколи не зіштовхувався з таким безчинством і ігноруванням міліцією законних прав журналістів. Міліція категорично відмовляється реагувати на те, що «чорносорочечники» (з якими міліція шепоче по кущах) хапають журналістів, ламають техніку, не пропускають представників ЗМІ на місце події, чим порушують ст. 171 Кримінального Кодексу України - «перепона професійній діяльності журналіста». Міліція категорично не бажає розуміти, що, відповідно до діючого законодавства, здійснення протиправної дії проти журналіста прирівняно до такого ж діяння проти співробітника правоохоронних органів. Написати заяву про порушення прав журналіста вдається лише тоді, коли журналісти збираються разом і фактично тиснуть на керівництво міліції».

Сергій Бобок, кореспондент інформагентства «Українські новини»: «На самому початку мене штовхнули в спину. Хто? Я, звичайно, не бачив... Я впав ниць, в результаті чого зламався «башмак» «фотоспалаху». Потім я бачив, що зі зламаним на камері «башмаком» бігав інший фотокореспондент... Журналістів били по ногах. Цей прийом нам вже знайомий, адже за два дні до цього чоловік у чорній уніформі штовхав мене, при цьому цинічно кричав: «Чому ти мене штовхаєш!». Він також бив мене по ногах. У всіх журналістів були «бейджики», у той же час в «чорносорочечників» ніяких «розпізнавальних знаків» не було, вони відмовлялися представлятися... Я шокований... Адже там знаходилася міліція, котра ні на що не реагувала - в усякому разі, не намагалася нас захистити. Ті, хто всі ті дні працював, там знаходився під постійним тиском. Били мене, Марину Каратаєву... Я працюю в харківській журналістиці близько 20 років. Зіткнення були, але щоб такі!..»

Під час цих подій з вуст одного з професорів Харківського національного університету імені Каразіна мені довелося почути шокуючі слова: «Сьогодні Україну відкинено не на 20 років, а на всі 25. Саме тоді вбили Василя Стуса...»

З цим не погоджується журналіст видання «Analуtic-ua» Дмитро Овсянкін. Власне, він проводить паралелі з 1933 роком, коли до влади в Німеччині прийшли націонал-соціалісти. На цю думку наштовхує багато подібностей. Скажімо, у НСДАП були так звані «охоронні загони» штурмовиків, які потім перебрали відому назву SS. «Муніципальна охорона» - чи не звідти запозичено цю назву? Хоча різниця є. У тих були коричневі сорочки, а в цих - чорні. Хоча в обох ситуаціях одна схожість: німецька поліція колись і наша міліція тепер однаково реагували на побиття чи перешкоджання роботі журналістів - відводили очі, а іноді потакали безчинствам. Все це наштовхує на думку, що, коли сьогодні представники муніципальної «охранки» безчинствують у лісі, то завтра вони безчинствуватимуть на виборчих дільницях.

До речі, чи не для цього їх створено, а події в Лісопарку - демонстрація сили, щоб залякати виборців? Інакше чому так нахабно і безбоязно вони вели себе перед об'єктивами телекамер?

Власне, те, що сьогодні відбувається в Харкові, зацікавило організації, котрі опікуються правами людини. Заступник редактора газети «Права людини» Інна Захарова говорить, що, починаючи з 1992 року, тобто за весь час існування Харківської правозахисної групи, нічого подібного вона не бачила. «Чиновники завжди знали, коли відступити, - говорить вона. - Це були пострадянські чиновники, які добре знали, коли можна зв'язуватися з населенням, а коли - ні. Міліція ніколи так незаконно себе не вела... Вони не представляються, не зупиняють незаконні дії людей у чорному одязі, які називають себе муніципальною охороною. Утім, окрім «бейджиків», ніщо це не підтверджує. Проте ці люди, згідно із законом, повинні мати посвідчення для того, щоб удостовіряти особу. Окрім того, ці люди повинні не лише представитися, а й діяти у межах своїх повноважень. Якщо це будівельник, то він не має права розганяти людей. Якщо охорона, то представся і покажи документи, на основі чого ти це робиш. Ми були свідками, коли міліція затримувала тих, кого б'ють, а не тих, хто б'є, хоча люди волали, кричали про поміч. Харківська міліція завжди поводила себе дуже коректно. Вони прислухалися до громадськості, преси. А тут вони мовчки спостерігали, як людина, котра позиціонувала себе як працівник міськвиконкому, вихопила камеру, погрожувая журналістові вибити зуби. Це обійшло усі відео. Повалили на землю кореспондента Марію Каратаєву, викрутили руку Сергію Бобку. Раніше працівники міліції Харківщини ніколи не займали сторону відвертих порушників закону... Пригадується випадок двадцятирічної давнини, коли міліціонер затримав дівчину-журналістку, яка дала йому ляпаса. За це суд присудив їй заплатити лише штраф, бо визнав, що міліціонер її спровокував... Сьогодні подібне навіть важко уявити. Натомість маємо кричущі порушення прав журналістів...»

Победа?

Назначены общественные слушания по вырубке харьковского Лесопарка.

Как сообщили в пресс-службе Харьковского горсовета, 19 июня 2010 года, в 10.00 в помещении Киевского районного в городе Харькове совета (г. Харьков, ул. Чернышевская, 55) начнутся общегородские общественные слушания на тему «Защита зеленых насаждений в Лесопарке г. Харькова».

Леонід Богуславський, газета «Главное»

Фото - «Главное»