«Російський варіант» та його перспективи в Україні

3 Травня 2010
38166
3 Травня 2010
12:02

«Російський варіант» та його перспективи в Україні

38166
В Україні суспільство вже готове до цензури, втомившись від недолугості інформаційного продукту, журналісти не готові захищати свободу, а влада хоче, проте боїться цю цензуру впроваджувати
«Російський варіант» та його перспективи в Україні

Не так давно, наприкінці «помаранчевого періоду», посол однієї західної країни на приватному обіді запитав декількох експертів про ситуацію зі свободою слова в Україні, сформулювавши питання таким чином: чи можна це порівняти з Росією?

 

У відповідь він почув: ситуації дуже подібні, відмінність мінімальна. Суть була в наступному: в Росії є суспільство, яке нормально сприймає цензуру, в Росії є журналісти, які не готові боротися проти цензури, і там є влада, яка хоче і застосовує цензуру.

 

В Україні суспільство вже готове до цензури, втомившись від недолугості інформаційного продукту, журналісти не готові захищати свободу, а влада хоче, проте боїться цю цензуру впроваджувати. З того часу в країні змінилася влада, і тепер можемо впевнено говорити: «російський варіант» дуже скоро може стати реальністю.

 

Фактично, те, що ми називаємо «російським варіантом» має декілька цілком конкретних ознак. Вони були зреалізовані в Росії, і сьогодні робляться спроби зробити подібне в Україні.

 

Монополізація медіа-активів в рамках «партії влади»

Зачистка інформаційного простору в Росії почалася з телебачення. Першими це відчули на собі  ті власники телеканалів, які не хотіли погоджуватися на добровільну здачу медійних активів. Відтак, Віктор Пінчук, Петро Порошенко, і навіть Ренат Ахметов мали б дещо освіжити в пам'яті різкі зигзаги в долі здавалося всемогутніх Березовського та Гусінського, які робили спроби ці активи зберегти.

 

В результаті в РФ активи були зосереджені в рамках державної структури «Газпрому», тоді як в Україні цілком ймовірним може бути перехід активів в руки окремих людей. Подейкують, що власники ЗМІ вже отримали відповідні пропозиції. Ну, а посилена увага СБУ до діяльності Нацради та окремих каналів - це також доволі серйозний симптом.

 

Заборона прямих ефірів та використання медіа з метою пропаганди

Російський варіант виключає імпровізацію. Ток-шоу та прямі ефіри, де ніхто не застрахований від викиду небажаної інформації і де потрібні аргументи для дискусії, не припустимі. Вони були закриті, а їх автори частково поповнили журналістську братію вже в Україні.

 

В російському варіанті достатньо тез, проголошених президентом чи прем'єром, їх ніхто не може піддавати сумніву і для них не потрібні докази. В Росії медіа виконують функцію навіть не ретранслятора від влади до народу, вони є чітким інструментом маніпуляції та пропаганди державної ідеології.

 

Втім, машина цензури та пропаганди не їде без грамотних водіїв. Поки що в Україні головні проблеми саме з цим. Ми вже маємо цілком конкретні факти само цензури та цензури окремих тем, таких як Голодомор. Сьогодні у влади немає команди, яка здатна була б задавати пропагандистський дискурс. Проте, це питання часу, було б бажання...

 

Відсутність політичного плюралізму та критики влади в медіа

«Чорні списки» небажаних політиків, журналістів, експертів - це цілком очевидна реальність в Росії. В Україні поки що спостерігаємо зменшення експертних позицій в ефірі, як це було під час висвітлення харківських угод та зменшення критики на адресу влади, що пояснюють малим терміном її перебування у владних кріслах. Поза тим, факт лишається фактом, більшість українських медіа не змогли дати детального аналізу, що дають країні останні кроки президента та уряду, потонувши в ретрансляції заяв влади та опозиції. Чи варто чекати зміни подібних акцентів і в який бік - питання риторичне.

 

Фізичні розправи над опозиційними журналістами

Росія названа міжнародними організаціями однією з найбільш небезпечних для роботи журналістів країною. Вбивства опозиційних журналістів та відсутність адекватних розслідувань - це вже стало там ледь не нормою. Це було в Україні, і хочеться вірити, що після вбивств Гії Гонгадзе та Ігоря Александрова це більше не повториться.

 

Але - як і в Росії, в Україні немає прецедентів покарання замовників вбивств журналістів, а у випадках нападів та залякувань - немає прецедентів покарання навіть виконавців. І про це варто пам'ятати, бо коли у вас вихопить мікрофон дрібний чиновник - ви ще можете сподіватися на його звільнення, але якщо це зробить політик рівня екс-спікера - то ви маєте всі шанси отримати реальне звинувачення у нападі на нього.

 

Хтось скаже, що в Росії є «Эхо Москвы». Так, «потьомківські дєрєвні» саме російський винахід. І, до речі, в Росії дуже розвинений блогінг. Правда його вже  називають «джином», який необдумано випустила російська влада задля каналізації інформаційної активності окремих індивідів, впливовість яких свідомо загнана в рамки ЖЖ. Фактично, сьогодні це єдина трибуна російської опозиції...

 

Українська опозиція має думати про подібні перспективи вже сьогодні. І аналізувати, чому це стало можливим, чому за останні 5 років так і не було створено реальних запобіжних механізмів поверненню цензури.

 

Зараз всі ці реформи, про які ми говорили останні роки, вже навряд чи є актуальними. Поза тим, про них варто згадати тим, хто здатен усвідомити, що будь-яка влада рано чи пізно стає опозицією.

 

1) Країні потрібне реальне суспільне мовлення, з незалежним від уряду фінансуванням та незалежною наглядовою радою. Тільки так можна сподіватися на існування незалежного та суспільно орієнтованого дискусійного майданчика про головні суспільно-політичні теми.

 

2) Необхідно ухвалити закон про реальну прозорість медіа власників. Тільки так можна уникнути таємної монополізації медіа активів в одних політичних руках і забезпечити диверсифікацію системи власності.

 

3) Необхідно змінити принципи формування Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення та переглянути її повноваження щодо регулювання телерадіопростору країни. Тільки так можна забезпечити деполітизацію головного регулятора. За відсутності політичного плюралізму за нинішньої системи цей регулятор буде повністю політично залежним.

 

4) Необхідно схвалити новий закон про доступ до інформації, який би передбачав серйозну відповідальність тих, хто обмежує доступ до інформації.

 

5) Необхідно створити систему реальної саморегуляції в журналістському середовищі. Це не питання до нинішньої чи минулої влади. Це питання до нас журналістів, які за 5 років в цьому напрямку так і не просунулися бодай на йоту.

 

Сьогодні, 3 травня у Всесвітній день свободи преси, хочеться сказати колегам тільки одне - все у наших руках і тому не варто їх опускати. Якщо ми не хочемо втратити право на професію, якщо не бажаємо перетворитися на слухняні інструменти в руках влади - не втрачаймо і не перетворюймося.  

 

Цензура - це злочин. Якщо такі факти є, їх треба оприлюднювати. Якщо незгодних звільнятимуть - вони мають відстоювати свої права в суді, і є чимало організацій, зокрема ІМІ, які готові надавати правову допомогу журналістам. Ми маємо навчитися нарешті допомагати один одному, аби було відчуття ліктя в професії. Ми маємо навчитися говорити про свої власні проблеми та проблеми інших журналістів, редакцій чи видань, робити їх публічними, разом вирішувати ці проблеми. Ми маємо зрозуміти, що проблеми, які нібито випадково виникають в одних, рано чи пізно виникнуть і в усіх інших.

 

Свобода слова - цінність умовна. Але без неї не буває правової держави, без неї неможливий політичний плюралізм, без неї неможливий реальний  поступ країни. До речі, саме здача свободи слова в Росії стала тим рубежем, за яким авторитаризм вже був незворотнім...

 

Вікторія Сюмар, ІМІ, для «Української правди»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Вікторія Сюмар, «Українська правда»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
38166
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Ukrross
5075 дн. тому
Говорим о свободе слова, а попробуйте, что либо высказать не совпадающее с мнением модератора ""Львовской газеты" - вашего мнения через 5-15 минут НЕ БУДЕТ, МОДЕРАТОР ЕГО УБЕРЕТ, Так что думаю о свободе прессы,в том числе и электронной, особенно на западе Украины,не может быть. Там это не попадает в доступ пользователям. И это не один я заметил! На востоке Украины такого нет! Я даже думаю, что читатели там вообще не видят действительного положения дел на Украине. Они считают, что вся Украина думает как и они-это результат "гебельсовской" - пропаганды только одного " коричневого " мнения! А вы тут обсуждаете проблемы серьезные, но - оторванные от жизни в нашей стране! Слава Украине!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду