Про ведучого найбільш рейтингового українського політичного ток-шоу «Велика політика» Євгена Кисельова сказано та написано стільки, що знайти щось нове в портреті цього своєрідного філософа політичної журналістики, автора і ведучого знаменитих перебудовчих «Ітогів», співзасновника і керівника популярних російських телеканалів НТВ і ТВ6, ведучого власних програм на радіо, майже неможливо.

«Англійський сніданок - це не моє»

 У мене немає звички читати ранкові газети, як це відбувається під час класичного англійського сніданку. Я спочатку снідаю, а вже потім сідаю читати, але не газети, хоча я люблю їх читати, як і журнали, а Інтернет, через який я в основному отримаю інформацію. Проте любов до друкованих носіїв у мене лишилася досі, коли я знаходжу якусь цікаву статтю в Інтернеті, я її роздруковую і зберігаю в паперовому вигляді.

«Без гніву і пристрасті - такою має бути позиція журналіста»

Не поділяю правозахисний пафос деяких моїх російських колег. І взагалі не люблю зайвого пафосу і патетики. Так, в житті журналіста бувають обставини, коли вже неможливо мовчати, а проте чим частіше, чим більше журналіст залишається безстороннім, тим ліпше... Без гніву і пристрасті - ось такою має бути позиція журналіста, і він повинен десять разів подумати, перш ніж ставати не просто журналістом, а бійцем певної фракції, партії, фігури, яка представляє ту чи ту сторону в політичній боротьбі.

«В якомусь сенсі я сільський мешканець»

Район, де я зараз живу в Києві, останнім часом став мені подобатись все менше і менше, бо там іноді надто гамірно, особливо коли на Хрещатику чи Майдані який-небудь концерт чи мітинг. Крім того, галасливий народ гуляє під вікнами до ранку, особливо влітку. От у Росії я мешкаю у великому власному будинку в Підмосков'ї, так що в якомусь сенсі я сільський мешканець.

«Горілку не любив ніколи»

На сьогодні мій головний напій, якщо мова про алкоголь, - це вино. У різні періоди життя були різні улюблені напої, в студентські роки - в основному пиво. А ось горілку не любив ніколи. Деякі кажуть, що горілка бадьорить, а мене, наприклад, навпаки від 1-2 чарок у сон так сильно хилило... що навіть друзі посміювалися. Нині ж, хіба як раптом заманеться вареної картоплі з маслом, часником, кропом, оселедцем, того ж сала (таке рідко, але буває), от під таку їжу тільки горілку пити. Свого часу любив віскі, коньяк, звичайно, а зараз переважно вино. Можу випити сам цілу пляшку і чудово почуватися. Мене воно не розслаблює, а навпаки бадьорить. Є в мене і невеличкий винний погрібець. Але з мене колекціонер поганий, я збирав-збирав, а потім потихеньку став вживати зібране. Хоча є у мене декілька пляшок, на які рука не підіймається, розумію, що дуже рідкісне, дуже дороге вино, яке можна випити тільки з якоїсь видатної нагоди.

«Довелось кинути шахи»

У шкільні роки я досить добре грав у шахових турнірах 1-го розряду, потім кинув, бо зрозумів, що грати з друзями я досить добре вмію, а от щоб займатися на більш серйозному рівні - треба кинути решту. Шахи - це дуже складний спорт, це одночасно і спорт, і наука. Щоб стати шахістом високого рівня, потрібно було всю увагу зосередити тільки на шахах. Це тільки геніальні люди, подібні до Каспарова або Ботвинника, могли поєднувати заняття шахами з професійною діяльністю в інших сферах, більшість шахістів крім шахів нічого робити не вміють.

«Елемент мого стилю - яскраві краватки»

Я людина консервативна і вважаю, що ведучий політичної програми повинен бути одягнений в білу сорочку і краватку. Одним з елементів мого стилю можна назвати яскраві краватки. І хоч я не роблю культу з одягу і не оновлюю свій гардероб щороку, проте люблю виглядати модно і елегантно. Я не літаю на розпродаж до Мілана і можу спокійно купити за хорошою знижкою костюм минулого сезону. Чоловіча мода досить консервативна, особливо в тому сегменті, в якому працюю я, а при моєму зрості, вазі і об'ємах я щасливий, коли знайшлася річ, яка мені в пору, яка мені личить, - тоді можу носити її, доки не заношу зовсім.

«Іранська революція - особиста драма»

Вважаю, що народ, який відмовився від тих перспектив, що мав Іран за часів правління шаха, і який фактично добровільно пішов у політичне рабство до теперішнього режиму, заслуговує такого уряду, який він має. Але це загалом трагічна історія. Це світло проти темряви, це культура проти реакції.

Кращі іранські уми, найталановитіші, ті, хто хотів бачити Іран, який розвивається за європейськими лекалами, виїхали з Тегерана понад 30 років тому. І в певному сенсі я сприймаю те, що сталося в Ірані, якщо не трагедією, то особистою драмою. Бо колись я зробив свій вибір на користь Ірану (Євген Кисельов з відзнакою закінчив історично-філологічний факультет Інституту країн Азії та Африки при МДУ ім. М.В.Ломоносова за спеціальністю «історик-сходознавець», після чого проходив стажування в Ірані, а потім викладав перську мову у Вищій школі КДБ СРСР імені Ф.Е.Дзержинського. - ред.), тому що країна вражала уяву своїм соціальним та економічним прогресом: за якихось 10-15 років Іран перетворився з держави абсолютно відсталої на надзвичайно передову і розвинену, при цьому столиця Ірану Тегеран стала абсолютно європейським містом.

Але, на жаль, реформи тодішнього іранського лідера Мохаммеда Реза Пехлеві наштовхнулись на опір релігійних фанатиків. І сьогодні Іран став джерелом ядерної загрози, ядерної дестабілізації як мінімум у масштабах регіону Близького і Середнього Сходу... Можливо, я і досі б займався Іраном, проте життя склалося так, що зі сходознавства я пішов у журналістику широкого політологічного профілю.

«Кіно для мене - розвага»

Взагалі кіно для мене - розвага, тому арт-хаус - це не моє кіно. Я поважаю фільми Тарковського, Фелліні та інших, які беруть премії на престижних кінофестивалях, але все-таки більше люблю кіно комерційне. Трилери, шпигунські фільми, комедії. Друзі радили мені подивитись і славнозвісний «Аватар», але мені так і не вдалось, щось зупинило останньої миті. Хоча зрозуміло, що це майбутнє кінематографа, зрозуміло, що рано чи пізно, можливо, все кіно буде тривимірним...

«Люблю грати у теніс»

Я люблю грати у великий теніс. Але, на жаль, не в змозі робити це регулярно, іноді ловлю себе на думці, що треба зателефонувати тренерові і домовитися пограти, але не виходить. Інколи ходжу в тренажерний зал, але робити це часто у мене теж не виходить. У моєму віці ходити в спортзал без тренера - це просто небезпечно для здоров'я. Поруч має бути людина, яка професійно володіє цим мистецтвом, яка в змозі дати тобі таке навантаження, яке ти можеш витримати, а так не завжди трапляється.

«Народився під знаком Близнюків»

Я народився під знаком Близнюків, мабуть, тому в мені ніби живуть дві людини. Одна любить жити за планом, складає списки справ на щодень, тиждень... Інша любить жити за натхненням. І знаєте, вони в мені чудово вживаються. Хоча іноді дратує моїх рідних, а проте це так. А якщо серйозно, то я взагалі люблю жити сьогоднішнім днем, тому що життя мене навчило, що дійсність буває значно багатшою за наші плани й абсолютно неможливо передбачити, що з тобою може трапитися завтра, як то кажуть, всі під Богом ходимо. Тому жити треба тут і зараз, насолоджуватися тим, що маємо сьогодні, отримувати задоволення сьогодні, отримувати максимум задоволення від своєї роботи.

«Опальним себе не вважаю»

Я проти того, щоб створювалося помилкове враження, ніби я працюю в Україні як журналіст, який «віщає на Росію з-за кордону». Я не опальний журналіст, я журналіст, якого запросили в Україну вести на найбільшому телеканалі програму про українську політику, займатися тим, що я вмію і люблю робити. Ось тому я в Україні. Мені тут цікаво працювати, при цьому я не іммігрант, не опальний журналіст, і взагалі вважаю, що журналістові не слід змішувати журналістику і політику.

«Політику сприймаю як футбол»

Я добре знав, як влаштована російська політика, але останнім часом не дуже стежу за подіями, які там відбуваються, тому намагаюся їх не коментувати. Наприкінці травня буде рівно два роки, як працюю в Україні, за цей час я почав розумітися і на українській політиці. Взагалі політику не слід брати надто близько до серця. Я її сприймаю так само, як футбол чи шахи. Бо так само, як у політиці, у футболі є заборонені прийоми, договірні матчі, куплені судді...

«Сала не їм»

Ні російської кухні, ні української я не люблю. Не їм ні сала, ні борщу, ні галушок, і пампушок не їм, вареників, а якщо ходжу в ресторан, то в китайський, японський або який-небудь азійський ф'южн чи італійський. Роблю це і в Києві, і в Москві, і подорожуючи іншими країнами. Люблю японську їжу за сашимі - рибу без рису. А взагалі улюблена кухня, причому в будь-якому порядку, - китайська, японська, тайська, італійська, меншою мірою французька (бо дещо важкувата). В основі останньої часто такі ситні, дуже густі соуси, якщо це класична французька кухня. Випареного на півпляшці червоного вина, стакані коньяку, концентрованому м'ясному бульйоні - жодна печінка не витримає.

«Тридцять секунд для англійської королеви»

З англійською королевою я спілкувався 30 секунд. Я був серед кількох сотень запрошених в англійське посольство в Москві на великий прийом на честь візиту Її Величності. Це було десь 94-го чи 95-го року. Все спілкування звелося до того, що я вистояв чергу на таких гарних парадних сходах (у цьому будинку зараз ремонт, там тільки резиденція посла, а посольство переїхало у нову сучасну будівлю). Це один з кращих московських історичних інтер'єрів, проект російського архітектора Федора Шехтеля... Отже, великі парадні сходи, черга людей, і королева терпляче тисне всім руку.

Рукостисканнями вона займалася хвилин 30 або 40. Стояв посол, який представляв кожного гостя, вона говорила: «Добрий вечір», я сказав: «Добрий вечір, мем». Все.

«Уникаю стресів»

З роками я став спокійнішим, менше схильний до стресів. Мабуть, це і є вплив життєвого досвіду, коли ти підсвідомо навчаєшся, як уникати стресових ситуацій, не доводити до того, коли буде боляче.

Інтермедіаконсалтинг