Правда - як гіркі ліки,

неприємні на смак,

зате відновлюють здоров'я.

Оноре де Бальзак.

Усе пізнається в порівнянні. і, напевно, ми досить швидко відчуємо, який розквіт свободи слова мали за період правління «помаранчевої» влади. Четверта влада суттєво впливала на всі інші інституції влади. Тільки завдяки свободі слова ми дізналися про лозинських, мерів, які сідають п'яними за кермо і вбивають людей, депутатів, які рвалтують дітей. Тільки завдяки оприлюдненню цих фактів є надія, що багато злочинів не повториться.

Та, ймовірно, про такі злочини високопосадовців ми не скоро почуємо, не тому що зникнуть нелюди у владі, а тому, що сміливих журналістів ставатиме все менше і менше. Когорта представників цієї невдячної професії старшого покоління, які ще пам'ятають, що таке правда, відходить, а молоді швидко приймають нові правила гри і вступають у загін «борзописців» влади чи олігархічних кланів. «Хворобою» правдошукання вони не обтяжені.

У 1986 році до Коломиї приїхав молодий випускник факультету журналістики Василь Дем'янів і розпочав кореспондентську кар'єру в районній газеті «Червоний прапор». Василь потрапив на цікавий момент історії: розпад імперії СРСР, так звана гласність. Партія втрачала вплив на суспільство, працювати ставало цікаво, журналісти почали писати більше правди. В 1990 році молодий журналіст розуміє, що нова держава має мати нову пресу, й ініціює створення однієї з перших в Україні демократичних газет «Коломийський вісник», засновником якої стають трудовий колектив та новообрана міська рада. Журналісти обрали В. Дем'яніва керівником газети.

З цього часу Василь тягне цього непростого редакторського воза міської радівської газети. Нелегко бути творчим працівником і адміністратором одночасно, та ще й в невеличкому місті. і з трудовим колективом доводиться сперечатися, і критикувати в газеті людей, яких знаєш особисто. На тебе звалюється і нелюбов місцевих чиновників за правдиве слово, а відповідно у відплату - недофінансування з бюджету, заборгованість із зарплатні і невдоволення працівників. Але Василь викручувався як міг з фінансових проблем і плекав свободу слова на Коломийщині.

Були й моменти, коли все набридало. Пробував облишити своє редакторство, навіть на рік поїхав на заробітки за кордон. Та є люди, для яких журналістика, бажання доносити до людей вільне слово - не професія, а, як кажуть, діагноз. Не вдалося Василеві позбутися фахової хвороби, знову повернувся на редакторське крісло і разом з вірним соратником - дружиною Мирославою продовжував випускати газету.

Остання владна команда міста Коломиї виявилася не з простих. Великою мірою, не вміючи слухати критику на свою адресу, не лише відмовилася фінансувати видання, а й вирішила вийти з засновників газети, а заодно й відібрати приміщення, в якому з самих початків розташовувалася редакція. Недоліки господарювання місцевої влади, комбінування з приміщеннями та землею в Коломиї опальний редактор постійно висвітлював на сторінках газети. І правда знайшла свою ціну.

23 березня о 20.00 Василь повертався додому. Залишив під будинком свій старенький «Фіат». Коли підходив до під'їзду, з ним порівнялося двоє чоловіків. Несподіваний удар по голові... Били по-звірячому. Пролом черепа тяжким предметом, зламана нога, порваний одяг. На щастя, завдяки мужній людині, що не побоялася відгукнутися на крик біди, мабуть, і врятував своє життя журналіст.

Спасибі лікарям, які зрозуміли, що ситуація критична і відправили хворого до обласної лікарні. Спасибі журналістській долі, що звела ще раніше Василя з чудовим нейрохірургом Юліаном Худецьким, який двічі прооперував хворого і зробив усе, щоб врятувати життя редакторові.

Не можна при цьому не згадати й саму обласну систему охорони здоров'я, яка попри стан хворого і деклароване безплатне медичне обслуговування згідно з Конституцією працює без перебою на одне: добродійна допомога - стільки-то, анестезіологу - стільки-то і т. д. і т. п.

А тепер про основне. Що ж таке міг написати журналіст у місцевій газеті, що б вартувало йому життя? Хто це такий сміливий, що зважився оголосити смертельний вирок людині за слово правди? Адже життям людину наділяє Бог, і він же направляє людину по життю. і якщо призначення Дем'яніва було писати, щоб хоч трошки змінити цей світ на краще, то чи не страшно людині, яка «замовила» редактора, за цей жахливий гріх? Адже цей гріх зачіпатиме й майбутнє його дітей. Чомусь більшість багатих вважають, що своїми грошима вони побудують окремий світ для своїх нащадків, де мури достатку і вишколена охорона врятують їх від жорстоких законів, які впроваджують нині вони?

Ні, ваші діти будуть жити в цьому страшному світі, створеному за вашими «правилами джунглів», у світі, де немає закону, де немає моралі, де немає віри і відповідальності перед Богом. Будуть жити і пожинати ваші плоди. На сильнішого знайдеться ще сильніший, на багатшого - ще багатший. А світова криза довела, що в один момент успішний бізнесмен може опинитися в ситуації значно скрутнішій, аніж злидар. Багатство без моралі часто закінчується катастрофою.

Я дуже не хочу, щоб журналіст Дем'янів перестав писати, бо без цього Коломия, Прикарпаття, ми станемо інакшимиѕ Прийшла нова влада, і дуже хочеться вірити, що вона доведе, що в області діє закон і випадок із замахом на життя журналіста не перетвориться на черговий нерозкритий «заказняк».

А журналістам необхідно об'єднуватися, цінувати своїх колег і надавати їм належну підтримку ще за життя. Не дайте згаснути свободі слова, протиставте бандитській зухвалості свою фахову солідарність. Підтримайте потерпілого редактора словом у кожному журналістському виданні.

Пам'ятайте: той, хто мовчить, стає співучасником злочину. Згадайте слова Мендельштама: «Промовчи, промовчи - і потрапиш у кати».

Рахунок для збирання коштів на лікування редактора «Коломийського вісника» Василя Дем'яніва, на якого вчинено зухвалий бандитський напад.

АБ «Укргазбанк» МФО 320478

ЄДРПОУ 3159703200 р/р 26209117717

Перев'язко Ілона Ярославівна.

Не даймо загинути свободі слова!

Текст опублікована на Ifportal.net

Фото - www.radiosvoboda.org