Фініш великих виборів наздогнав скандал «виборів маленьких», на чергове «Євробачення» (в Осло). Інформпростір уже домучили «відкриті листи» від обурених і скривджених у зв'язку з Євроконкурсом. Президенту України, який необачно пообіцяв на плакатах «почути кожного», не залишається нічого іншого, як сісти - і слухати... цей скрегіт «піраній» в акваріумі під назвою «шоу-бізнес».

Тим часом кожен у нас зайнятий справою. Бійці з «білосердечної» агітбригади, що її народ прозвав «Пающіє труси», перуть білизну, згадуючи минулі дні та битви, які хвацько продули вони. А переможці з біло-блакитної «Співочої ескадрильї» відразу вчепилися один одному в горлянки - за «галявину під президентським сонцем».

Золоті голоси з однієї партії на всю країну таврують ганьбою... вокаліста зі свого ж стану. Той (у свою чергу) - спливає мало не хрипом екзальтованих клятв у відданості партійному Ідеалу.

***

...Димова завіса навколо псевдоскандальчика (див. в Інтернеті відкритий лист президентові від Т.Повалій енд компані, а також політінформацію від скривдженого євроздобувача В.Лазаровича) - якась зовсім уже «піротехнічна». Ніби під шумок інспірованого євророздраю вирішили вивести нових людей на старі орбіти - у керівні крісла НТКУ. Не дивно, що в списку підписантів, які обурилися відбором на «Євробачення», значаться найтонші цінителі євромузичних традицій - Є.Бенкендорф і В.Арфуш. Після повергнутого В.Ілащука їм і прописано керувати УТ-1.

У цілому, медійно-розтиражований сумбур із «листами щастя Віктору Федоровичу» бачиться мені чистою «опереткою» для дурнів. І, фактично, кожна позиція в цих епістоляріях - або брехня, або вірнопідданство. Або фарисейство - для власного корпоративного блага.

Далі - нічого особистого, виключно «лінгвоаналіз».

***

Лист перший: В. Януковичу - від «діячів культури». У ньому, як відомо, дванадцять розгніваних «митців» обурені корупцією в телебізнесі, хоча одного без іншого, як ми знаємо, ніколи не буває.

«Ми, діячі культури України, звертаємось до вас...». Тут-таки й хочеться остудити громадянський запал. Які такі «діячі» і якої такої «культури» уявили себе «мірилами» творчих цінностей? Дуже цікаво дізнатися їхні імена... Більшість облікового складу (яка б'є чолом Януковичу) нашій країні, на жаль, невідома. Жодного імені, так чи інакше прив'язаного до участі України в Євробаченні, не те що немає - не примариться (ні Пономарьова, ні Руслани, ні Кароль, ні Лорак, ні навіть затюканих «Гринджол»). Симптоматично, однак: уже навіть видавецьВ.Арфуш, який підписав текст обурених, у нас величається «діячем української культури», а його журнал, вочевидь, називається «Духовні скарби нації», а не... «Папарацци»?

Чим апріорні в «культурі» такі чарівні феміни як О. Панасівська (продюсер «Нового») чи І.Лисенко (гендиректор «Нового»)? Тим самим, чим і тупуваті ситкоми («Щасливі разом» etc.), які цілодобово крутять на «наддуховному» каналі.

Оглушливу розгубленість викликає і кандидатура ще однієї самопроголошеної «діячки» з того ж таки списку борців за єврокультуру - Руслана Писанка. Чий опосередкований стосунок до «високого» датується роком 2000-м, коли знімалася в Єжи Гофмана в ролі відьми у фільмі «Вогнем і мечем», оскільки важко зарахувати до культури її нинішню діяльність в антрепризній халтурі «Вендетта-Бабетта» чи в регулярно-телевізійній «тусі».

...І названі люди, і інші дбайливці-підписанти - продюсер-композитор К.Меладзе («найвродливіший українець», за версією глянцю), такий собі Ю.Молчанов (телеканал «Enter»), а також В.Багінський і О.Гончаренко (телепродюсери) - представники не української культури (у її одвічно-смисловому сприйнятті), а лише телевізійної промисловості... Яка зайнята не вирощуванням духовного й істинно ціннісного, а - фасуванням телевізійних «продуктів» або розподілом рекламних «прибутків».

Й іншої причини для цієї місцевої чвари, крім бажання чергового переділу «надприбутку» на основі «Євробачення» (а також крім шаленого запаморочення від локальних телевізійних прибутків), немає і бути не може. Хто проти? Я - за.

Культура, українська культура, в цій історії - зовсім ні до чого. Хоч би як за неї переживали «чолобитники» (до речі, дивно виглядає в колективному доносі культурна сім'я Повалій-Ліхути, які тут явно за партійною квотою, і дуже жаль, оскільки раніше від бруду трималися подалі). Пишуть: «зухвале рішення позбавило сотні обдарованих виконавців можливості позмагатися за високе право представляти нашу країну...» Та від цих «сотень» уже голова тріскається - щовечора їх на ТБ показують. Уже чи не кожен канал відкрив «шлюзи» для блиску й розквіту того чи іншого народного (чи професійного) таланту - хоч із Говерли він, хоч із терикона! І адміністрації президента, вочевидь, більше нічого робити, крім як залагоджувати попсові чвари?

Правил Європейського Cоюзу мовлення, вибачте, не порушено - ніяк, ніде, ніким... (У чому самі «підписанти» натяком і зізнаються.)

Єдине, що могло б послужити викривальним чинником у цій каламутній метушні, - то це щиросерде свідчення бодай одного представника журі, якому попереднє керівництво УТ-1, вочевидь, ставило праску на живіт, примушуючи таємно голосувати за нав'язану кандидатуру «горця» Васі... Ну ось і до нього нарешті добралися.

***

Лист другий: В.Януковичу - від «євроздобувача» В.Лазаровича. У всесвітню «історію епістолярію» це послання має ввійти не на день, не на рік, а на століття... Оскільки тут - еталонний взірець провінційного сервілізму. І тут мало не в чистій формі - художня матриця (вибачте за різкість) відвертого холуйства. І ще: образ по-рабськи нахиленої співочої голови... «Я гордий тим, що ще в 2006 році моїм голосом зазвучав Перший Марш «Партії Регіонів», було проведено більше ніж 40 концертів по регіонам в підтримку Вашої партії...» Це пише не приречений на розстріл в'язень ГУЛАГу, який безнадійно апелює до «лівого Маршу» і до кількості «проробленої ним партійної роботи»... Це - на початку XXI століття - звертається до політика, здавалося б, вільна людина з вільної країни... Співак, у якого, до речі, і голос кращий, ніж у деяких колишніх відряджених на «Євро». В якого є такі-сякі, а все-таки професійні заслуги в графі «кар'єра».

І все ж він сервільно продовжує... «У 2007 році під керівництвом режисера-постановника Олександра Ревзіна приймав участь у передвиборчому турі Партії на телемостах з регіонами України. У 2009-2010 рр. мої композиції увійшли до промо-альбому в підтримку Вашої кандидатури на пост Президента України. Не дивлячись на те, що я не був членом Партії Регіонів, своєю творчістю завжди підтримував виключно Партію, яку Ви очолюєте...»Відразу хочеться дописати - «...а якщо не повернуся з бою, прошу вважати мене однопартійцем!».

Цікаво, звідки така боягузлива риторика в «сина простої української родини, який, проходячи до школи щодня по 10 км, мав на меті здобути певну освіту та розвиватися як особистість...» Вочевидь, тривожний був цей шлях (10 км), якщо «особистість» вироджується в послужливого офіціанта (чого зволите-с? щас заспіваю!), а не формується в гордого незалежного артиста (як його попередники з тих самих місць: Яремчук, Зінкевич, Івасюк), котрий повинен у такому скандальному випадку або сам піти (з високо піднесеною головою), зберігши обличчя, або хоча б не знімати з цього обличчя... маску.

Ось такі «листи щастя» і летять звідусюди від різних гінців дорогому Віктору Федоровичу. Читає, мабуть у Межигір'ї, усміхається.

«Дзеркало тижня»