Цікаво було спостерігати, як українське ТБ подавало поствиборну ситуацію в країні. У фокусі уваги ЗМІ переважно опинилася не доля українського суспільства, а політичне майбутнє прем'єра, точніше, навіть майбутнє не ЮВТ, а її крісла.

8 лютого багато телеканалів показали прес-конференцію, а точніше брифінг (оскільки запитань з боку присутніх журналістів, так само як і відповідей на них, не прозвучало) вже тріумфуючих Ганни Герман та Бориса Колеснікова. Герман виступала українською мовою, а Колесніков - російською. Як то кажуть, жива реклама двомовності. Своїх бойових соратників дещо підвів Віктор Федорович Янукович, який (на радощах?) умить забув українську мову. Пан Янукович пообіцяв уже в березні-квітні підписати закон про мови. За інформацією з різних джерел, нова влада віддасть питання про мову на відкуп місцевим органам, що призведе до того, що на більшій частині території нашої країни українська мова де-факто втратить свій державний статус, оскільки районні, міські та обласні ради отримають право вирішувати, якою мовою вести викладання в школах і діловодство в офіційних установах. Зрозуміло, це перечитиме 10-й статті Конституції України, але хто й коли в нас боявся незаконних дій... Подібний мовний карт-бланш регіональним начальникам означає тотальну зачистку сходу та півдня України від української мови і повернення в ситуацію доперебудовної УРСР.

Герман і Колесніков пояснили, що в кожному регіоні має бути своя мова, своя історія, свої герої і своя духовність. Пояснили, спираючись на передвиборні заяви лідера їхньої партії... Сказане свідчить про фактичну федералізацію України без поки що формального закріплення такої.

Перша післявиборна передача в студії «Шустер-LIVE» відбувалася під пологом питання-слогана: «Реванш чи демократія?»

Окрім усюдисущих цими днями суперечок про відсотки, перерахунки та недоліки, на ТРК «Україна» сталася і певна міні-сенсація: хронікер Ольга Червакова повідомила, що в прес-центрі Януковича бачили відомого Богдана Губського. О, непотоплюваний Богдан! Дивно, що Юлія Тимошенко оточує себе такими феноменально гнучкими людьми. Ще дивніше, що вона не розуміє, що саме за її оточенням судитимуть про неї як про політика. І вже судять. У цьому сенсі Ю.В. слід було б звернути увагу на той красномовний факт, що на останніх виборах у Київській області кількість виборців, яка підтримує В.Ф. Януковича, збільшилася вдвічі... Може, варто прислухатися до доброї поради Л.Кравчука і ѓрунтовно почистити власні ряди? Втім, масова втеча «щурів» із корабля проведе цю процедуру й без участі Юлії Володимирівни і, до речі, лише укріпить її політичну силу.

Про це, до речі, зазначали й політологи у «Свободі слова» на «IСTV». Костянтин Матвієнко радив прем'єру проаналізувати все, що сталося, змінити свою команду, оскільки в опозиції від багатьох її людей користі не буде. Костянтина підтримав професор Києво-Могилянської академії Олексій Гарань: «Тимошенко потрібно замінити команду, позбавитися від олігархів і змінюватися самій».

А хто віднині вноситиме зміни і ухвалюватиме рішення стосовно інформаційної політики в Україні? Адже згадуючи про декларовану свободу інформації, доводиться зазначати про кричущі речі: у місті Севастополі в період, коли вибори вийшли на фінішну пряму, в усі кіоски преси перестали надходити газета «День» та «Дзеркало тижня», а номер «Дня» від 4 лютого навіть передплатники отримали лише через тиждень після другого туру... Така ось свобода інформації.

У поствиборні дні практично всі телеканали демонстрували електоральну карту України, час від часу приправляючи картинку репліками завзятих коментаторів про непоборний розкол України. У ток-шоу Ганни Безулик ця карта теж з'явилася, але запитання про те, чи «є наша країна єдиною», ведуча задала відомому громадському діячеві й мислителю Мирославу Мариновичу. Його відповідь відповідала авторитету цієї людини в суспільстві: безумовно, є, а різноманітність - це не біда України, а джерело розвитку. Більше того, на переконання пана Мариновича, за ці 18 років Україна стала консолідованішою, оскільки якщо на 1991 рік невидимий кордон між сферою поширення української ідеї та іншою країною проходив по Збручу, потім по Дніпру, то нині вона охопила і декілька регіонів Лівобережжя. Йде повільний, болісний, із поразками та відкотами, але в цілому поступальний процес української національної консолідації.

Вступаючи в дискусію про, здається, вічну тему перерахунку голосів, у характерній блискучій афористичній манері висловився Олександр Пасхавер: «Перерахунок голосів потрібний, оскільки чесність ніколи не завадить». Браво! Згоден, що «ніколи», але не погодився б, якщо пан Пасхавер сказав би «нікому». Гадаю, що декому чесність завжди заважає і в цьому конкретному випадку теж.

Логічне продовження теми президентських виборів - питання прем'єрствування. Саме його обговорювали в ток-шоу «Шустер-LIVE». Чи повинен Віктор Янукович запропонувати Тимошенко залишитися прем'єр-міністром? Нардеп від ПР Олександр Єфремов лякав «жахіттями» в Україні, описуючи, як Тимошенко нібито угробила економіку України. Цікаво, чи не Тимошенко угробила економіку таких не найвідсталіших країн, як Ісландія, Греція, Іспанія, Латвія? Яких, між іншим, рятують усім Європейським Союзом... Нардеп від БЮТ Сергій Соболєв приборкав натиск регіоналів карбованою фразою: «Без нової парламентської коаліції Тимошенко з Кабміну не піде». Добре, що виявився в студії депутат, який прочитав Конституцію...

Тим часом «Велика політика» Євгенія Кисельова спантеличилася прем'єрським мовчанням. Зате на «Інтері» з'явився «речник» Юлії Володимирівни Олександр Турчинов, що не могло не викликати підвищеного інтересу. Саме йому довелося виправдовуватися стосовно того, чому мовчить Тимошенко.

Варто зауважити, що журналісти, присутні в студії «Інтера», викликали враження вкрай заангажованих і явно не на користь Тимошенко. Пан Висоцький із журналу «Фокус», який убивався за демократію, врешті-решт, назвав її «ефемерною ідеєю». Так навіщо ж було настільки істерично розпинатися за неї, рідну?

Рівень декого з нашої братії, яка пише, просто пригнічує. Всі ці запитання на рівні сільської призьби і пікейних жилетів Ільфа і Петрова («А Клемансо - наша людина?»)... При цьому демонстрація публіці повного задоволення собою і настирливого нарцисизму...

Потім у студії з'явилася торжествуюча Ганна Герман і «жить стало легче, жить стало веселей». Вона стрімко розгромила Турчинова і Тимошенко, щохвилини присягаючись у любові до українського народу, що змусило пригадати відому казку-поему російського актора Леоніда Філатова:

«Утром мажешь бутерброд -

Сразу мысль: а как народ?

И коньяк не льется в глотку,

И икра не лезет в рот».

Естафету прийняла Інна Богословська, яка говорила багато і незв'язно. Як писав «великий український поет» А.П. Чехов про настрої свого героя: «Хочется чего-то - то ли конституции, то ли севрюжинки с хреном». Когось вона лаяла, когось оплакувала. Євгеній Кисельов теж намагався зрозуміти, але безуспішно. Когось Інна Германівна звинувачувала в кримінальних злочинах і вимагала «крові». Пропонувала Раді національної безпеки та оборони організувати міжнародний аудит України. І дуже наполягала на мажоритарці для майбутніх виборів - це, нагадаю, така виборча система, коли все вирішують кіло гречки і банка протухлих консервів. Принаймні, в українських умовах.

А на ТРК «Ера» нардеп В'ячеслав Кириленко, зробивши скачок у передвиборні дні, знову доводив, що Янукович і Тимошенко - це одне і те ж саме, і, паралельно заглядаючи в майбутнє, стверджував, що вони знову створять коаліцію. Всупереч переконаності Кириленка, мені важко уявити як Тимошенко підписує закон про мови, який обіцяє Янукович, важко уявити як вона пролонгує перебування російського флоту в Криму після 2017 року, що вже пообіцяв Янукович, важко уявити як Тимошенко скасовує Указ про нагородження Степана Бандери, що оточення Януковича готує (за деякими даними) до 9 травня 2010 року... А, виходячи з об'єктивних результатів президентських виборів та ролі в цьому агітаторів «Проти всіх», партію В'ячеслава Кириленка «За Україну» варто було б перейменувати в партію «За Януковича!» Адже, окрім політичної демагогії, є ще сувора мова фактів. І перш за все їй місце в інформційному просторі.

Ігор Лосєв, газета «День»