Соло Юлії Тимошенко на Першому Національному у форматі президентських дебатів наштовхує на деякі міркування, не зовсім нецікаві для виборців Януковича та тих, хто голосуватиме проти обох кандидатів чи просто не прийде на вибори.

Міркування багатьох політологів про те, що неприхід Віктора Януковича на теледебати - стратегічно правильне рішення в контексті його передвиборної кампанії, щонайменше некоректне, а щонайбільше - цинічне.

І хоч цинізмом українське суспільство вже давно не здивуєш, варто його принаймні поставити під запитання.

У більшості країн з більш-менш функціонуючою демократією та конкурентними виборами дебати претендентів на посаду президента - можливість у відкритому, мінімально модерованому форматі провести пряме порівняння програмних пунктів претендентів та їх особистісних рис.

Дебати також дозволяють виявити риторичні здібності кандидатів, їх здатність протистояти тиску опонента, арґументовано доводити свою позицію, звертатися до широких кіл потенційних виборців, вміти і могти імпровізувати без необхідності пізнішого спростування сказаного.

Уміння красиво і переконливо говорити не варто недооцінювати.

Під час передвиборчої кампанії у США одним із закидів на адресу Барака Обами була саме його красномовність і начебто відсутня змістова наповненість виступів. Напротивагу цьому виставлялася малослівність та змістовна насиченість виступів його опонента, МакКейна.

Однак прискіпливий аналіз показує, що промови Барака Обами відрізняються насамперед успішним поєднанням змісту та форми його подання. Барак Обама вміє говорити і вміє переконувати, його промови уже видаються окремими книжками та входять до університетських програм - і це попри те, що деякі із них були повністю або суттєво імпровізовані.

Словесна майстерність Юлії Тимошенко, викута в умовах пострадянського бізнесу 1990-х та політичної акробатики 2000-х, була піддана не стільки змістовному аналізу, скільки неґації загального характеру: мовляв, вона вміє лише гарно говорити, і більш нічого.

Нав'язлива паралель із критикою на адресу Барака Обами насправді знаходиться у більш загальній площині перформативності. Як і будь-яка інша публічна дія, факт виголошення промови - перформативна дія, тобто така, що має ознаки певної театральності у її нейтральному розумінні.

Зумовлено це, насамперед, наявністю аудиторії - зазвичай третіх осіб, адресатів промови. Саме цей перформативний аспект, вочевидь, і був обраний мішенню критики, адже уже за своєю природою він вводить розрізнення між удаваною дійсністю (перформанс) та «дійсною дійсністю» (реальність відповідно до визначення суб'єкта). (Зацікавленого читача відсилаємо до фахових робіт Річарда Шехнера [Richard Schechner] з «відновленої поведінки» [restored behavior].)

Заяви Ганни Герман та інших речників Віктора Януковича про те, що він «не братиме участі в чемпіонаті брехні» (себто, у нейтральних термінах, в змаганні із риторичних здібностей), базуються - принаймні у тій частині мотивації, що ефектно презентується публіці - саме на відкиданні словесної майстерності та вміння переконувати як таких.

Натомість імпліцитно робиться твердження, що Віктор Янукович працює справами, а не «язиком»: замість «непотрібної балаканини» він візьме і зробить те, що необхідно для країни.

Маємо очевидне протиставлення удаваної та «дійсної» реальності, приписаних, відповідно, Тимошенко і Януковичу.

Хоча це твердження до певної міри було прийняте як прихильниками, так і противниками Віктора Януковича, воно викликає більш ніж достатньо запитань. Їх можна виставити у приблизно наступний ряд:

- Якими саме аргументами Віктор Янукович у статусі президента буде переконувати своїх підлеглих та опонентів, коли у нього закінчиться обмежений набір слів?

- Як саме збирається він, наприклад, переконувати президентів інших держав у підтримці своєї країни у проектах, для цих країн не зовсім вигідних - наприклад, отримання гарантій з обсягу транспортованих Україною газу та нафти?

- Наскільки ефективно зможе він відстояти інтереси країни, національного бізнесу, культури тощо в умовах тиску сильних та риторично вправних опонентів?

На жаль, відповідей на ці та інші запитання український виборець так і не отримає, зокрема й через те, що Віктор Янукович «стратегічно правильно» (читай: цинічно) заховався за тендітними спинами своїх речниць.

Разом з тим, він впустив справді унікальний шанс довести свою розрекламовану бійцівську натуру, здивувати Юлію Тимошенко кількома не менш дошкульними запитаннями стосовно її власного перебування при владі та переконати як своїх, так і тих виборців, що й досі не визначилися із вибором, що він дійсно зможе захистити їх інтереси, незалежно від їх вектору (тісніші стосунки з Росією, друга державна мова і так далі за списком пріоритетів, озвучених протягом кампанії).

На жаль, усе це так і залишилося у віртуальній реальності.

Відсутність Януковича на теледебатах демонструє не лише його страх виявити штучність власного іміджу (хоча вона і так вже давно відома недурному українському виборцеві), але й наводить на сумні думки про майбутні позиції України на зовнішній арені, яка у часи глобалізації не менш важлива за внутрішню.

На якому рівні відбуватиметься діалог із тим же Бараком Обамою, Анґелою Меркель чи Ґордоном Брауном, якщо потенційний президент не лише не володіє англійською мовою, але навіть рідною (російською) чи спорідненою слов'янською (українською) неспроможний грамотно вибудувати арґументаційне твердження і захистити свою позицію без того, щоб вдатися до демонстрації зневаги до самого інструменту спілкування?

Як саме збирається потенційний президент лавірувати поміж надводних і підводних каменів міжнародної політики та економіки, від яких Україна, будучи виключно експортно-орієнтованою країною, прямо залежить, якщо він неспроможний впевнено проводити переговори на найвищому рівні?

Зрештою, як збирається Віктор Янукович захищати і представляти свою державу, якщо він нездатний захистити і представити самого себе?

Ці запитання - цілком слушні і заслуговують на увагу кожного виборця, бо торкаються проблеми профпридатності кандидата на таку омріяну ним посаду, насамперед в умовах 21-го, а не 19-го, століття.

Неприхід Януковича на теледебати підказує, що Україні не уникнути суттєвої (само)ізоляції на світовій арені за президентства Януковича. Ідеться не лише про такі промусовані теми для українського обивателя як безвізовий режим та асоціація з ЄС, просування інтересів України у невщухаючих конфліктах із Румунією, делімітація кордонів з «вічним партнером» Росією, але і про співпрацю у сфері культури та освіти з Європою та світом (студентський обмін, Болонський процес, взаємне визнання дипломів, створення культурних представництв України закордоном тощо), послідовні кроки у досягненні енергетичної незалежності, співпраця у впровадженні технологій енергозберігання та відтворюваних джерел енергії, повернення в Україну пам'яток національної культури тощо.

Тимошенко, принаймні, периферійно згадала про ці речі; дізнатися бачення цих питань Януковичем, якщо таке існує, виявилося неможливим. Разом з тим ідеться про питання, спільні для діалогу світового товариства, які формують порядок денний більшості саммітів та конференцій доби.

«Пусте місце» Януковича на теледебатах - це не лише граничний вияв зневаги до українського виборця, це, насамперед, прозорий натяк на згортання вищеназваних проектів, на кулуарність та корупційність досягнутих в майбутньому домовленостей ціною здачі національних інтересів України, зменшення конкурентного потенціалу її молодого і здібного покоління у боротьбі за ресурси в глобальному світі.

Янукович впустив свій шанс довести протилежне, цинічно відкинув сам інструмент політичної роботи - майстерність переконувати супротивника та аргументовано захищати свою позицію. Виборцеві тепер залишається лише здогадуватися, якими саме методами він буде впроваджувати у життя свої плани побудови «України для людей».

Янукович не зумів послідовно довести свою післямайданну відданість основам демократії, про яку нам стільки розповідали його речники.

Натомість, конкретні реалії президентства Януковича, якщо йому таки судиться статися, вимальовуються усе більш наочно, і тішити себе ілюзіями про цілюще «щеплення Януковичем» нікому не варто.

* Не сперечайся з сонцем (не доводь очевидного) (лат.).

Олег Коцюба, аспірант департаменту славістики Гарвардського університету за напрямом «Україністика», для «Української правди»

Фото - «Української правди»