Один мій знайомий, розповідаючи про особисте екзистенціальне звільнення як символ остаточності та безповоротності свого вибору на користь свободи, повідомив, що він викинув «ящик», тобто телевізор. Похвальне діяння. Проте я, грішний, навряд чи зважуся на такий радикалізм, хоча в глибині душі жевріє надія на великий Вчинок. Минулого тижня ток-шоу знову були зациклені на грипозно-виборчому базіканні, яке можна було витримати лише через службовий обов'язок. Фігуранти цих каналів уже настільки набридли (і це дуже м'яка характеристика), що, говорячи про них, доводиться докладати великих зусиль, щоб залишатися в рамках нормативної лексики. Ваш оглядач не схильний до лайки, але слухаючи проникливі нардепівські виступи від мікрофону та з місця, потрібно було піддавати себе самоцензурі від найхитромудріших лайок, що спадали на думку.

На «Шустер-LIVE» народна депутатка від Партії регіонів Олена Бондаренко ганьбила «помаранчеву владу», і з обличчям, що виражає підходящу до випадку скорботу, закликала боротися з грипом. Вона, звичайно, не забувала «штурхати» політичних опонентів. Загалом, давно відома метода, абсолютно передбачувана, з традиційною схемою: «носії святості регіонали» та «помаранчеві породження пекла». Дивна пропагандистська невинахідливість... А в цей самий час на інших телеканалах показували муки жителів Донбасу, які залишилися без опалювання взимку. Наскільки було б цікаво, якби замість загальних антигрипозних закликів нам би розповіли, чому в головному вуглевидобувному регіоні країни люди страждають від холоду. До речі, є найкращий спосіб для Партії регіонів причарувати всю Україну: зробити Донбас квітучим її куточком, із високим рівнем та якістю життя, з благополучними, ситими й доглянутими жителями, можливо, ми б усі так жити захотіли й «хором» підтримали б цю політичну силу. Але чомусь «донбаська мрія» інші регіони не приваблює...

О. Бондаренко, вирішивши, вочевидь, остаточно викоренити «помаранчеву заразу» хоча б у межах однієї окремо взятої телестудії, взялася закидати звинуваченнями Олександру Кужель, обравши її жертвою.

Але пані Кужель на роль жертви підходить погано, вправно вивернувшись, вона нанесла стрімкий і разючий удар полемічною «шпагою», конкретно поцікавившись, чому банк «Надра» (за яким стоять відомі політичні сили), отримавши сім мільярдів на рефінансування, раптом... зник. Критичний укол виявився настільки болісним і деморалізуючим, що Олена Бондаренко надовго замкнула свої вуста й припинила викривні промови. Диспутанти непомітно «з'їхали» на тему дорожнечі антигрипозних ліків. Тема досить схоластична, враховуючи, що впродовж тижня в київських аптеках (свідчу сам) не було нічого (ані медикаментів, ані марлевих пов'язок), ні за якою ціною, навіть за мільйон. Але боротися з дорожнечею ліків за повної їхньої відсутності - це так по-нашому...

Співробітник Шустера Петро Мага в цей момент продемонстрував на телемоніторі президента Білорусі, який відвідав Київ. Він бадьоро пообіцяв наштампувати для українців необхідну кількість марлевих масок. Після наших патологічних говорунів і політичних імпотентів рішучий і безапеляційний тон «бацьки» Лукашенка вчинив на маси анестезуючий вплив.

Трохи передихнувши і усвідомивши, що О. Кужель їй не по «зубах», Бондаренко напустилася на пані прем'єр-міністра, але «їла» її так неестетично, без видумки й натхнення, нудним прокурорським тоном, що мені мимоволі захотілося взяти Юлію Володимирівну під захист. Насправді, лише О. Бондаренко та ще І. Богословська здатні пробудити в мені ліричне ставлення до Ю. Тимошенко...

На день пізніше в Шустера з'явилися й претенденти на президентське крісло (але з «другого ешелону» - Яценюк, Гриценко та, невідомо з якого ешелону, О. Мороз). Арсеній Петрович виступав у своєму останньому звичайному стилі, як на біл-бордах. Яко древньогрецький Зевс, він метав громи та блискавки, клеймив і викривав вади української держави, погрожував відповідальністю та відплатою, кликав у сяючі далі та малював небо в алмазах. Особливо гостро викривав олігархів, «жег глаголом» цю підлу публіку з усіма її неправдами, ну просто тобі Цицерон проти Катиліни: «Доки ж, Катиліно, ти зловживатимеш нашим терпінням?!» Золота античність! Особливо душевно з вуст екс-спікера Верховної Ради прозвучала наступна фраза: «Осереддя корупції - у стінах парламенту! Та й не парламент це зовсім, це - закрите акціонерне товариство!» Слухаючи Арсенія Петровича, представник блоку лівих сил Василь Волга так політично збудився, що навіть запропонував А.П. стати довіреною особою Петра Симоненка, мовляв, із такою прекрасною лівою риторикою... Але хай там як, варто зауважити, що від виступу до виступу в Арсенія Петровича все більше підвищується рівень артистизму, особливо добре вдаються йому викривальні монологи.

Але справжнім телевідкриттям тижня в Євгена Кисельова у «Великій політиці» на «Інтері» став дитячий лікар із Харкова Євген Олегович Комаровський, блискучого, гострого та швидкого розуму чоловік, чудовий ритор, міцний «профі» у своїй справі, він, буквально в декількох словах, чітко, зрозуміло, доступно змалював нам нашу ситуацію з епідемією. Лікар Комаровський, не зловживаючи цеховою термінологією, вніс розуміння в наші замутнені політичними пропагандистами мозки. До речі, серед політиків він виглядав як жива людина на зібранні мерців. Якби в було нас нормальне ТБ, воно б негайно запропонувало цьому блискучому популяризатору авторську медичну (і не тільки медичну) програму. Сподіваюся, що лікар Комаровський стане читачем, а там і автором газети «День» (у Харкові, проте, як розповідали знайомі, її досить важко купити, а тому я готовий особисто сплатити вартість підписки для цього симпатичного харків'янина).

На Першому Національному в програмі «Точка зору» нинішній спікер ВР В. Литвин дуже обурювався щодо урядової заборони на проведення масових заходів у період карантину. Вже дуже, мовляв, заважає це виборчій кампанії. Монолог спікера нагадав героя Достоєвського, який задавав собі питання: «Світу загинути, чи мені чаю не пити?» І відповідав: «Світу загинути, а мені чаю всенеодмінніше пити». Стосовно цього потрібно зауважити, що на відміну від претендентів на булаву, яким несила чекати, виборці з виборами можуть почекати й до літа.

Оскільки грипозно-виборче словоблуддя неабияк набридло, довелося перемкнутися на російські телеканали. На НТВ у передачі «Чистый понедельник» вирішували питання про те, наскільки єдиною є російська нація (як бачте, це болить не лише в нас) і що може підвищити міру її єдності. Були запропоновані три варіанти:

1. Спільна історія.

2. Боротьба з ворогами та загрозами.

3. Спільне майбутнє.

Під час інтерактивного опитування аудиторія НТВ віддала 67% голосів спільній історії, 25% - спільному майбутньому, 8% - боротьбі з ворогами. «Професійний росіянин» пан Єгор Холмогоров урочисто сповістив, що росіяни - це союз етносів на чолі з великим російським народом. Відразу ж пригадалося нетлінне сталінсько-михалковське: «Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки Великая Русь». Щоправда, благосну картину дещо псувала все та ж сама «спільна історія», в якій етноси скрізь і всюди зі зброєю в руках демонстрували особливе небажання «союзничати» з «великими». Але пан Холмогоров легко вирішив цей конфлікт наявного з належним, заявивши, що «в цих війнах ми навчилися поважати один одного, і це були війни чесні, наприклад, із Шамілем». Ну, щодо цього Лев Миколайович Толстой у «Хаджи-Мураті» стверджував дещо прямо протилежне... Будучи, до речі, хронологічно ближчим до подій, ніж пан Холмогоров. Одне слово, на передачі «Чистый понедельник» колективно й щиро оплакували СРСР, самовіддано його ідеалізуючи.

Дехто пан Ніязов, який представився сибірським татарином, запропонував зробити російську мову основою національної консолідації Росії. Пан Холмогоров пояснив, як це повинне виглядати в «натурі»: «вдома нехай розмовляють, як хочуть, але в школі, в армії, в публічній сфері - лише російська мова». Між іншим, коли в Україні ставлять питання про українську мову як основу загальнонаціональної консолідації, із Москви лунають обурені крики: націоналісти, фашисти, русофоби. Як казали древні: «що можна Юпітеру, того не можна бику». Що допустиме та вітається в Росії, в Україні чомусь повинно засуджуватися.

«Чистый понедельник» визнав росіян основною державотворчою нацією Росії. Коли в Україні визнають такими українців, що становлять майже 80% населення (причому, автохтонного), то з північного сходу мчать обурені голоси: етнократія! Професор Тишков з Інституту етнології РАН, член Суспільної палати, солідно і впевнено говорив про пріоритет росіян у Росії. Уявляю, як би він реагував стосовно подібних заяв про українців та Україну...

Представниця Киргизстану, яка була присутня в студії, з робочо-селянською прямотою запитала в Єгора Холмогорова, які він може назвати три головні традиції російського народу? Холмогоров відповів: Різдво, Великдень і 9 Травня. Без коментарів. Після цього «Остапа понесло» і пан Холмогоров поділився з присутніми своїми емоціями, які переживались біля глобуса: «Ось який-небудь бельгієць, коли до карти підходить, хіба він там бачить Бельгію? Та її там не видно! Він бачить Росію!» Патріотичне захоплення пана Холмогорова виглядало дещо карикатурним.

Інші російські телеканали приділили немало часу дійсно знаковій події - нагородженню орденом «За заслуги перед Вітчизною» маршала Радянського Союзу Язова, видного діяча ДКНС в серпні 1991 року. Що ж, права Валерія Новодворська, яка казала, що ДКНС переміг 1999 року в особі Путіна. Пікантна деталь, кілька років тому Язов вже отримав «Орден пошани» від В.В. Путіна. Дійсно, логічно. Залишилося лише затаврувати ганьбою промову М.С. Хрущова на ХХ з'їзді КПРС, щоб останній «пазл» зайняв своє законне місце в сучасній російській ідейно-політичній картині. Канал RTVI запросив поділитися думкою стосовно нагородження Язова колишнього діяча колишніх військових структур колишнього Варшавського договору генерал-лейтенанта Титова. Генерал засудив маршала за те, що він прийняв нагороду від іншої держави, а треба було зберігати вірність СРСР... Титов навів у приклад себе, зауваживши: «Ось мені українці на 65-річчя звільнення Києва прислали медаль, але я її не прийняв». Ну, по-перше, не українці, а малороси, українці не плазують. А малоросам так і треба - вони «старшому брату» медальку, а він їм плювок у фізіономію. Нехай підлабузнюються і низькопоклонствують і далі. Так... Є чим пишатися.

Московський канал «Совершенно секретно» надав можливість відкрити душу відомому нам кремлівському політологу Сергію Маркову, який поділився враженнями від поїздки «на» Україну. Враження виявилися такими: «Україна дозріла до диктатури. Диктатором буде Тимошенко. Вона «з'їсть» Януковича і Ющенка бо чоловіконенависниця (про це Марков повідомив під особливим секретом. - Авт.), а потім «з'їсть» Лукашенка». Марков не уточнив, як саме і під який напій Юлія Володимирівна «закушуватиме» вождем білоруського народу. Але ведучого, Станіслава Кучера, він відверто налякав. І Кучер висловив побоювання, що після «з'їдання» названих осіб, пані Юлія зверне свій немилосердний погляд на Москву. Але Марков утішив Кучера, авторитетно пообіцявши, що Путіна та Медведєва Тимошенко «не їстиме». А сам же Путін, якби балотувався в президенти України, був би обраний у першому ж турі, але, меланхолійно зауважив Марков, є юридичні перешкоди для висунення... Потім кремлівський мислитель повернувся до долі «приреченого» стати «сніданком» Тимошенко «бацьки» і оголосив, що з Білоруссю Росія об'єднається в дусі ХХI століття: нехай залишаться прапори, герби, президенти, але при єдиному економічному та гуманітарному просторі. Марков не сказав про те, хто ж цим простором керуватиме, але ж це й так зрозуміло. Тим більше, поділився секретом, у навколокремлівських колах роздумають, а не чи купити «бацьку» острів, щоб не заважав... Таку ж саму геополітичну долю кремлівець накреслював і Україні.

І, нарешті, він видав «сенсацію»: пославшись на свої зустрічі в Україні з майором Мельниченком, Марков заявив, що Ющенко вже прийняв рішення заарештувати Кучму і лише чекає зручного моменту... Ну, це вже з тієї самої фрейдистсько-політичної «опери», що й «чоловіконенависниця» Тимошенко... Коли В.І. Ленін опублікував «Квітневі тези», Г.В. Плеханов відповів на них статтею: «Чому і маячня буває іноді цікавою?» На жаль, маячня Маркова не цікава, а симптоматична. Вона свідчить про рівень тієї філософії політики, що сьогодні взяла гору в Москві.

На RTVI власник «Независимой газеты» Костянтин Ремчуков підняв гостру і болісну тему неподоланної тоталітарної спадщини Росії. Він сказав: «де-небудь в Уругваї ловлять якого-небудь древнього старця, колишнього нациста, везуть його в наручниках до Європи, судять, а в нас же сталінських катів ніхто не чіпає. Тому й архіви закриті, бо багато катів ще живі». А хіба в нас в Україні ситуація щодо цього краща? Передача «Особливий погляд» на Першому національному продемонструвала, що не краща, країна утикана пам'ятниками тоталітарним вождям, на їхню честь названо немало українських міст (Кіровоград, Свердловськ, Дніпропетровськ, Котовськ тощо), ветерани комуністичної номенклатури отримують величезні пенсії за рахунок українського народу. І з усім цим вантажем тоталітарного режиму ми претендуємо на європейську інтеграцію? І дай нам Боже вирости хоча б до рівня Албанії, у минулому жорстко сталіністської країни, де нині не залишилося і слідів тоталітарної монументальної пропаганди й топоніміки...

Ігор Лосєв, газета «День»

Ілюстрація Анатолія Казанського, www.day.kiev.ua