Заява міністра внутрішніх справ Юрія Луценка про затримання в Криму членів екстремістських угруповань, які нібито готували замах на лідерів Меджлісу кримськотатарського народу, підштовхнув Ганну Безулик на цілу чергову передачу «Я так думаю». Послання було простим, а не чи є подія хитрою пропагандистською операцією відомих політичних сил із метою зриву президентських виборів у країні... Мовляв, якщо в Криму оголосять надзвичайний стан, то які тоді вибори. Грішний, але вважаю, що будь-які вибори не є чимось важливішим, ніж існування держави та її безпека. Вибори для країни, а не країна для виборів. Як то кажуть, субота для іудея, а не іудей для суботи. Але в нас, на жаль, пропонують розглядати політичний свербіж якої-небудь псевдопартії, що рветься до владного «корита» (оскільки справжніх, не кланових, а ідеологічних партій у нас практично немає), як щось безмірно важливіше, ніж доля України.

Ось і кримську ситуацію в студії «5 каналу» оцінювали не стільки як загальнонаціональну проблема, скільки як карту в міжпартійній гризні. Так би мовити, якщо трапиться заворуха на півострові, то яка група товаришів на цьому щось матиме, а яка - втратить. Зрештою, можна скільки завгодно не любити пана Луценка та генерала Москаля (нині начальника УВС Криму), але не можна не визнати, що зараз обидва виконують свій службовий обов'язок. А кому це піде у збиток, а кому - в прибуток, не цікавить нікого, крім зграї політиків, які не звикли обтяжувати себе думою про загальнонаціональні інтереси. Інша річ, що професійний ідіотизм наших політиків уже перевершив усі можливі рамки, коли навіть епідемію грипу вони розглядають виключно під поглядом партійно-електоральних перспектив. Заспокойтеся, слуги народні, охолоньте... А то аж до анекдоту доходить. Так вони скоро наблизяться до політичного абсурдизму часів князя Талейрана. Коли цей багаторічний керманич французької політики помер, у Парижі говорили: ви чули, Талейран помер, цікаво, навіщо йому це знадобилося? Допускаю, що і в нас почнуть з'ясовувати, яка фракція Верховної Ради організувала світову економічну кризу, а яка - епідемію з новим вірусом... Поступово народні обранці втрачають розумову та душевну адекватність.

А складна ситуація в Криму виникла не сьогодні й не вчора. На жаль, у студії обговорення звелося лише до кримськотатарської проблеми. На півострові вона важлива й болісна, але далеко не єдина. І коли Луценко та Москаль розповідали про зброю, знайдену в ісламістів, то на це можна було б сказати: якби ви провели такі самі обшуки в інших, інакше геополітично орієнтованих організаціях, то знайшли б не менше...

Так, дійсно, в Криму діє заборонене в багатьох мусульманських країнах за екстремізм угруповання «Хізб-ут-Тахрір», яке прагне через світову ісламську революцію створити всесвітній Халіфат, діє екстремістська організація «Такфір». Усі ці об'єднання є, як то кажуть, імпортними, завезеними до Криму останнім часом всілякими іноземними емісарами, деяка частина яких навчається в кримських ВНЗ. Однак головні свої зусилля окремі студенти з країн Близького та Середнього Сходу витрачають не на вивчення клінічної хірургії та зооветеринарних наук, а на пропаганду радикального політичного ісламу в середовищі кримських татар. Варто зауважити, що кримські татари сповідують досить помірний варіант ісламу, який є для них традиційним. До речі, муфтій мусульман Криму Еміралі Аблаєв засудив політичний іслам. Але емісари з далеких та екзотичних країн наполегливо пояснюють кримським татарам, особливо молоді, що їхнє віра «неправильна». А «правильна» та, що вимагає джихаду проти невірних, підтримки екстремістських рухів, фанатизму і мракобісся. Емісари організовують «розборки» в мечетях, прибирають «неправильних» імамів і ставлять своїх «правильних», не зупиняючись перед фізичним насильством. Не зупиняючись також і перед особистим втручанням у релігійне життя громадян України, так, наприклад, нападом на одного з кримськотатарських релігійних діячів керував громадянин Іраку. Яким чином він потрапив до України і чому досі перебуває тут? Усіма цими явищами варто давно і серйозно займатися на вищому державному рівні. Але коли? То вибори, то підкопи конкурентів, то «змови» у власній партії, то ще щось. А країна залишається сиротою. До неї руки не доходять.

У студії прозвучала твереза і справедлива думка, що в нас про Крим говорять лише перед виборами або коли там щось неприємне відбувається. Весь інший час про цю специфічну територію, що вимагає особливої уваги, не згадують. Нардеп від Партії регіонів і він же Генеральний прокурор, чи то колишній, чи то майбутній, пан С. Пискун, який перебував у студії, висловився в тому значенні, що Крим - це така сама частина України, як будь-яка інша область. Така та не така.

І геополітична вага, і етнічний, конфесійний склад населення, і присутність на території Криму іноземних військ - усе це змушує визнати особливості регіону. Здається, пана Пискуна найбільше непокоїв можливий вплив кримських подій на вибори. Звичайно, екстремістському ісламізму потрібно поставити якийсь бар'єр, але при цьому не забувати, що цей різновид екстремізму є досить маргінальним у порівнянні з тим, що орієнтується на північний схід.

На цьому фоні особливе звучання отримує та неприємна обставина, що згідно з нині чинним законодавством України, можна офіційно зареєструвати будь-яку організацію, в тому числі «Аль-Каїду», лише б були дотримані формальні моменти. Ми чомусь хочемо бути попереду планети всієї за вседозволеністю... Зокрема, як повідомив Мустафа Джемілєв, народний депутат України та лідер кримськотатарського народу, Меджліс свого часу вимагав відмовити в реєстрації тим організаціям, що сьогодні приносять так багато проблем. Але ж зареєстрували...

Колишній прокурор АРК пан Шемчук абсолютно справедливо зауважив, що одними лише зусиллями МВС, СБУ і ГПУ кримську ситуацію не втримати. Так. Необхідна далекоглядна та чітка кримська політика офіційного Києва в сфері економіки, інформації, зайнятості, культури, освіти, кадрової сфери, земельних питань, тимчасового перебування Чорноморського флоту РФ і багато чого іншого. Але хто в керівництві України це усвідомлює і хто готовий перейти до практичних дій? Політолог Литвиненко оповів, що рішення РНБОУ щодо Криму виконуються на 25-30%. Народний депутат Ярослав Кендзьор додав до цієї картини насправді рембрандтівських фарб, заявивши, що в Криму сталося зрощення чиновників та правоохоронців із криміналом. А генерал Москаль облачив ту ж саму думку в карбовану, насправді давньоримську формулу: «У Криму влада та кримінал єдині». Причому, як уточнив Ярослав Кендзьор, кримські правоохоронці мають вказівки з боку певної політичної сили їхніх людей на сонячному півострові не чіпати. Ганна Безулик узялася з'ясовувати, про яку політичну силу йдеться, а генерал Москаль і не опирався, назвавши двох депутатів Верховної Ради Криму, яких прикриває від закону Партія регіонів. Головний редактор «Дня» Лариса Івшина звернула увагу аудиторії, що викидання на розтерзання всіляким говорильням (дозволю собі саме так перевести «ток-шоу») надзвичайно важливих для держави питань, які повинні ефективно вирішуватися компетентними людьми, свідчить про деградацію всієї системи державної служби в Україні, що несе реальну загрозу для національної безпеки. Вона дуже доречно нагадала присутнім, що в історії незалежної України були періоди (наприклад, 1996 рік), коли аналогічні питання щодо Криму вирішувалися радикально та успішно, при цьому «без шуму і пилу», без істеричного розривання сорочок на грудях на всіляких телеканалах. Пані Лариса точно й образно оцінила те, у що сьогодні в нас перетворюється свобода слова: водогін об'єднали з каналізацією, але забули поставити фільтр. Ось і маємо абсолютно вільні потоки інформаційних нечистот, від яких задихаємося, від яких уже нудить. Актуальні проблеми країни заговорюються, одурюються і доводяться до абсурду.

Коли сьогодні в Росії кажуть, що в їхній країні в 1990-ті роки було дискредитоване саме поняття демократії (слівце «дерьмократия» було вигадане не в Україні), то віддають належне тій величезній ролі, яку в цьому сумному процесі зіграли російські вільні ЗМІ. Пікантно, що при цьому згадують російських медіа-магнатів, в одного з яких трудилися Євген Кисельов та Савік Шустер. Чи не бачать вони сьогодні загрози повторення в Україні колись уже зробленого в Росії?

На жаль, свобода слова перетворилася в торжество брехні, нахабства та безсоромності, в безстидне маніпулювання громадянами. Реальні її плоди сьогодні: тотальна дезорієнтація суспільства, люди вже не знають, де правда, а де брехня, де ліве, а де праве. Відбулася втрата всіх орієнтирів. Філософи знають, що бережливість може легко стати патологічною скупістю, сміливість - нахабством та агресивністю, обережність - боягузтвом, обачність - нерішучістю... Досить лише порушити міру, щоб явище перетворилося на свою протилежність. Ось так і в нас безмірна та безмежна свобода слова перетворилася в свою протилежність, у засіб зомбування й дебілізації наших співгромадян, обдурювання й розтління народу. І величезну моральну відповідальність за це несуть усі наші політичні ток-шоу, бо вони продукують етичний релятивізм, стираючи межу між добром і злом, між допустимим і неприйнятним, між критикою і цькуванням, між правдою та брехнею. Все можна, все допустиме - вселяють вони в підсвідомість мільйонів українців. Ми ще не усвідомлюємо (усвідомлення і відчуття жаху прийдуть пізніше), наскільки страшну та руйнівну роботу ведуть усі ці говорильні зі «змазаними» моральними критеріями. Власне, навіть підбір виступаючих у студії може мати могутній деморалізуючий вплив: уявіть собі Олеся Бузину в ролі телеексперта з української культури... Напевно, навіть царський міністр Валуєв виглядав би в цій ролі пристойніше. У нашого ТБ дуже часто, на жаль, немає меж моралі та здорового глузду, навіть інстинкту самозбереження, зрештою, адже ми всі живемо в країні, яка називається Україна й на відміну від різних «телеварягів» виїжджати нам нікуди.

А щодо Криму, то якби ці 18 років у Києві була нормальна, патріотична, компетентна українська влада, сильна, конструктивна, діяльна - то політичний ландшафт півострова був би зовсім іншим. Проте і вся Україна була б зовсім іншою... Єдина користь від усієї цієї говорильні - пропозиція відомого сходознавця пана Семиволоса створити групу з вивчення ситуації в Криму в складі народних депутатів, експертів, урядових чиновників. Автор телеогляду носиться з цією ідеєю вже 18 років і, чесно кажучи, набридло бути Кассандрою. Може, хоч цього разу почують?

Ярослав Кендзьор нагадав про необхідність забезпечити нормальне функціонування в Криму української влади. На жаль, вона там часто цілком неукраїнська, що також є наслідком глибоко хибної кадрової політики офіційного Києва. Треба ж елементарно дивитися, кому вручати булаву, а кого до неї на відстань гарматного пострілу не підпускати.

А на «Інтері» і ТРК «Україна» минулої п'ятниці обговорювали епідемію грипу. Люди добрі! Коли стається лісова пожежа, вся живність лісова забуває про свої звірині рефлекси: вовк не їсть лань, гадюка не жалить оленя, ведмідь не нападає на лося, всі біжать поряд, рятуючись від загальної небезпеки. Навіть звірина розуміє, як потрібно поводитися в такій ситуації. Але тільки не наша, вибачте за непристойне слово, «еліта», вони знову гиркалися, «як хорти», вони шукали, кого б звинуватити і затаврувати і на кому «пропіаритися». Та хіба цього в такий момент чекали від них мільйони українських телеглядачів?! Адже немає часу на пошуки винних, на надування рейтингів політикам. Людей рятувати треба! До речі, справжній рівень владної верхівки будь-якої країни перевіряється саме її здатністю діяти в складних, екстремальних умовах...

Ігор Лосєв, газета «День»

Фото - day.kiev.ua