Дискусія з приводу того, чи є необхідність у нових механізмах забезпечення незалежності ЗМІ і яким вони повинні бути, відбулася у рамках круглого столу, організованого «Детектор медіаю» та Центром медіареформ за підтримки Фонду імені Фрідріха Еберта минулої пятниці, 18 лютого 2004 року, на тему «Прозорість редакційної політики як один із елементів забезпечення незалежності ЗМІ».

Найпалкіше обговорення викликала проблема публічної декларації редакційної політики. Яким бути цьому документові? Чи потрібно його законодавче введення чи можна обмежитися саморегюляцією? Чи мають принципи редакційної політики бути загальними для усіх ЗМІ чи кожна редакція повинна вирішувати ці проблеми по-своєму? На ці та інші питання шукали відповіді учасники круглого столу.

У березні Верховна Рада планує розглянути у першому читанні законопроект «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яким пропонується закріпити обов`язковість публічної редакційної політики на законодавчому рівні. Медіа юристи виступили різко проти конкретного законопроекту.

Тетяна Фоміна, юрист НАМ, - принаймні тому, що цей законопроект пропонує затверджувати редакційний статут наглядовою радою, яка створюється у кожному ЗМІ і на третину складається із власників, на третину з представників творчого колективу і третину делегують всеукраїнські організації журналістів. Юрист назвала такий принцип сумнівним. Крім того, норма у законі є підставою до санкцій або подальшого невигідного для ЗМІ її розвитку у підзаконних актах. Так, Нацрада може визначити, що публічність редакційної політики означає, що ТРО має опублікувати цей документ обов`язково у «Віснику Нацради» чи под.

Але серед журналістів думки розділилися. За словами Євгена Федченка, ініціатива має йти від самих журналістів, а не нав`язуватися законодавцями.

Голова Всеукраїнської незалежної медіа профспілки Сергій Гузь також вважає, що найкраще аби ці питання вирішувалися шляхом саморегуляції, тому що так ці проблеми розв`язуються у багатьох демократичних країнах. Обмеження політичного тиску на ЗМІ, зауважив Сергій Гузь, можливо через публічну і прозору редакційну політику. «З колегами ми напрацювали певні рекомендації щодо того як можуть бути визначені поняття і рішення щодо редакційної політики, - сказав він. - Є так звані загальні принципи журналістської діяльності, більшість яких визначена в існуючих законах. Є етичні принципи журналістської діяльності. Ми маємо два етичні кодекси і багато редакцій мають подібні кодекси. Це основі етичні засади яким має керуватися журналіст незалежно від політичної спрямованості свого видання. Наступне – внутрішно редакційний статут – це порядок щоденної роботи, посадові обов`язки журналіста, правила та умови їх виконання. Норми редакційного статуту розробляються відповідно до потреб та інтересів кожного ЗМІ. І власне редакційна політика – це спрямованість ЗМІ, світоглядна та суспільно-політична система, яка підтримується засобом масової інформації, симпатії та антипатії, в тому числі політичні, яких дотримується ЗМІ». Редакційна політика встановлюється кожним окремим ЗМІ і повинна бути вільною і, чого домагається журналістська спільнота, публічною, вважає С.Гузь. Редакційна політика у політичному контектсі не повинна поширюватися на новини, які мають бути повними та об`єктивними.

Говорив лідер незалежної медіа профспілки і про різні наслідки недотримання цієї політики для журналістів, власників телеканалів та преси. Так, зміна редакційної політики для друкованих ЗМІ має тягнути обов`язок негайно оприлюднити новий варіант редакційної політики. Для ТБ – це може бути підставою для початку відібрання ліцензії на мовлення, оскільки ліцензія на мовлення в умовах обмеженості радіочастотного ресурсу має видаватися з урахуванням редакційної політики всіх телеканалів, необхідності забезпеченння плюралізму поглядів. Для журналістів, сказав С.Гузь, зміна редакційної політики тягне за собою право на звільнення та отримання компенсації у встановлених законодавством розмірах. Така практика існує у багатьох країнах і є ефективною у захисті незалежності конкретного журналіста, наголосив голова НМП.

Голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко нагадав, що редакційний стату передбачений у законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Без цього статуту не зареєструють жодне видання, але в законі не йдеться про редакційну політику. Цей документ визначає структуру видання, обов`язки журналістів, обсяг видання, мову, періодичність. А редакційну політику ЗМІ має визначати засновник, вважає І.Лубченко, разом із редакційним колективом. Він висловився проти законодавчого вирішення цього питання. Як приклад Ігор Лубченко згадав про існування декількох кодексів журналістської етики в Україні. І вважає, що підпис журналіста під цим документом є єдиною підставою для його дотримання у редакційному колективі. Порушення журналістом такого документу може стати причиною звільнення, наголосив він. Реальною проблемою він вважає пошук механізму контролю дотримання таких принципів.

На думку Валерія Іванова, президента Асоціації української преси, є необхідність шукати нові механізми незалежності журналіста, оскільки у цьому причина сьогоднішнього кризового стану української журналістики, який проявляється не тільки у падінні тиражів, зменшенні доступу людей до друкованого слова, а й у відсутності плюралізму думок у ЗМІ. Він вбачає головну проблему у економічній залежності медіа. «Асоціація періодчиної преси говорила лише про прибуткових 90 видавництв, - сказав Валерій Іванов. - Кожне видає із десяток газет. Коли Нацрада з питань телебачення і радіомовлення проводила моніторинг прибутковості ТРО, то тільки 4% відповіли, що вони прибуткові. Зараз стан справ кращий, ці три роки рекламний ринок зростав чудово. Це вже довзоляє видавати медійні проекти не для того, щоб спливати на поверхню, а щоб заробляти гроші. Для Пінчука важливо скільки зароблять для нього факти чи ICTV? Ні, важливо, щоб ці видання впливали на суспільні настрої щодо свого основного бізнесу, показати владі свою значущість (можу «мочити» чи підтримати). Це основа причина того, що про незалежність преси можна говорити тільки умовно. А згідно з Вінкубською декларацією ЮНЕСКО незалежна преса та, яка незалежна і від держави, і від фінансових угрупувань. такої преси у нас дуже й дуже мало». Хоча в Україні, заперечив голова КНМП Євген Глібовицький, є приклад найприбутковішого телеканалу «Інтер», який проте не є незаангажованим.

А згідно практики консервативної німецької газети «Франкфурте Альгемайне Цайтунг», розповів В.Іванов, на роботу у основні відділи цієї газети беруть журналістів із ліберальними поглядами, аби забезпечити внутрішній плюралізм видання. А отже і заохотити більше читачів. Внутрішній плюралізм важливий для преси, яка хоче працювати чесно і незаангажовано, наголосив В.Іванов.

Медіа експерт Сергій Дацюк у контексті телебачення навів твердження зі статті Олександра Ляхова про існування у світі двох типів моделей щодо новин. Перша – зовнішній плюралізм, коли в країні є різні канали, але кожен однобокий. Усі разом вони складають певну картину подій. І друга концепція - внутрішній плюралізм – це вимога до кожного каналу подавати новини зважено. На думку Сергія Дацюка, важливо на початку визначити, яку модель будуємо ми: зовнішнього плюралізму чи внутрішнього.

А про свій практичний досвід поділилася Лариса Мудрак, головний редактор газети «Деловая неделя - FT». «У 2000 році я отримала запрошення в медіа холдинг від пана Рабиновича очолити проект «Деловая неделя», який виходив по ліцензії Financial Times, - розповіла вона. - Це було посилення два рази вбитого бренду і тільки присутність західного ліцензіата мене зацікавила, бо тільки на цій основі можна було будувати контрактні взаємини із власником. Ні на Радіо Свобода, де я працювала, ні на ТБ ніколи не було ні контрактів, ні статутів, ні обумовленої редакційної політики. Коли я потрапила в холдинг В.Рабиновича, мені власник сам запропонував заключити редакційний контракт про невтручання у редакційну політику. Я не можу сказати, що це найкращий прецедент на ринку, але цей документ опрацьовувався журналістською медіа спілкою і потім ліг в основу редакційного договору 5 каналу».

5 канал насправді має найдовшу історію існування такого документу. Публічно підписана угода про редакційну політику між власником та менеджментом цього каналу стала своєрідним знаком 5 каналу. Але й тут журналісти зіткнулися із серйозною проблемою. Документ не є підставою для вирішення внутріредакційних конфліктів, бо є лише декларацією. Говорить Ганна Гороженко, журналіст 5 каналу: «Я пропрацювала понад рік на 5 каналі, але фразу редакційна політика у роботі чула один раз, коли зателефонували з офісу «Нашої України» і попросили зняти якісь захід. Д.Яневський відмови на тій підставі, що 5 канал – не є прес-службою «НУ». Зараз канал у стадії реформування, збільшується кількість керівництва, але не змінюється редакційна політика. Редакційним статутом журналісти не користуються. Ми намагаємося вирішити проблеми із редакторами, а у них що день змінюються основні принципи редакційної політики. Зараз змінюються функції журналістів. У нас тепер є журналісти-сюжетники і журналістики, яких відсилають на малі аналітичні форми. Ми не знаємо свої функції. Таким чином, у нас немає внутрішньоредакційного діалогу. Я дивуюся як ми взагалі до січня допрацювали.... Хоч у контракті є вимога про дотримання редакційного статуту. І це проблема журналістів – як відстояти наші права».

За словами голови КНМП Євгена Глібовицького, він був активним опонентом того документу про редакційну політику, який є на 5 каналі, бо цей документ розроблявся як декларація, а не як документ, що має юридичну силу. «Якщо він не містить норм, які будуть зобов`язаннями для сторін - це означає що усі дововленості залежатимуть від доброї волі сторін і від політичних розкладів, - каже Євген. - Проблема з журналістами 5 каналу – вони мали добрих редакторів, які не були їхніми гнобителями. Вони не звикли бачити у редакторові природного опонента. Коли півень клюнув, почала минулого тижня активно рости профспілка, щоб цього тижня поставити питання перед керівництвом про колективну угоду». На каналах, де ситуація зі свободою слова була гіршою, боротьба за свої права пішла далі. Ще один шлях вирішення проблеми без прийняття спеціальної норми закону – через колективні договори. А як додав юрист Асоціації мережевих мовників Дмитро Федечко, і через галузеві угоди.

Інший досвід у Національної телекомпанії України. Марьяна Ангелова, голова нової профспілки НТКУ: «У нас виникло завдання на період реформування НТКУ створити принципи, які б убезпечили українського глядача від подачі необ`єктивної інформації, а українську владу - від спокуси нею скористатися повною мірою. Ідея створити такий редакційний інструмент належить НМП. На сьогодні ми підтримуємо чотири основні пункти про які говорив С.Гузь і продовжуємо напрацьовувати такий документ. Це угода про редакційну політику та засади громадського контролю, яка пропонується до підписання керівництву, у ній йдеться про створення Комітету журналістської етики. Другий документ – це статут комітету журналістської етики. Третій – регламент роботи комітету журналістської етики. Четвертий – засади редакційної політики. Маємо підготовлені «Інтерньюзом» і трохи посилання на статут Бі-Бі-Сі».

Та й комітет журналістської етики – це досвід Бі-Бі-Сі. Документи подані на підпс керівництвом були «загублені», таку версію розповів керівник НТКУ, каже Марьяна. Наразі не вирішено питання, чи братиме участь нова профспілка НТКУ у переговорах щодо колективної угоди, на каналі існує суперництво із «казенною» профспілкою, яка поки що є єдиним суб`єктом колективного договору. І все це ще потребує довготривалих перемовин на каналі. І ще – політичної волі керівництва такі документи ухвалити.

На думу Євгена Глібовицького, тотальна відсутність політичної традиції і культури в українському суспільстві доводить, що певні речі мають бути прописані у законі, як те, що кожне видання повинно прописати і задекларувати редакційну політику.

А за словами голови правління ГО «Детектор медіа» Наталії Лигачової, наступним має стати обговорення загальних вимог до змісту цих документів.

Віктор Замятін, співробітник «Медіацентру «Кандидат» зауважив, що великої професійної дискусії ще потребують впровадження загальних стандартів журналістики. Хоч вони й загальновідомі, наголосив він, в Україні немає жодного ЗМІ, яке за ними працює.

Попри нарікання на відсутність журналістької школи Лариса Мудрак зауважила й на тому, що питання не стільки до шкіл журналістики, стільки про те, який приклад показують працюючі журналісти молодому поколінню.

На думку директора Могилянської школи журналістики Сергія Квіта, ЗМІ не дають запиту, кого вони хочуть бачити у себе на роботі, крім, як правило, лояльних до власника журналістів.

І все ж Євген Федченко, викладач НАУКМА, розповів, що на останньому тренінгу зі стандартів журналістики у Харкові 17 лютого відчутно було, як змінилися настрої у самому журналістському середовищі. «На тренінгу у Харкові нам казали - давайте нам інструменти, які не дадуть потрапити у ситуацію, як на цих виборах, - розповів Євген. - Раніше це була абстрактна розмова. Зараз вони кажуть, якби ці стандарти були, ми би не втратили довіру читачів».