Ми вже звикли називати першим українським космонавтом Леоніда Каденюка, тож згадати, що насправді перший українець у космосі з'явився аж 1962 року, якось незвично. Але потрібно.

Попович був відібраний до загону космонавтів і став четвертим льотчиком-космонавтом СРСР не в останню чергу завдяки своєму українському походженню. Комуністичній партії конче було необхідно продемонструвати інтернаціоналізм. Попович був не просто українцем - він був українцем із плаката. Саме так, як Юрій Гагарін був не просто росіянином, а росіянином із плаката - і саме тому він, а не Герман Тітов став першим космонавтом планети.

Отже, мотивація урядової комісії, якою на той час, до речі, опікувався майбутній генсек Леонід Брежнєв (також народжений в Україні і також - до певного моменту - «анкетний» українець), зрозуміла. Проте вона не спростовує звичайного факту: саме Попович був першим українським космонавтом хоча б тому, що іншої державності, окрім державності УРСР, в українського народу тоді не було. І не варто вважати, що до космічного корабля Попович потрапив як нерозумний тубілець, із милості якихось там набагато більш розвинених народів. Над космічною програмою Радянського Союзу працювало чимало спеціалістів різних національностей. Проте українців серед них було достатньо. Вони були не свідками, а активними учасниками цієї космічної програми. І поява четвертого космонавта українського походження тільки підтверджувала це.

Можна уявити Україну колонією, але тоді варто визнати: колонізовані народи, як правило, служили колонізаторам на плантаціях, їхню участь в імперському державотворенні обмежували, як могли. Це сьогодні індійські та пакистанські вчені отримують Нобелівські премії в лабораторіях США та Великобританії - а за часів колоніалізму це було неможливо. З українцями було інакше. Імперії і дійсно завзято боролися з тими, хто намагався здобути незалежність приєднаних територій. Проте було чимало й тих, хто брав активну участь в імперських проектах. Шотландці не були колонізовані англійцями. Вони були англійськими королями, адміралами, письменниками, вченими. Українці не були колонізованими росіянами. Вони ставали російськими - а потім радянсько-українськими - державниками, ієрархами церкви, письменниками, вченими, космонавтами. Їхня історія - це також історія українського народу. Просто тому, що українському народу не 18 років.

І ще один важливий фактор - фактор самоусвідомлення. Його, як на мене, також варто враховувати. Леонід Брежнєв, здається, зовсім не вважав себе українцем і відмовився від незручного для його планів запису в паспорті за першої ж нагоди. Ймовірно, він знав, що робив: після Сталіна партійна еліта хотіла бачити на самій горі тільки росіянина, і тому вірменин Анастас Мікоян чи українець Микита Підгорний могли розраховувати хіба що на декоративну посаду голови президії Верховної Ради СРСР. Проте Павло Попович свого українського походження ніколи не зрікався, більше того - вже у часи перебудови на прохання українців Москви він очолив товариство «Славутич» - один із перших таких культурних осередків у Росії. І це ще одне свідчення того, що про своє коріння цей «плакатний українець» завжди пам'ятав. І не збирався від нього відмовлятися. Хоча, звичайно ж, був класичною радянською людиною, та ще й генералом. Та ще й двічі Героєм Радянського Союзу. Проте, з іншого боку - це була людина з прекрасною мрією: стати льотчиком, потрапити в космічний простір. Про таке мріють тисячі хлопців за будь-яких умов і режимів. І тільки небагатьом доводиться стати першопрохідцями.

Тож, аби не забути про справжнє минуле українського народу, варто погодитись: українці бувають різними. І тим більше різними були вони, коли незалежної України просто не існувало, а сама ідея її виникнення здавалася химерною для більшості жителів українських земель. Однак і в ці часи відбувалися події, які назавжди залишаться дороговказом для української національної історії, приводом для гордості й взаємоповаги. Одна з таких подій - космічний політ Павла Поповича. Першого українського космонавта.

Віталій Портников, для журналу «Главред»

Фото - unian.net