В одній із програм «Шустер-live» на минулому тижні обговорювали круглу дату - 70-річчя «золотого вересня» 1939 року в Західній Україні. Запросили кілька галичан - Тараса Чорновола та Ганну Герман, а також комуніста та історика товариша Гмирю. Тарас Чорновіл розповідав про жахи сталінізації краю, пережиті його родичами, Ганна Герман благословляла пакт Молотова - Ріббентропа, який всупереч усьому «збільшив українську територію». А товариш Гмиря обурився щодо терміну «агресія», який використовується стосовно нападу Червоної армії на Польщу. Не було ніякої агресії, розповів товариш комуніст. «Агресія» - це захоплення чужих територій, а ми нічого польського не взяли, а лише українське», - спробував наново сконструювати загальновідому в міжнародному праві дефініцію представник КПУ.

Ну, чому ж із захопленням? Агресія не обов'язково передбачає захоплення, все може обмежитися нанесенням важкого удару противнику, таких прикладів достатньо, хоча б Перл-Харбор, де японці обійшлися без окупації американських територій. Та й непохитна віра пана Гмирі в те, що нічого чужого не брали, дещо підпсована фактом заняття Червоною армією таких населених пунктів, як Бєлосток (що нині знаходиться в складі Польщі). Стає також незрозумілим, чому Сталін повернув полякам Перемишль і Холм, окуповані тоді ж, у «золотому вересні». Якби Сталін був «великим об'єднувачем» українських земель, то тоді б і Брестська область, населена переважно етнічними українцями, увійшла б до складу України, а не Білорусії. Міг би товариш Сталін повернути Україні й Північну Слобожанщину (майже 70 тис. км, де українці складали понад 60% населення), і відірвані від України 1924 року Таганрог і Шахти з округами, і Кубань із Тереком, оскільки, як писав ще Л.М. Толстой у повісті «Козаки»: «Над кубанськими і терськими станицями лунав малоросійський говір». Міг би товариш Сталін не забирати в України Придністров'я і не передавати його до складу Молдовської РСР. І для всього цього ні з ким не потрібно було воювати.

Товариш Гмиря заперечував воєнні дії Червоної Армії проти Війська Польського під час спільного нацистсько-комуністичного походу на цю країну. А ось товариш Молотов не заперечував. А визнавав. І не десь у кулуарах чи в бесіді на пенсійному спокої з письменником-сталіністом Феліксом Чуєвим, а на сесії Верховної Ради Союзу РСР 31 жовтня 1939 року: «Виявилося достатньо короткого удару по Польщі спершу з боку німецької армії, а потім - Червоної армії, щоб нічого не залишилося від цього потворного дітища Версальського договору». Тож товариш Молотов рішуче не згодний із товаришем Гмирею - «короткий удар» Червоної армії по Польщі все-таки був. І шанси поляків у війні з Німеччиною (до удару в спину від СРСР) були далеко не нульовими. За два тижні боїв вермахт, за зізнаннями німецьких генералів, практично вичерпав запас артилерійських снарядів і авіаційних бомб. Над німецькими військами нависало контрударне польське угруповання «Познань». Товариш Молотов регулярно вітав партайгеносе Ріббентропа зі взяттям Варшави, але берлінсько-московським союзникам постійно псував настрій польський генерал Кутшеба, який столицю не здавав.

А на висотах під Коломиєю сталися бойові зіткнення між поляками, які намагалися інтернуватися (щоб урятуватися від нацистського та радянського полону) в Румунії, та Червоною армією. Саме там був взятий у полон генерал Владислав Андерс, якого після 22 червня 1941 року витягли з табору і дозволили формувати польську армію для спільної боротьби проти Гітлера. Але Андерс та польські солдати віддали перевагу робити це за межами СРСР та його армії.

Ганна Герман закликала до принципового й послідовного аморалізму в зовнішній політиці, головне, мовляв, результат, а не те, якими методами він був досягнутий. Ну, навіщо ж так екстраполювати своє особисте на загальнодержавне...

Зокрема, Герман засудила Президента Ющенка за підтримку Грузії, коли вона стала жертвою російської агресії. Тобто, на думку Герман, потрібно було здати Грузію, зрадити її. Адже в такому випадку ми не матимемо жодного морального права претендувати на солідарність світу з нами, якщо й нас не омине чаша ця. А крім того в нас нібито є з Грузією договір про дружбу та взаємодопомогу...

Мустафа Найєм запитав, чому Ющенко не засудив «грузинське вторгнення до Південної Осетії». Хороший журналіст Мустафа, енергійний, уїдливий, чіпкий, з бульдожою хваткою. Йому б ще трохи грамоти й ціни б не було такому працівнику ЗМІ. Не може Грузія вторгнутися в Грузію, не може вона здійснити акт агресії проти самої себе. А Південна Осетія (Самачобло або Шида Картлі) - це міжнародно визнана 99% держав частина території Грузії.

Ганна Герман разом із товаришем Гмирею проспівала гімн радянській владі, що збудувала в Західній Україні чимало шкіл і лікарень. Коли під час чергової депутатської відпустки пані Герман відвідає, наприклад, Алжир, їй там також покажуть неабияку кількість доріг, мостів, заводів, лікарень, побудованих французькими колонізаторами. І навіть шкіл, де французький вчитель розповідав арабським дітям: «Дітки, свого часу наші предки галли...»

А в Лівії немало залишилося збудованого італійськими колонізаторами, а в Гані, Індії, Кенії - британськими. Щоправда, не в приклад Ганні Герман, у цих країнах живуть люди, які відрізняються великою невдячністю до колишньої метрополії, колонізаторів там не люблять, хоч колонізатори ті абсолютно інші - вони покаялися у своїх гріхах і намагаються їх спокутувати. І мимоволі згадується єхидна коломийка земляків нашої народної обраниці:

Нам не треба ковбаси,
Нам не треба масла,
Аби зірка на Кремлі
Ніколи не згасла.

Ще веселіше стало, коли товариш Гмиря вдарився в «український буржуазний націоналізм», проголосивши: «Не ставте під сумнів територіальну цілісність України!» Та ніхто й не ставив. Просто Сталін не для всіх є символом української територіальної цілісності. Проте комуніст постійно змішував політику агресії із благородною метою об'єднання народів, у тому числі й українського. Саме так, на цей світлий задум товариш Сталін працював у поті чола, наприклад, напад на Фінляндію виправдовувався, серед іншого, об'єднанням братських - фінського та карельського народів. Під цю справу навіть терміново створили союзну республіку - Карело-Фінську РСР, до якої й потрібно було приєднати радянізовану Фінляндію. Із нової союзної Карело-Фінської РСР, користуючись специфікою рельєфу місцевості, фіни втекли повністю, а карели - майже повністю. Був на цю тему в республіці анекдот: мовляв, у Карело-Фінській РСР залишилося лише два фіни - фінінспектор та Фінкельштейн.

Тарас Чорновіл розкрив деякі партійні таємниці. Виявляється, коли член ПР Чорновіл дозволив собі неполіткоректно заявити: «Що в Путіна на думці, те в Жириновського на язиці», то був підданий переслідуванню. Найзатятішою його гонителькою, за словами Тараса, яка відчайдушно заступилася за честь В.В. Путіна, була Ганна Герман. Сама народна депутатка цього не заперечувала, лише осудливо кинула колишньому партійному товаришу: «Дрібно!»

А чи є щось ідейно велике в цих добродіїв?

На «5-му каналі» слово надали нардепу від ПР пану Леоніду Кожарі. Він коментував рішення Барака Обами про відмову від розміщення елементів ПРО в Польщі та Чехії. Пан Кожара вразив тезою: «Україна повинна припинити агресивну політику стосовно Росії». Панове, це вже якась патологія: жахливі розповіді про «знущання» ягняти над вовком...

Зрозуміло, що схильність певної частини наших співвітчизників не просто покірливо, але і з якимсь хворобливим ентузіазмом приймати на рахунок своєї країни найбезглуздіші обвинувачення - це одна з найнеприємніших сторін української натури (слава Богу, далеко не кожної). Як тут не згадати письменника Захер-Мазоха, який чудово знав і описував українські характери... Але чомусь ні пан Кожара, ні його однодумці не наводять конкретних фактів «агресивності» України. Можливо, Україна тримає на території Росії свої військові бази? Можливо, Україна пред'являє Росії територіальні претензії? Погрожує застосуванням військової сили? Втручається у внутрішні справи Російської Федерації? Намагається привести до влади на російських виборах свого ставленика? У чому «агресивність»? У захисті власної мови, культури та історії? Небажання дозволити командування собою з-за кордону - це і є ворожість до Росії?

Невже не зрозуміло, що за нинішнього кремлівського режиму великодержавних шовіністів жоден політичний чарівник не зуміє нормалізувати відносини між двома країнами? Кремлю в особі України потрібен зовсім не друг і партнер, а холуй, раб. Зрештою, якщо всі ці міркування для обвинувачів України не істотні, нехай прислухаються до слів Лілії Шевцової, одного з найкваліфікованіших російських політичних аналітиків: «Я не бачу можливості для добросусідських, конструктивних дружніх відносин Росії із сусідніми країнами, якщо російська політична еліта себе легітимує і обѓрунтовує це за рахунок прагнення поганяти своїми сусідами». Можливо, справа все-таки не в Україні, панове?

18 вересня на «Шустер-live» намагалися пожвавити атмосферу повідомленнями про якісь атаки на ТРК «Україна» та на інші телеканали, вчинені за допомогою спецзасобів невідомими зловмисниками. Чому тут дивуватися, якщо в нас часто знеструмлюють навіть комплекси ППО, що стоять на бойовому чергуванні (за борги)... І відповідати за це повинні ті красені й красуні, які не злазять з екранів усіляких «свобод». Але коли від надзвичайних випадків перейшли до проблем бюджету, знову стало дуже нудно - звичайна партійна гризня. Нудьгу дещо розбавляла переважно безмовна пані Денисова від БЮТ, вона ж - міністр праці та соціальної політики, яка блиском свого вбрання ризикувала затьмарити безпосередню начальницю.

Дуже розважив російський телеканал «Вести», що показав виїзне засідання Держради і Ради з культури та мистецтва Російської Федерації у Новгороді. Спочатку попроклинали «переписувачів історії», похвалили Кремль за створення комісії для боротьби з фальсифікаціями, а потім Д.А. Медведєв постановив, що невдовзі в РФ урочисто відсвяткують 1150-річчя (увага!!!) Російської держави, яка, якщо вірити борцям із фальсифікаціями, існує саме з... IX століття від різдва Христова. Про Київ - жодного слова, столиця Древньої Русі - це чи то Новгород, чи то Стара Ладога.

А нам академік Петро Толочко все про якусь Київську Русь народів-братів розповідає. А в нас усе комплексують, чи можна жителів Києва XIII століття вважати стародавніми українцями. Проте в сусідів - жодних комплексів, як вирішать, так і буде. В натурі

Ігор Лосєв, газета «День»

Фото - day.kiev.ua