Я роблю живе телебачення
Політична журналістика нудна і заангажована? Гострі і актуальні теми та непередбачувані повороти дискусій на прямих ефірах «Спокуси влади» розбивають ці судження вщент! Творець і ведуча проекту Тамара Метерчук поділилася власними думками щодо цих та інших питань, розвіявши при цьому ще не один міф.
У нас вийшов славний, добротний проект, який більше на українському телепросторі не дублюється. З різних причин, напевно. Вважаю, що «Спокуса владою» - формат... таки брендовий! Ну що тут казати? Таку програму більше ніхто не наважується зробити. Хоча, у потужних загальнонаціональних каналів були плани. Але ми дуже постаралися, щоб бути першими. І я рада, що ми перші.
«Спокуса владою» - фактично єдиний проект, де молодь може виголошувати своє бачення СИСТЕМАТИЧНО.
Систематично - це дуже важливо. Очевидно, що є багато телевізійних форматів, де молоді люди запрошуються як учасники шоу, інтерв'ю. Але системно це робиться тільки на «Спокусі владою».
Молодь цікавиться політикою. Бажаючих потрапити до нас на шоу дуже багато. А ефір - це сто молодих людей, які сидять у студії. І це не випадкові люди. Це не ті, хто проходив повз, або прийшов за залік з вузу. Це цільова аудиторія, це групи підтримки молодих політиків, які виступають в прямому ефірі, це люди, які вже живуть політикою, які хочуть бути причетними до всього, що відбувається в державі. Це молода генерація України: хтось з них піде у політику, хтось буде лікарем, викладачем. Але, як на мене, кожен, хто якимсь чином долучається до того, що відбувається у державі, є вже публічним політиком.
Для мене важливо не тільки те, що вони мають шанс проявити свою небайдужість. Важливо, що ми маємо шанс їх почути. Що Україна зрештою отримала шанс не боятися майбутнього.
Вони ровесники становлення України, її незалежності. Вікові ровесники - це досить цікава і для історії, і для майбутнього генерація. Я, поки їх не побачила, десь в душі була переконана, що наша країна їх втратила. Надходило так багато інформації про безпритульних діток, їхні батьки їздили десь за кордоном з торбами - аби вижити, аби прогодувати. Інтелігенція стояла на базарах і торгувала. Це тоді, коли ці дітки народжувалися й зростали. Я боялася, що вони чогось від нас недоотримали. І переймалася - що ж буде далі? Тому що зміна поколінь так чи інакше наступає і молодь мала б приходити до влади. Коли ж побачила - не одного, двох, трьох, а тисячу й п'ять, - зрозуміла, що не все пропало. Вони у нас славні й хороші. Принаймні та когорта, яка має скласти фундамент держави, які мають ввійти до влади як спадкоємці, наступники - вони є.
За цей рік у «Спокусі владою» я назбирала на найближчі п'ять років на всі гілки влади і тим більше - парламентські крісла!
Достойних, славних, совісних, порядних. Тих, що не продадуть і не продадуться. Тих, хто не торгуватиме і не торгуватиметься. Можливо є сенс їх чути і вводити у владу саме тоді, коли вони ще не зіпсовані - буднями, проблемами, спокусами життя. Вони насправді ще чисті і від них чистішою б стала і політика, і життя. Адже коли людина входить у владу не шляхом плазування, приниження перед кимось, зрад, а - гідно, бо вона того достойна, то вона не скута тими зобов'язаннями і обіцянками, які вона давала: що ось я стану кимсь і ти отримаєш те, а ти - те.
Той шлях, який проходять молоді політики «Спокуси владою» - це чистий шлях. І це шанс не лише для них, а, перш за все, для України.
Я та людина в нашій професії, яка намагається ламати хибну школу журналістики, де наперед прописується в сценарії дослівно що має сказати ведуча на початку, всередині програми, коментуючи якусь фразу чи подію, де заздалегідь виписуються графіки, погоджуються. Я сповідую, можливо, поки що не досить випрацюваний формат журналістики, де ми - живемо. Займаючись 15 років політичною журналістикою щоденно, ніколи не працювала в політичній журналістиці. Я в ній жила.
І гості запрошуються по різному, як складеться. Трапилась подія у державі і непогано було б запросити міністра. Я знімаю слухавку, телефоную або в прес-службу, або на мобільний і кажу: «Як ви там? Ви зараз на землі України стоїте ногами чи десь за океаном?». Якщо мені кажуть, що на землі України, ще й недалеко від Мельникова, то говорю: «Чекайте, у нас така тема і хотілося б сьогодні вашу думку почути.» Учора ще не було відомо, що у нас можуть утнути у державі. Це - життя і тому я роблю живе телебачення.
І листи надсилаємо, запрошуємо. Хоча всі знають як Метерчук не любить писати листи. Колись прес-служба покійного міністра Кирпи, після того як він три рази був у нас, сказала, щоб ми прислали листа, виписали все: коли, дати, теми, запитання...Я тоді в парламенті його зустріла і кажу: «Там ваші попросили листа написати, але писати не буду. І коровай не пришлю. Це ваш ефір, це ви будете з народом говорити, тому з хлібом-сіллю запрошувати не будемо. Цікаво - приходьте. Є що сказати нації - приходьте.»
Запрошувати, уклінно кланятися - вважаю, що це не справа честі ні журналістів, ні телебачення загалом. Так не прийнято в нашій країні, але я хочу зламати це. Не повинно бути межі між посадовцями, тими людьми, які вважаються елітою нації і нами - журналістами, які їх цій нації в різних форматах показуємо. Ми не прохачі. Ми партнери.
Часто хочуть щоб в ефірі постійно змінювалися обличчя політиків. Але є таємниця, яку знають всі: у нас не так багато публічних людей. А є ще біда - це називається в політичних партіях «спікери». На місяць-два призначаються в партії чотири спікери і ті четверо - по всіх каналах. І коли звертаєшся до прес-служби, то знаєш кого отримаєш. А нам потрібен інший, тому що цього можна побачити на всіх каналах. Тому шукаємо контакти інших і запрошуємо їх.
Для мене також дуже важливі політики, які люблять формат. Після минулого ефіру Василь Степанович Кульбіда, міністр регіональної політики сказав мені такі слова: «Слухай, Тамаро, я більше ніде такого не бачив! У вас настільки людська невимушена атмосфера: ви не тиснете на нас і ми можемо говорити справді те, що бажаємо і ви нас не загнали в певні рамки і не розділили запитання - ти це, а ти це.» Я не дала шанс прес-службі міністра написати за нього відповіді. Він говорив сам. Їм усім було легко і вони навіть не відчули, що то був ефір. Дві генерації справді спілкувалися. Питання соціальної політики, інвестицій - складні питання, але то був не ефір, де треба було як на трибуні виступити і виголосити промову, то було спілкування. Це нормально. Це цікаво. Тому що я не заганяю себе в ті рамки, коли крок вліво, крок вправо - і розстріл. Тому що я можу робити живе телебачення. Неумисно зорганізовані формати, люди в студії - це теж родзинка, особливість. Коли ми почнемо їх адаптувати - щоб тут не прогадати, щоб по кольору підходили, чоловік-жінка, жінка-чоловік - це вийде заорганізоване телебачення. Я так не люблю. Так, це трошки хуліганство, тому що коли немає порядку проходження, то це очевидно може комусь не сподобатись. Це абсолютно інша журналістика. Мені вона подобається. Не знаю як глядачам, але сподіваюсь, що і їм теж.
Я не слідкую за рейтингами. Спочатку, коли ми запускали програму, я замовляла схеми, щоб бачити на якій секунді глядач йде, а на якій повертається, а куди він там пішов? Одна фраза, яка прозвучала на одній із нарад: представник Секретаріату Президента сказав: «Рейтинги - це як пасочки. Їх печуть, тосують...ну і далі реалізують.» Мені було цього достатньо, щоб не витрачати свій час, час людей, яких я гнобила аби вони мені ті схеми малювали. Є інший показник. Де б я не була - чи то у мами в селі, чи у світських салонах, чи в парламенті - не можу ступнути й кроку, щоб не почути: «А чого у третьому турі «Спокуси владою» той сказав те, а от дівчинка була цікавіша, а хлопчику віддали перемогу?» або «Чому був такий славний хлопець зі Львову, а з Криму переміг?». І я зрозуміла, що ніякі рейтинги досліджувати мені не потрібно, бо Україна дивиться.
Але мені не все одно що відбувається з рейтингами. Хотілося б, щоб вони були принаймні у каналу такі як потрібно. Насправді, багато хто недооцінює рейтинг Першого Національного. Перший - це канал, який дивляться в найдальших селах. Дивиться вся Україна. Єдина вада, що ми не у супутнику, і десь втрачаються великі території, де споживач отримує канали в основному із супутникового мовлення. Але Україна - це не тільки мегаполіси. Тому я ніколи не працювала згідно з цифрою рейтингу. Якби мені сказали, що мене три людини дивиться, все одно зробила б таку саму програму.
Коли зробили студію я сказала: «Боже, у нас тут як Всесвіт! Хоч «Євро бачення» проводь!». Хоч ми і небагато коштів туди вклали, але ефект вийшов телевізійний. Начебто так усе просто зроблено, а ефірі виглядає шикарно. Мені хотілося, щоб молоді політики відчули, що то - влада. Що то - висота, простір. Тому з'явилися колони, інші атрибути влади. Ці декорації 100% зроблені силами Першого Національного. Це також перший злам, тому що ми завжди замовляли сторонньому виробнику, але як людина, яка в своєму житті дещо збудувала, я розумію, що це можна зробити тут, у нас. Весь час буду вдячна нашому цеху зварювальників. Завдяки їм ми маємо класну декорацію!
Ми готуємося до наступного сезону дуже серйозно. Тому що основне у проекті «Спокуса владою» - не гарні декорації, не настрій, зачіска, платтячко ведучої, а молоді політики. Їх має бути дуже багато, щоб з цих «дуже багато» вибрати кращих з кращих. Критерії відбору дуже різні, оскільки ми спокушаємо владою не тільки президентською, парламентською, урядовою. Ми спокушаємо владою сільських, районних, обласних рад. Ми відбираємо дуже різних людей. Це не тільки ті, хто прекрасно економічно мислять чи просто публічні. Мене інколи не розуміють, коли бачать в ефірі не досить публічно підготовлених людей. Але це ж селищні голови. І я хотіла їх запросити, щоб вони теж почувалися владою, щоб їхні громади розуміли, що це їх влада і їх слухають, їх чують!
Якщо той, хто приніс мені ту Конституцію, має ваду мови(так буває), я його все одно запрошую в ефір. І на запитання: «А що він у тебе шепелявий?» відповідаю: «Так, чекай, він шепелявий, бо йому ніколи піти до логопеда - він Конституцію пише!» Він нам цікавий. Він Україні важливий.
Вони дуже різні. Це не вишколені на один підбір вундеркінди. Ми хочемо відчути: де совісний, де глибоко мислить, хоча й не так красиво говорить. Із задоволенням запрошували дуже молодих учасників, коли вони приносили мало не томи і казали: «Це я пишу ночами Конституцію.» Йому 17 років і я бачу, що він справді її пише! І тоді «Спокуса влади» оголосила цілий паралельний проект. Вони малюють схеми: ось це гілки влади, це ми ліквідуємо, цю додаємо, ці розподіляємо. Їх багато - виписаних, принципово інших. Але формату ж влади у нас фактично немає. У нас зараз перерозподіл повноважень, але немає чіткого державного устрою. І я це запитання часто ставлю не тільки молодим політикам. Ми що - капіталістична держава, соціалістична? Ми кажемо, що у нас перехідний період. Куди, що? Чекайте, так щось він затягнувся. У мене вже нова генерація підросла! А ми все переходимо!
Тому, насправді, це досить глибока робота. Я покладаюся на них, я бачу, що мене розуміють і глядачі, і політики. Одного разу, коли в ефірі дівчинка розхвилювалася і збилася, то я побачила, що люди, у яких рука не завжди здригнеться у політиці поступитися, стали м'якші, добріші і щиро хотіли їй допомогти. Це теж десь виховує нас. Це теж говорить, що в житті і владі ми не повинні вибирати найбагатших чи найгорластіших. Ми вибрати маємо...нормальних.
Ми вже записали перший цикл анонсів, які будуть йти в ефірі Першого Національного протягом політичних канікул, де ми даємо нашу адресу, умови вибіркового туру і просимо молодь надсилати свої пропозиції.
Тим, хто не проходить кастинги, я дала час підготуватися. Вони готуються і я хочу, щоб Україна знала: якщо побачили тисячу, значить п'ять ще готуються. Вони вже задіяні. Вони телефонують: «А можна ми вам про цю тему розкажемо?» Я їм відповідаю: «Так, мені не потрібно, щоб ви виступили як на заліку, підготувавши реферат. Ви маєте бути готовими до всього.»
І вони готуються. Я кажу: «Ви набридайте, телефонуйте. Постарайтесь, щоб ми вас не загубили. Вас море і ми можемо проглядіти.» Вони приходять, ми спілкуємося з ними і підказуємо, на що звернути увагу. Наприклад, на мову - це велика перепона в кастингу. Або хтось там збирається туркам в оренду Крим здавати. Я кажу: «Осмисли цілісність держави!» Я розумію - це новий формат менеджерів, вони думають, що б це віддати в оренду, щоб була користь з продажів! Тому ми даємо кожному поради - ти тут правильно бачиш, а тут - мислиш містечково, постарайся побачити державу загалом. Оця когорта - вона величезна. Дуже вдячні Першому Національному, який виділив для них телефонну лінію. І вони не загубляться, знаю точно. Тому що там база даних. Вони нам дзвонять і ми їм. Розсилаємо в смс-форматі запрошення в студію і, якщо ми розіслали 70 запрошень, то знаємо, що 45 з них точно прийдуть.
Я їх впізнаю вже. Вони живуть з нами! Вони знайомляться, дружаться, любляться. Вони молоді-красиві, у них спільні інтереси. Вони не йдуть на дискотеки - вони йдуть на «Спокусу владою»!
Я хочу аби у проекту були прихильники - і серед політиків, і серед молоді, і серед глядачів. І не прагну занадто різноманітності - хто-небуть, аби інший. Нехай буде фан-клуб проекту! Якщо міністр чи заступник голови облдержадміністрації, людина, яка поважає програму, якій це цікаво, яка, не дивлячись на свій графік, державні справи, знаходить час для ефіру, для спілкування з молоддю, то це чудово! Значить ми працюємо так як треба. Ми за те, щоб люди, які знані в державі, які мають що сказати, з думкою яких рахуються, рішення яких впливають на долю держави - нехай вони приходять і слухають.
Є такі, що вважають, що молодь не розуміє життя. Навіть не так: що вони не уявляють скільки спокус у владі і як там непросто. Але я ж уже розумію. І знаю про що йде мова: багато, що не є публічним і зрозумілим, але є важливим - приховане, і молоді не знають як важко у тих підземних річищах плавати, аби не було обвалу. Але ті річища - рукотворні. І якщо будувати, то не обов'язково починати з підземель.
Ви питаєте, чи нас чують? От телефонують із Секретаріату Президента і просять надіслати копію запису програми. Приємно? Звичайно. Це відповідь на те - слухають чи не слухають. Якщо просять ще раз передивитися, то мабуть і конспектують.
Тут точно почують. Бо у мене сидить міністр у повному озброєнні - у нього петлиця, звук гарний і ми на його прохання даємо диск, хай переглядає.
Почують.
