У третьому класі за найбільшу кількість зданого металобрухту мене нагородили фотоапаратом «Юнкор». Не те що якогось репортажу, я не зняв на ньому жодної фотографії. Але сам фотоапарат і сподівання, пов'язані з ним, запам'ятав на все життя.

Поки ти молодий, а радше, поки юність формує твої настанови, тобі здається, що для того, щоб когось вразити ( а це обов'язково), стати помітним і потрібним, необхідно хоча б написати пісню, зняти кліп і, вже дуже добре, - видати збірку віршів. Можна написати картину і виставити її на оглядини якогось вернісажу. Або стати відомим співаком.  Врешті - замутити якийсь бізнес, заробити грошей і все це купити, щоб стати помітним і потрібним, хай вже й похідним. О, ще можна спробувати добитись видатних спортивних успіхів...

Коли стаєш старшим і рецидиви юності полишають тебе, турбують все рідше і рідше, а, відтак, стають необов'язковими до виконання, то приходить розуміння, сформоване практикою: призначень у житті може бути багато і щохвилини, і іноді виявляється, що найважливішим смислом твого життя було те, що колись давно ти допоміг молодій мамі втихомирити немовля у тролейбусі, бо підказав, що дитина хоче пити.

Отож, коли будете готувати репортаж, або писати статтю, тощо, то робіть це так, ніби творите найголовнішу справу життя. Навіть якщо робите це за дорученням і маєте щодо цієї роботи внутрішній спротив. Ставтеся до того, що робите так, наче воно складає призначення вашого буття, а все що було досі і те, що буде, немає вже жодного сенсу.

Відтак, ви враз виявите, що майбутнє доправляє до вас безліч мостів, місточків та кладок до нових несподіваних сюжетів, цікавих зустрічей і зворушливих забав. Ви помітите, що немає ні минулого, ні майбутнього, а є лише ваш суверенний простір, який ви мусите вичерпати, а у яких його проявах - це вже залежить від ваших настанов. Тож наснаги вам! Творіть і не переймайтесь: ваше вас не мине, але це буде лише те, чого ви варті. І не дивуйтесь тоді, коли неправда про якогось мера повернеться вже безпосередньо до вас халтурою лікаря. Скільки разів ви збрешете собі, стільки разів ваш простір розчарує вас.

Валентин Ткач, Чернівці