Цей медичний «вектор» і виводить передачу про аматорів в іншу - суспільно-гуманітарну - площину.

Для мене досі загадка, чому доступний формат America's got talent не опинився вчасно на українських каналах-титанах (чи «титаніках»?). Які вже гриви один одному радісно повиривали, змагаючись у контрпрограмуванні та в іміджевій самоідентифікації.

А тут прийшов третій «зайвий» - і когось легко переміг.

А чому? «Бо...родянський...», - нібито жартує Віктор Михайлович (Пінчук), утрирувано перефразовуючи прізвище свого СТБшного теледіяча (натякаючи на колись креативно-успішного капітана «1+1»).

Невигадливий формат (знали вже й «Алло, ми шукаємо таланти!», й інше самодіяльне), придбаний Бородянським and company, оголив програмну убогість каналів-конкурентів. Усі їхні ліниві потуги заманювань.

Ті, як завжди, «не вирахували», що буде цікаво «піплу хавати» (вибачте за сленг), коли той «піпл» без міри перегодують у телевізорі сурогатом «свобод», присмачених глютамінатом натрію.

І увечері в п'ятницю перед уїк-ендом уже захочеться «свободи» іншої. Свободи від - «визволителів», від «долевершителів». Та решти зведеного «хору папуг», які заклювали у цій клітці вечорами - і одне одного, і свій електорат.

Хід із п'ятничним контрпрограмуванням двох «свобод» (одна з них просто Live) - виявився для СТБ простим і геніальним. Не в суботу ввечері, як очікувалося. Не в неділю, коли, здавалося б, час подавати десерт телевідпочинку. А прямо в піку - цим... Таким самим аматорам. Тільки вже давно без щирих (телевізійних) поривів і колишнього (політичного) артистизму. З сухим залишком знавіснілого цинізму.

...Навіть не важливо, скільки там відсотків вони відтягли до своєї «частки аудиторії» і рейтингових даних. Важливіше, що приголомшене політкоміксами населення змогло бодай на годину відвернути колективний face від солянки з обридлих фізіономій. І подивитися - ніби збоку - на самих себе...

Це вже симптом очевидного суспільного оздоровлення. Який особливо тішить перед черговими виборами...

Виявляється, і в нашій кромішній перманентно-виборній пітьмі є хвилини слави, і миттєвості натхнення.

Пригадуються і втрамбовані століттями казки «про попелюшок», у яких, як у дзеркалі, кожен глядач-читач бачить себе ж, свої комплекси, які конче хочеться подолати - особливо в телевізорі, коли туди потрапиш.

Жила собі дівчина-психолог у місті Євпаторія. Сім'я пристойна, і чоловік заробляє. Сама по собі людина творча, скромна. І «раптом» - таке відкриття особливого жанру в українському мистецтві на очах у країни. Піскова анімація. Малюнки, створені надзвичайними жіночими руками. Картинки, що оживають у піску. Малюнки, які викликають в очах мільйонної аудиторії сльози співчуття і захват співучасті.

Два її сюжети - про війну і літніх людей - примусили мало не здригнутися. За кілька хвилин - ціле життя, різні траєкторії намальованих доль. Дівчина ця, без награного пафосу, промовляє, здавалося б, речі очевидні. Тільки чомусь хочеться влізти в телевізор, обняти її, сказати кілька теплих слів: «Спасибі тобі, рідна, хоча б за те, що такі, як ти, ще є на світі. І за те, що відчуваєш те, що твориш, і даєш можливість відчути іншим»

Отож дітлахи з Бердичева. Сентиментальній людині багато не треба, щоб розчулитися, спостерігаючи за спаяністю двох маленьких хуліганів. За їхніми очима-вогниками, жвавими перевертами. За бурхливою реакцією батьків, залу...

...За простими людськими почуттями.

Ото дожили вже - прості почуття тішать у телевізорі більше, ніж поки що неможливе інформповідомлення про зниження цін на продовольчі товари!

Із сезону в сезон щось «програмуючи», для чогось піарячи і когось поливаючи, наш бісів ящик уже докотився до повного «окозамилювання». «Замилилося око» не тільки від довічного вироку, яким і стала для нас всюдисуща мильно-серіальна лінійка (плюс одіозні паралельні політичні «серіали»)... А й від їхнього ж, теленачальственого, «відчуття глибокого самозадоволення». Мовляв, це ж ми над вами зглянулися, а не ви від нас чогось там людського хочете... Ось і жуйте, чим годуємо.

Ефект, здавалося б, банальної програми про аматорські викрутаси ще й у правильному ракурсі телевізійного «погляду». «Ящик» дивиться «знизу вгору». Споглядає з вулиці, її таланти і зворушливі історії, які й озвучують танці-шманці-пісні-сльози голосом вулиць, саундтреком країни.

Камера оператора СТБ, щоправда, дивиться й на жахливі обшарпані будинки культури, в яких відбуваються «кастинги» майбутніх «зірок». Вибач, але це також твоя батьківщина, синку.

Правильно відзначено, що «цинус» рейтингового успіху передачі ще й у відсутності, слава небу, наших «професійних» зірок як таких. У тому їхньому вигляді, в якому нам їх регулярно сплавляють.

Сказати, що одна й та сама «жива трупа» імені Каті Осадчої (возвеличую цей монументальний образ уже не в одній публікації) набридла чи осточортіла - означає просто промовчати. Атож, ці «проФФесіонали» (з тарифами 20 тис. у.о. за півгодини фанерного бекання) не менше ніж у сто разів поступаються і майстерністю, і вокалом, і жвавістю рухів руками-ногами обраним людям із вулиці... Які, у свою чергу, поділяються на відвертих зірвиголов-диваків і творчо одержимих персонажів. А «вершителі доль» із комбінатів зірок дійсно перегодували собою до печії. А щоб не набридати, саме «талант» і потрібний. Талант бути різним, свіжим і неодмінно оновленим.

Звісно, відбірна комісія передачі «УМТ» повинна бути суворішою у плані фільтрації дарувань. Якщо миколаївський міліціонер, який одночасно зображає Рибака, Преснякова і Мерк'юрі, - це чиста душа й альтруїстична натура... То жінка, яка співає «під примадонну», - це вже очевидна програмна помилка організаторів. Оскільки «корпоративщина» - найлютіший ворог самої концепції.

Тут важливе безсрібництво. Їхній наїв і порив творити за ідею (а не тільки за мільйон). А в тієї самовпевненої дамочки я вже бачу приблизну кількість доларів у кожному оці - за кожен номер «під Пугачову».

У фіналі з призового «мільйона», гадаю, годилося б частинку «скубнути» і для бюджету Миколаївської області, на яку колись, очевидно, упав метеорит. І там, судячи з підсумкової програми, спалахнуло найбільше українських талантів. І ще кілька бонусів із цього самого «куша» - для ведучої Оксани Марченко «за пожвавлення свого телевізійного образу». І журі - за те, що всі троє не дратували.

Твори спокійно, країна! Канал знову кинув клич знедоленим, але обдарованим. Таланти в Україні ніколи не переведуться. Тому буде і другий сезон. І, гадаю, третій.

Україна «має талант», причому - не один...

Нині ж усім нам конче потрібен «талант» додатковий... Талант «протистояння»... Кому?

Чому? Про папуг написано вище.

До речі

До золотої десятки найкращих аматорів України ввійшли... Дует «АртВан» (Київ) - акробатичні трюки; Юлія Кувшинова (Миколаїв) - вокальний номер; Алла Кушнір (Миколаїв) - східні танці; Ксенія Симонова (Євпаторія) - піскова анімація; Валерій Юрченко (с. Мазуни Миколаївської обл.) - пародія; Дарина Швецова (Донецьк) - вокальний номер; Христина Пісклюкова (Дніпропетровськ) - цирковий каучук; Олена Матюшенко (Київ) - пародія; Артем Семенов (Київ) - вокальний номер; Карина Рудницька і Юра Кузинський (Бердичів) - акробатичний номер.

Шоу «Україна має талант» стало першим праймовим проектом телеканалу СТБ, який подолав 30-відсоткову планку з аудиторії 14-49.

Фото: «Дзеркало тижня», Ксенія Симонова з Євпаторії - дива на піску

Олег Вергеліс, «Дзеркало тижня»