Потік насильства, еротика на межі порнографії, низькопробна реклама, що використовує повернення до примітивних людських почуттів, - усе, чим характеризується нинішня криза телебачення як соціального інституту, - призводить до безповоротних змін ще незміцнілої психіки дітей та підлітків.

Заступник міністра охорони здоров'я Криму Олег Стеблій, головний лікар медичного центру «Здоров'я» МОЗ Криму Віктор Брідко, з якими довелося обговорювати цю проблему, впевнені, що нинішніх дітей у віці від 5 до 18-20 років можна назвати «телевізійним поколінням»: їхні батьки, зайняті на роботі й залучені в політику та громадське життя, не залишили часу на тісне й довірче спілкування з дітьми, через що вони опинилися один на один зі стихією телевізійного екрану.

Вони стали беззахисними споживачами відеоряду, що складається з нескінченних бійок, крові, стрільби, вибухів, смертей, фільмів жахів, порнографічних стрічок, що передаються каналами, приймаються «тарілками», які не передбачають механізмів «батьківського контролю». Як фахівці-психологи оцінюють наслідки цього процесу? На цю тему наш кореспондент розмовляє з головним позаштатним дитячим психіатром МОЗ Криму, завідуючою дитячим диспансерним відділенням Кримської республіканської психіатричної лікарні №1 Ольгою Потапековою.

- Ольго Леонтіївно, нещодавно один із керівників телебачення заявив, що зараз телебачення вже не грає виховної ролі - це, мовляв, повинні робити батьки, а тому телебачення повністю вільне у формуванні своїх програм і змісту передач від чинників потенційного виховного впливу. Чи це так?

- Це твердження з погляду професійної психіатрії щонайменше некоректне. Чому? По-перше, телебачення проникло у всі сфери нашого життя і грає в житті людей, у тому числі дітей, велику роль. Телебачення зараз перетворилося в деякий сурогат реального життя. Можна сказати, що для деяких дітей у нас збулося пророцтво відомого героя фільму «Москва сльозам не вірить»: настане час і в нас нічого не буде, а буде лише одне суцільне телебачення! Такий час майже настав. Телевізор часом замінює дитині спілкування і з батьками, які постійно зайняті то на роботі, то в громадських справах, і спілкування з однолітками, і навіть спілкування з природою.

Звичайно, в будь-якому випадку телебачення - не єдиний чинник, що впливає на формування особистості, але в багатьох відомих мені випадках воно перетворилося в провідний чинник розвитку дитини, в багатьох випадках грає головну роль. У деяких дітей із дитячих років формується так звана телевізійна залежність, і стверджувати, що воно при цьому не має виховної ролі, щонайменше наївно.

По-друге, телебачення як чинник виховання, має, як правило, вищу роль у порівнянні з іншими чинниками. Дитина іноді не вірить словам друзів, батьків або вчителів, бо по телевізору говорили інакше,- виховний авторитет ЗМІ, як ми знаємо, у нас усе ще залишається досить високим.

По-третє, дозрівання психіки людини відбувається за певними законами. Найважливішим каналом отримання інформації для її формування є візуальні відчуття. Я згадую один експеримент на прикладі каченяти. Виявляється, каченя вважає матір'ю той предмет, який він побачив у русі найпершим у своєму житті. І ось каченяті, яке народилося в інкубаторі, показали першим рухомий червоний м'яч. І воно вважало його своєю матір'ю.

Приблизно так і людина. Якщо на ранніх стадіях розвитку дитина багато дивилася телебачення, то цей ящик багато в чому став для неї замінником реального світу. На жаль, таких дітей у нас досить багато. У багатьох із них емоційний світ, інформаційний світ, а звідси й ідеологічні установки свідомості, сформовані шляхом хаотичного перегляду телепередач...

По-четверте, багатьом дітям батьки люблять демонструвати просто мультики у відеозапису. Воно б і нічого, але мультфільми, як правило, дуже примітивне відображення нашої дійсності, і діти тим самим підготовлюються сприймати світ так само примітивно,- вони виявляються не готовими сприймати його в усій складності. У майбутньому вони обмежуються такими ж примітивними діалогами, як у мультфільмах, що складаються переважно з вигуків, простих запитань і простих відповідей.

У результаті дитина не набуває навичок багатства мови, звикає до примітивного, часом конкретного мислення, не привчається до логіки, системності, не вчиться мислити самостійно. Адже багато наших телепередач побудовані за законами і правилами мультфільмів, тому ці закономірності розповсюджуються на багато програм.

По-п'яте, екран телевізора плоский, і звикнувши до такої геометрії віртуального світу, діти виявлялися не готовими адекватно сприймати реальний трьохмірний простір, психологічно вони не готові до того, що світ навіть суто фізично об'ємний, не кажучи вже про те, що він і психологічно, і духовно багатомірний. Отже, висновок: телебачення грає важливу виховну роль, але воно повинне використовуватися в реальному виховному процесі лише як допоміжний технічний засіб для цілеспрямованої ілюстрації відносин і складностей у реальному світі. На жаль, у нас далеко не так. Телебачення в деяких сім'ях стало домінуючим виховним чинником, віртуальним світом, в який згодом переселяється дитина, внаслідок чого вона виявляється не готовою адекватно сприймати реальний світ у всій його складності...

- Сьогодні, включивши практично будь-який канал телебачення, потрапляєш на фільми, що складаються з бійок, стрільби, вибухів, демонстрації насильства, - смерть там не трагедія, вона легка і ніби несправжня, іграшкова. У фільмі звукові та відеоефекти створюють враження особливо сильних ударів і все так барвисто, що багато підлітків копіюють героїв, хочуть повторити це в житті...

- Це дуже небезпечний феномен. У підлітка, не готового до того, щоб сприйняти це реально, просто зникають гальма, формується відсутність відчуття небезпеки. Для нинішніх підлітків, наприклад, нічого не варте затіяти жорстоку бійку і вдарити суперника чимось важким, наприклад пляшкою, по голові, адже він бачив такий трюк у фільмі, і там із тим, кого вдарили, нічого не трапилося, а той, хто вдарив, сприймався як герой. Він гадав, що так буде і в житті. А насправді дитина отримала важку травму.

Більше того, в таких фільмах за багато явних злочинів герої не покарані, формується відчуття безкарності. У нашій практиці було кілька випадків, коли в поле уваги потрапляли діти з немотивовано жорстокою поведінкою. Наприклад, один хлопчик у дитячому садку вирізнявся тим, що міг на абсолютно спокійне зауваження підійти і спробувати вдарити виховательку, на звичайні слова він реагував специфічною лайкою, погрозами. Навіть на вияв ласки він реагував грубістю. Інший хлопчик виявляв агресію до іграшок - він жорстоко ламав їх, бив, із очевидним задоволенням «заподіював їм страждання».

Це вже було відхилення, бо розбирати іграшки для дітей це нормально, це процес пізнання, але ці діти явно виявляли агресію, схильність до садизму. Ми почали досліджувати процес виховання цих дітей і виявили - це результат неконтрольованого та частого перегляду бойовиків, стрічок про війну, про зброю, фільмів жахів. Адже не секрет, що самосвідомість багатьох підлітків свого часу в нас сформувалася під впливом фільму «Бригада», що багато хто сприймає Сашу Бєлого як національного героя.

Багато в чому жорстокості та бездушшю навчив наших дітей фільм «Брат-2», я не кажу вже про відверті, часто просто садистські фільми-бойовики. І ці діти просто самі грали в житті героїв тих фільмів, з яких брали приклад. Життя для них було продовженням фільму, а не навпаки. І сформувати в таких дітей почуття альтруїзму, співпереживання, співчуття потім дуже складно...

- А як впливає на психіку дитини демонстрація неправдоподібно красивого і багатого, безпроблемного життя? Чи не викликає це відчуття суперечності з реальним життям, завищені очікування, неготовність до розв'язання реальних проблем, насамкінець - озлобленість, образу на навколишній світ, на батьків?

- Це не менш небезпечне, ніж демонстрація насильства. У нашій практиці був випадок, коли одна дівчина почала сприймати світ як красиву казку, себе вона бачила незмінно королевою, принцесою, вважала, що все в неї повинне бути задарма, не вміла налагодити стосунки в класі, не хотіла навчатися, працювати. Вона повністю ігнорувала зауваження матері, вчителів, почала красти в подруг красиві речі. Аналіз показав, що це також багато в чому результат «телевізійного виховання». Такі фільми формують споживчі настрої до життя, пасивність, неготовність до активної участі у праці, в суспільному житті. Це також свого роду небезпечний життєвий обман для підростаючого покоління...

- Тобто якщо узагальнити, то виявляється, що кризове телебачення з погляду психології дуже небезпечна для людини і суспільства річ, як не розмірковуй?

- Вона небезпечна тим, що спотворює свідомість людини, робить її неадекватною, а отже непрацездатною. Особливо гостро відчувають цю небезпеку психологія, психотерапія, психіатрія, соціологія. Наприклад, із погляду марксизму, суть людини складає сукупність всіх суспільних відносин. Гегель стверджував, що людина - це процес пізнання самого себе, К'єркегор вважав, що людина - це вибір самого себе, Ортега-і-Гассет стверджував, що людина - це сума наших можливостей, які реалізуються внаслідок творчої активності самосвідомості людини, а Жан Поль Сартр зазначав, що людина не вибирає епоху, в якій їй жити, але вибирає себе в конкретній епосі. І виходить, що в будь-якому випадку, хоч як пояснюй суть людини, кризове телебачення вторгається у процес формування як особистої, так і суспільної самосвідомості, в цьому випадку стихійно й безконтрольно формує міжособистісні та суспільні відносини, привносить у них небезпечні тенденції.

Такі люди втрачають можливість адекватно будувати свій естетичний світ, викривлено розуміють прекрасне, в них немає відторгнення потворного. Це покоління підпалює кнопки в ліфтах, паскудить у громадських місцях, викидає сміття з вікон, засмічує пластиковими відходами місця відпочинку.

За допомогою телебачення, наприклад, у нас відбулася невиправдана дискредитація багатьох професій, молодь втратила профорієнтаційні орієнтири. Нам відомий такий випадок, коли вчителі запросили на урок із правил дорожнього руху працівника ДАІ, молодого парубка. Але кілька дітей у класі влаштували йому обструкцію: «Ось мент прийшов, зараз він нам розповість, як краще хабарі брати!». Звичайно, в цьому винне не лише телебачення, але на нашому екрані ми часто-густо замість правди бачимо «чорнуху».

По-друге, незаслужено дискредитовані такі професії, як учитель, будівельник, інженер, багато робочих професій, замість цього відбулася героїзація бандитів, убивць, рекетирів. Багато підлітків і безробітних зараз чекають на вибори, щоб їм запропонували за гроші мітингувати, бо про це нині весь час говорять на телебаченні, а оцінки тому, що це низько, незаконно, неприродно, бридко, політично неправильно - блакитний екран не дає. Всіх спокушає легкий заробіток, а про політичні наслідки немає гідних передач і програм.

- Серед телеглядачів, та й серед телекритиків багато нарікань на якість і зміст реклами на телебаченні. Як вона впливає на психіку дітей, підлітків, та й дорослих?

- На жаль, реклама в тому вигляді, в якому вона існує в нас, це дуже могутній деструктивний чинник для людської свідомості. По-перше, вона не адекватна реальній дійсності; по-друге, багато що в ній направлене на підсвідомий обман споживача. По-третє, особливо посилено рекламуються товари, що заслужено не користуються попитом, і рекламодавець намагається телеглядача «змусити до придбання». По-четверте, дуже відверто рекламуються іноді такі речі, про які в пристойному товаристві не прийнято говорити вголос - як засоби особистої або інтимної гігієни, наприклад.

По-п'яте, рекламні ролики часто апелюють до приземлених почуттів потенційного покупця, а це дуже примітивно і дуже небезпечно щодо виховного впливу. Телевізійній рекламі, як і багатьом іншим програмам телебачення, потрібна термінова якісна перебудова. Крім того, перерви на рекламу стали настільки довгими, що навіть здорова психіка не витримує цього нескінченного повторення дурощів, банальностей, а часом і брехні, хитрого обману. Це подвійно безглуздо, бо така реклама не досягає своєї мети, замість слідувати їй, глядачі починають злитися або ж кепкувати з роликів. Разом із тим у нас дуже мало розумної соціальної реклами, якій слід би виправляти ті перекоси у вихованні, що допускає саме телебачення.

- Ольго Леонтіївно, чи бачите ви протиотруту цьому негативному впливу? Що потрібно зробити? Повернути державну цензуру? Але це неможливо, незаконно і неправильно. Заснувати самоцензуру редакцій? Робити мітки на стрічках? Установити на телевізійні приймачі обмеження на прийом каналів, на самовільне включення? Переглянути програми каналів?

- Я вважаю, що проблему не можна вирішити разовими або окремими заходами. Немає сумніву, що телебачення, яке руйнує свідомість людини, небезпечне для суспільства. Адже наші роздуми можна продовжити й поглибити. Скажімо, таке телебачення негативно впливає на всі психічні процеси в мозку людини - на пошуки істини, формування таких понять як справедливість, правда, комічне, трагічне, красиве та огидне, звичайне, допустиме-недопустиме, прийнятне-неприйнятне. Воно небезпечно впливає на формування вищих почуттів - здатність любити, цінувати дружбу, сімейні стосунки.

«Телевізійне виховання», як правило, не дає можливості людям із неадекватною психікою сформувати нормальні сім'ї, правильно виховати своїх дітей, правильно побудувати стосунки в колективі, з однолітками. Такі люди, як правило, самотні, егоїстичні, обділені почуттями - і це їхня психологічна трагедія.

- Але наші критики відразу ж скажуть вам: ось, знову в усьому винні журналісти!

- І будуть не праві. Я не стверджую, що «у всьому винні журналісти», але істина також і в тому, що «журналісти також у цьому винні». І наше завдання зараз - спокійно, об'єктивно, на науковому рівні розібратися, в чому ж саме і конкретно винні телевізійні ЗМІ в тих фактах, які я навела. А те, що серед інших у цьому винувате й телебачення, немає сумніву.

Щоб виправити ситуацію, потрібно, по-перше, на державному рівні визнати, що в нас вже зростає ціле покоління підлітків, значною мірою зіпсованих телевізійним вихованням. Наслідки цього ми бачимо вже зараз, і побачимо ще виразніше найближчими роками, коли ці підлітки стануть дорослими і ще можуть натворити чимало лих. У життя входить покоління, зомбоване телевізором. Тому Україні в державних масштабах потрібно серйозно укріпити й посилити роботу психологічних служб для дітей, підлітків, молоді, що повинні охоплювати як дитячі садки, школи, так і ВНЗ. На жаль, сьогодні служба психологічної та психіатричної допомоги в державі дуже слабка і в порівнянні з масштабами проблеми, особливо якщо враховувати її зростаючі масштаби, дуже малопотужна, дуже мало порівнянна з масштабами біди.

Щодо телебачення, то я вважаю, що телеканалам також потрібно вживати термінових заходів. По-перше, потрібно припинити цю психологічну війну проти молодого покоління у вигляді героїзації насильства, бійок; по-друге, потрібно або припинити показувати, або хоч якось пояснювати у вступах до фільмів, що життя не буває таким багатим і красивим, як це показане в багатьох стрічках, щоб економічно не дезорієнтувати підростаюче покоління. Я вважаю, що багатьом фільмам потрібно пройти експертизу на експертних радах, в яких повинні перебувати психіатри, психологи, педагоги, і як через їхню жорстокість, так і через неадекватність, їхній показ повинен бути жорстко обмежений, або ж телеканали потрібно зобов'язати супроводжувати їхній показ спеціальними текстами, які пояснюють, що у фільмі є перебільшення і в житті так не буває.

По-третє, я проти того, щоб уводити цензуру в будь-якому її вигляді, але держава повинна активно та ефективно вимагати від авторів програм правди, адекватного, а не спотвореного відображення дійсності. Я вважаю, що нам потрібно значно посилити телевізійну критику. Один-два сайти з цим завданням не впораються. Потрібно створювати спеціалізовані журнали, десятки сайтів, повинні бути спеціальні програми Детектор медіа на самих телеканалах, потрібні психологічні та психіатричні експертизи, потрібні численні соціологічні дослідження, потрібні розділи в газетах, у журналах.

Зрештою, на факультетах телевізійної журналістики потрібні спеціальні курси та екзамени про психічний, психіатричний вплив блакитного екрана на свідомість людини, у майбутніх журналістів потрібно виховувати професійну відповідальність за неправомірний психічний вплив програм на телеглядача. Адже на цьому базувалися відомі передачі Кашпировського і були заборонені.

Адже передачі багатьох інших авторів часто не відрізняються від програм Кашпировського за психологічним впливом на глядача. Ми маємо право цей згубний процес назвати «параноєю блакитного екрана», настільки це небезпечне для суспільства. Тому я вважаю, що держава повинна вжити низку заходів для кардинального підвищення професійної підготовки телевізійних журналістів. У ВНЗ, де готують цих фахівців, повинні бути могутні курси психології, а журналісти, принаймні, телевізійні, як це заведене в лікарів, повинні давати професійну клятву «Не зашкодь!»

Довідка «Дня»

Ольга Потапенкова - дитячий лікар-психіатр, позаштатний головний дитячий психіатр МОЗ Криму. Народилася в Криму 1964 року. Потомствений лікар. Її батько був хірургом, мама - психіатром.

1987 року Ольга Леонтіївна закінчила Кримський державний медичний інститут імені С. Георгіївського за спеціальністю «психіатрія». Почала працювати в психіатричній лікарні, в якій працювала її мама.

З 1999 року - завідуюча дитячим диспансерним відділенням.

Малюнок Анатолія Казанськог з архіву «Дня»

Микита Касьяненко, «День»