Це Юлія Мостова про Тараса Процюка. Оператора з України, якого на батьківщині знали тільки всередині тусовки, але який, без перебільшення, був журналістом світового рівня. У вівторок його убили в Багдаді.

"Він і Сергій Корозій [ще один оператор київського бюро "Рейтер"] – люди, які не могли без війни. Тарас був зразком того, як треба ставитися до своєї справи – війна це або мир, стосується зовнішньої політики або внутрішньої. Цією, своєю справою, треба хворіти. І він хворів", - каже Мостова. "Ми, "Дзеркало тижня" намагалися взяти інтерв'ю в Тараса як у журналіста, який увійшов до еліти міжнародної журналістики, принаймні серед операторів. Однак контракт із "Рейтером" забороняв йому це зробити. І дуже шкода, що про цього українця в країні знали в обмеженому колі професіоналів.

Смерть Тараса дає відчути, який маленький світ. І те, що трапляється за тисячу кілометрів від України – стосується нас напряму. Є окремі люди, які забезпечують дифузію між Україною й світом, між професіоналами. Україна повинна перестати почувати себе окремою планетою, "хатою скраю". Й інтегруватися в цей світ, щоб жити, щоб жити краще – через дотичність із найкращими із професіоналів, із еліт". Найкраще про Тараса, на думку Мостової, може розповісти Микола Вересень.

- Ми були друзями з Тарасом.

- Як ви познайомилися?

- Це досить давно було, років 13-14 тому. Тоді п'ять-сім людей почали працювати в нерадянському стилі. Це Юля Мостова, яка працювала тоді на "Франс-прес", Тарас Процюк, Сергій Корозій, Ростислав Хотин, Сашко Ткаченко, я. Це був своєрідний пул, який працював для західних агентств, телекомпаній.

Джон Моріссон приїхав до Києва організовувати агентство "Рейтер", і Тарас був одним із перших, хто туди потрапив, в якості оператора. Ще в Придністров'я їздили... Це була, мені здається, перша війна у Тараса. А ця, яка тепер іде – це остання...

- Ми підрахували - він висвітлював ледь не всі військові конфлікти за останні десять років. На вашу думку, що їм рухало в тому, що він обрав саме таку небезпечну тему?

- Те саме, що рухало футболістом Олегом Блохіним. Чи співаком Солов'яненком. Чи рухало будь-ким – робити те, що вони роблять. Всі люди, які роблять справу добре, вони є просто професіоналами. І вони виконують свої обов'язки.

- Він сам обрав саме військову журналістику?

- Це з часом трапилося. Колишній Радянський Союз не так просто помирав. Помирав у різних обставинах – напіввійськових. І Тарас просто брав участь у їх висвітленні. І так воно стало історично. Він висвітлював усе. За винятком, хіба-що того, що стосувалося Латинської Америки і чорної Африки. Все інше – він був, що називається, international staff. Я думаю, це взагалі найкраща кар'єра українського журналіста



- Скажіть, ви пам'ятаєте, чи були спроби переконати його не занурюватися настільки у військову тематику?

- Хто кого буде переконувати? Всі дорослі люди. Ми про це говорили, я згадував свої війни, він – свої. Їх у нього було разів у десять більше. Ще у нас був військовий кореспондент, голландець Оно Зонофільд. Інколи ми втрьох сідали і аналізували:, що тягне людину на війну?

- І що, на вашу думку?

- На мою думку? Те, що у чоловіків кров не міняється. З фізіологічної точки зору, коли в кров потрапляє адреналін, то чоловіки призвичаюються. Жінки, як відомо, втрачають кров раз на місяць. Тому у них немає те, що називається "пам'ять крові". А у чоловіків ця пам'ять залишається. І відтак багато чоловіків люблять війну в той чи інший спосіб. І свою участь у війні. Це така, досить цікава штука... Це фізіологія.

- Можете навести ваш найбільш цікавий спомин про ці зустрічі з Тарасом?

- Десь п'ятсот таких історій. Починаючи від наших спільних напіввійськових історій і закінчуючи його різними історіями.

- На вашу думку, чи повинна бути якась реакція української влади в цій ситуації, коли загинув український журналіст?

- Не знаю. Мені відомо, що міністр закордонних справ написав листа, спікер Верховної Ради готувався написати листа. Це те, що я знаю. А чи треба якась реакція?... Я не думаю, що це треба якось політизувати. Це людина померла, а не політичний чинник.

- Міністерство закордонних справ Іспанії збирається звернутися до американців із вимогою пояснити...

- Вже американці все давно пояснили. Було два постріли з боку готелю "Палестина", і був постріл у відповідь танка. Нічого такого спеціального немає. Все вже пояснено.

Просто Зленко написав, тому що Зленко його особисто знав. (мовчить) А ви переконані, що це саме тема зараз – говорити про політиків і використовувати смерть людини в такій якості?

- На ваш погляд, чи є якісь уроки з того, що трапилося?

- Ніяких уроків. Людина поїхала на роботу і зробила свою роботу. Робота небезпечна, і людина померла. Які уроки? Хто захоче їхати на війну – той поїде. Хто не захоче – той не поїде.

Читайте також:

Не буває чужої війни

Тараса Процюка було вбито навмисно, стверджує французька журналістка

Депутаты помянули минутой молчания погибших журналистов

Тарас Процюк загинув

До родини загиблого Тараса Процюка вилетів кореспондент Київського бюро Reuters Сергій Каразій



Американська сторона висловлює співчуття і жаль з приводу загибелі українського журналіста у Багдаді



Київська незалежна медіа-профспілка висловлює співчуття родині загиблого журналіста

Зленко співчуває рідним журналіста Процюка, який загинув в Іраку



В районі іракського конфлікту працює дев'ять українських журналістів

Не виключено, що серед постраждалих у Іраку журналістів міг знаходитись наш співвітчизник