Таке враження, що в авторів не було ані чітко намічених цілей, ані навіть спільного задуму. Та й кваліфікованої команди фахівців, мабуть, також не було. Бувають проекти, які можуть подобатися або не подобатися, але вони добре продумані і цілком можуть бути реалізовані. А тут ми маємо справу зі "збірною солянкою" - усього потроху. І нікому немає справи до того, що інгредієнти у ній дуже часто не сумісні. Таке враження, що Кучма намагається одночасно і зменшити, і збільшити повноваження президента. З одного боку, він заявляє про посилення ролі парламенту, а з іншою, ставить вище за парламент референдум.

До речі, питання про референдум - особливе. Очевидно, у нашого президента, під впливом якихось радників, склалося явно неправильне уявлення про референдум як вищу форму демократії. Цікаво, чи знає той, хто нав'язував таку думку Кучмі, що любителями референдумів були Гітлер і Муссоліні і що сучасні європейські правознавці пропонують політикам йти на референдум лише у крайньому випадку і бути при цьому дуже обережним. А Кучма пропонує ухвалювати на референдумі будь-які закони, за рідким винятком. До того ж, закони, прийняті на референдумі, не потрібно буде потім затверджувати органами державної влади (у тому числі й парламентом). Абсолютно неприйнятна пропозиція, яка демонструє лише те, що автори проекту мають дуже нечітке уявлення про принципи представницької демократії, яка вже давно усталилася в Європі.

Те позитивне, що містилося у президентському виступі 24 серпня, відійшло на другий план. Є конституційне положення про вибори нардепів на пропорційній основі (навіщо це вносити у Конституцію, якщо виборчий закон можна прийняти простою більшістю, а для конституційних поправок треба триста голосів?), але є у проекті й статті, які цьому положенню суперечать. Наприклад, про депутатів, обраних на позачергових виборах замість тих, хто вибраний достроково. Де ж це їх будуть обирати, якщо голосування повинно йти по партійних списках у єдиному багатомандатному окрузі?

Майже нічого не сказано про повноваження прем'єр-міністра, хоч саме він повинен стати найважливішою політичною фігурою у державі і відповідати за внутрішню політику країни.

Зате у проекті багато сказано про те, як президенту обмежити повноваження прем'єра. Крім міністрів-"силовиків" і міністра закордонних справ (із чим ще можна було б погодитися), президент ще призначає главу податкової адміністрації, губернаторів та інші глави місцевої адміністрації. Отже, президент буде не тільки гарантом прав людини і національної безпеки, але і збереже можливість впливати на економічну політику уряду, чого у парламентсько-президентській республіці він робити не повинен. А прем'єр, відповідно, не зможе всю відповідальність за процеси в економіці взяти на себе. Не буде чіткого розділення повноважень, і у нашому економічному житті збережеться система загальної безвідповідальності. І масової корупції.

Те доповнення, що президент буде призначати кандидатів на ту чи іншу посаду за пропозицією прем'єра, суті справи, у наших умовах, не міняє. Подамо на хвилину цілком реальну ситуацію: Ющенко - президент, Янукович - прем'єр. Напевно, кожний з них буде наполягати на призначенні свого кандидата у губернатори, і, якщо не буде визначено законом, хто з них у цьому питанні має пріоритет, виникне конфлікт, і він буде не на користь країні. В європейських мовах (англійській або німецькій) є багато відтінків слова "призначати" - від жорстко імперативного: затвердити своєю волею, до дуже м'якого: оголосити, назвати того, кого хтось запропонував.

Відповідно до наших традицій, відтінок імперативності, напевно, буде домінувати, а тому, думаю, було б краще використати у цьому випадку яке-небудь інше слово. Важливо, щоб люди зрозуміли: президент буде погоджувати кандидатури з прем'єром й оголошувати узгоджене рішення. А в законі повинне бути визначено, чия думка буде визначальною, якщо узгодження домогтися все ж не вдасться. Думаю, у питанні призначення губернаторів (до того часу, коли їх, сподіваюся, будуть обирати) більш важливою повинна бути думка прем'єр-міністра.

І парламент президент не хоче випустити з-під своєї опіки. У проекті зберігається колишня стаття про президентське вето, яке може паралізувати роботу парламенту (ми це вже неодноразово спостерігали). І тут ми знову зустрічаємося з посяганням президента на чужу владу - владу законодавців.

Словом, про головне у реформі, яка направлена, як говорив президент 24 серпня і 5 березня, на трансформацію президентської республіки у парламентсько-президентську, сказано мало й невиразно. Зате про речі другорядні, яким зовсім не місце у Конституції, говориться багато і детально. І особливо багато про другу палату, значення якої поки мало кому зрозуміло, але назву для неї вже вигадали. Впевнений: треба спочатку провести адміністративно-територіальну реформу і реформу місцевого самоврядування, а потім вже думати про другу палату.

Але президенту, очевидно, дуже хочеться будь-якою ціною затвердити рішення референдуму-2000, який проводився у момент апогею можливостей "адмінресурсу". Невже президент так і не відчув, що часи вже не ті, що сьогодні адміністративно-командна система в Україні знаходиться у стані агонії, і саме для того, щоб із нею покінчити, саме і потрібна політична реформа? Невже не боїться він вироку історії?