Винні ми самі. І ми це усвідомлюємо. Мало того — знаємо (до речі, й ПіК про це неодноразово писав), хто з нас, українців, найбільше винен у колапсі українсько-американських стосунків та стрімкому згасанні інтересу ВашинЄтона до нашої держави. А для того, щоб зрозуміти, чи є ще у нас шанс, треба ретельно проаналізувати найсвіжіші заяви керівника американської амбасади, зроблені на пресовій конференції та в інтерв'ю "Епіцентру".

Зрозуміло — про те, що Буш подарував Україну Путіну, пан Паскуаль прямим текстом не говорив. Навпаки, він рішуче заперечував можливість існування "геополітичної угоди" між США та Росією про перехід України та Грузії у сферу монопольного впливу Кремля: "Це не в наших інтересах. Ми в це не віримо. Ми твердо підтримуємо суверенітет та незалежність України, Грузії чи будь-якої іншої держави".

Втім, підстави сумніватися в цій тезі дав сам же Паскуаль. Надмірний вплив Росії на свою південно-західну сусідку він назвав "проблемою України". Сполучені ж Штати — міжнародний поліцейський, якого у цьому світі турбує винятково усе, включно з громадянськими правами антарктичних пінгвінів — лише "спостерігають за цим процесом, моніторять" його. Беззаперечно, прискорене розчинення України в російському просторі має турбувати насамперед Леоніда Кучму, однак байдужість Джорджа Буша до зникнення не те що геополітичної суб'єктності, а й навіть об'єктності розміщеної посеред Європи 48-мільйонної держави важко сприймати інакше як визнання російської монополії в Україні. Що зробиш, родина Бушів традиційно недолюблює Україну, бо ще батько Буш (президент США в 1989-93 рр.) агітував українців залишатися у складі Радянського Союзу, тобто Росії.

Можливо, наш висновок є наслідком упередженого ставлення до необачного вислову Карлоса Паскуаля. Мо', упередженими були й ті політичні аналітики та журналісти, які три тижні тому висловлювання заступника держсекретаря США Річарда Армітеджа, зроблені у Москві, розцінили саме як карт-бланш, виданий Росії на збройний напад на Грузію (за російською термінологією, "на завдання превентивних ударів по чеченських бойовиках на території Грузії"). "Країні, яка вірить у превентивні удари, — сказав Армітедж, — важко критикувати за це іншу країну". Тобто, "іксчейндж" цілком зрозумілий: бомбардуйте свою Грузію, лише не заважайте нам воювати з Іраком. Жириновський, правда, пішов ще далі й у скандально відомому інтерв'ю закликає, замість того, щоб "стріляти по Багдаду", "разом йобнути по Тбілісі, Баку та інших містах". Що ж, стосунки Росії та США останнім часом настільки поліпшились, що всяке може бути...

До речі, у Києві Путін, дисонуючи із критичними шпильками Кучми у бік США, вихвалявся добрими взаєминами зі Сполученими Штатами і заявив, що Росія дуже їх цінує. Америка також досить бережно ставиться до того ступеня порозуміння, на який Москва та ВашинЄтон несподівано вийшли після вересня 2001 року. Це зближення, яке зараз переживає серйозне випробування Іраком, саме собою породило підозри у змові проти України. Справді, коли вже Буш так часто зустрічається з Путіним, якого він чомусь прозвав Путті Путом, то чому б їм не поділити Східної Європи? Тим більше, що шість порівну на двох ділиться дуже добре: Латвія, Литва та Естонія — Америці; Білорусь, Молдова та Україна — Росії.

США відступають за Буг

Звісно, що жодних документальних фактів, які б свідчили про розподіл сфер впливу немає. Але трапляється досить чимало подій, з яких якраз і випливає, що такий розподіл відбувся чи наразі триває — причому це не обов'язково означає наявність чітко артикульованих домовленостей. Тут багато що відбувається при замовчуванні. Інколи, щоб порозумітися, вистачає лише засобів невербальної комунікації — поглядів, жестів, міміки. Запускаються пробні кулі, робляться прозорі натяки, а бездіяльність іноді буває ефективнішою, ніж бурхлива активність.

Ось найсвіжіший приклад. Як повідомила днями "The Washington Times", США скоротять фінансування українських редакцій "Голосу Америки" та "Свободи". Це радісна новина не тільки для Банкової, а й для Кремля, речники якого минулого року висловлювали публічне роздратування українською "Свободою" (російську "Свободу" вони хіба що ще дихлофосом не труїли, але то їхня справа). Відверті менеджери "ГА" заявили, що зміни викликані радше стратегічними, аніж економічними причинами, бо загальний бюджет радіостанції зростає більше ніж на півмільярда доларів. Плануючи активізувати мовлення на Близький Схід та Південно-Східну Азію, Америка скорочує його на країни Центральної і Східної Європи. Нам би з того приводу лише радіти: хоч тут, опинившись в одному списку з чехами та словаками, ми б могли подумати, що це означає визнання успіхів України в загальній демократизації та дотриманні стандартів свободи слова — якби не знали, що насправді в Європі та США думають про наші "досягнення".

За таких умов скорочення українського мовлення "ГА" та "Свободи" — та ще й при російській інформаційній експансії, яка зростає щодня — означає лише одне: Америка "відступає" на українсько-польський кордон. Бо Україна, як сказала Ющенкові Мадлен Олбрайт — то "держава втрачених можливостей, яка не скористалася своїм шансом". Скорочена версія, повна - на сторінках журналу