По-перше, цікаво було дізнатися, як дійові особи й політичні сили оцінюють імпульсивне зняття з посади міністра закордонних справ Огризка, а по-друге, «маски-шоу» в приміщенні НАК «Нафтогаз». П’ятнична «Свобода слова» на «Інтері» давала таку можливість, адже в студії зібралися люди відомі та впливові: Ющенко, Єхануров, Огризко, Хорошковський, Безсмертний, Оніщук, Павленко, Червоненко та інші. Щодо відставки Огризка, то тут усе очевидно, хай там як її ініціатори стараються підшукати благі підстави і переконливі виправдання.

 

Це одна з найганебніших і найпринизливіших для державної гідності України акцій за всі роки незалежності. Адже ні для кого не секрет, що Партія регіонів почала вимагати відставки Огризка саме після публічної вказівки українського МЗС на неприпустимість поведінки російського посла в Україні Черномирдіна. До речі, не встигли пристрасні патріоти Кремля у Верховній Раді піддати публічній прочуханці українського міністра за недостатню лояльність до посольства метрополії, як керівництво Російської Федерації, оцінивши зняття Огризка як сигнал від своїх, заявило про посилення Чорноморського флоту на українській території. Наслідок перший, але далеко не останній...

 

Річ, урешті-решт, не в тому, що з погляду регіоналів і комуністів В. Огризко виявився поганим для Росії (хоча, на мою думку, дуже хорошим і корисним для України), а з погляду БЮТ — поганий для Ю. Тимошенко особисто. Найсумніше, що ніхто з них навіть не намагався прораховувати наслідки цієї авантюри для країни. Тепер, між іншим, Кремль з потрійною енергією прийметься гратися в призначення і зняття українських міністрів. А В. Черномирдін зможе відчувати себе не банальним послом, а чи то губернатором, чи то віце-королем колоніальної Малоросії.

 

Тимошенко так і не зрозуміла (з Януковичем та Симоненком і так усе зрозуміло), що подала дуже поганий сигнал світу, продемонструвавши голосами своїх проросійських депутатів, що Україна є умовно незалежною країною. Група кремлівської більшості (група — 250), що сформувалася в парламенті, робить актуальним для нашої держави феномен «управління з посольства». Що це таке? У часи протистояння між СРСР і США в Африці обидві сторони боролися за те, щоб африканські держави перебували під їхнім впливом. Для цього в американських і радянських посольствах у найпроблемніших африканських державах створювалися структури тіньового управління, тобто за кожним реальним африканським міністром у посольстві стояв тіньовий радянський або американський «міністр», який і займався відповідною галуззю.

 

Щоправда, тоді обходилися без парламентської групи підтримки, але ж у нас усе-таки не Африка часів боротьби двох систем, потрібно ж і правил пристойності дотримуватися. Віктор Ющенко, у властивій йому інакомовний манері, висловив невдоволення нинішньою роллю парламенту (роллю, скажу від себе, абсолютно непарламентською). Автор цього огляду, слава Богу, не глава держави і тому може собі дозволити висловлюватися прямим текстом.

 

Нинішня Верховна Рада все більше нагадує зборище політичних хуліганів, сп’янілих від власної безвідповідальності, які не усвідомлюють наслідки своїх дій. Дійсно, зібрав 226 голосів — і можеш вигнати у відставку будь-якого несимпатичного міністра. У кого за таких обставин голова обертом не піде від відчуття необмежених можливостей? Верховна Рада починає витісняти на узбіччя Президента, а завтра візьметься і за прем’єра, нехай пані Тимошенко не плекає ілюзій. Були спроби на «Свободі слова» на «Інтері» пояснити влаштоване СБУ в «Нафтогазі» «маски-шоу».

 

Зрозуміло, документи, підписані щодо газу Тимошенко в Москві, обов’язково необхідно перевірити. Адже це справа державна, а не приватна лавочка Юлії Володимирівни, від якої Україна може чекати будь-якого сюрпризу. Звісно, неприємного. І тим більше потрібно перевірити, якщо ці документи приховуються від вищого керівництва країни. Але чи треба було СБУ влаштовувати цілий фестиваль у «Нафтогазі», привертаючи увагу не лише всієї України, а й закордону? Зрештою, є ж спеціальні методи, агентура, спецтехніка тощо. Ну не університетському ж доценту вчити керівництво СБУ азам оперативної роботи...

 

Але хоч як би діяла СБУ (МВС, Генеральна прокуратура), хто дав право окремим особам перешкоджати її службовим процедурам? Чому Києвом бігають натовпи народних депутатів, одурілих від абсолютної безкарності, які нападають на офіцерів СБУ, на міліціонерів, на представників державних служб? Які блокують суди, що виносять рішення, які їм не сподобалися? І все це вже далеко не вперше...

 

Я як виборець їм такого права не давав. Я обирав їх, щоб вони сиділи у Верховній Раді (а не носилися, як наскипидарені, столицею) і писали розумні закони, а не те юридичне сміття, в якому без міжнародного Страсбурзького суду і пляшки вітчизняної горілки не розберешся. Ця депутатська махновщина вже неабияк дістала. Країні потрібен інший парламент. По-перше, менший, компактніший. Не 450 депутатів, з яких, як мінімум, 30% — це чиїсь секретарки, охоронці, водії та інші лакеї, нездатні зв’язати двох слів, які були й будуть баластом, примітивними «кнопкодавами» фракційних «фюрерів», а не більше трьохсот.

 

Причому, закон повинен обмежити їхні права виключно законотворчою діяльністю, жодних кадрових ігрищ, жодного втручання у виконавчу та судову сфери. І, звичайно ж, ніякої недоторканності. Депутатський анархізм і свавілля потрібно припиняти. За будь-якого порушення закону депутат повинен відповідати так само, як і будь-який громадянин. Адже якщо пересічний громадянин перешкодить виконанню службових обов’язків СБУ, МВС, Генеральної прокуратури, то йому це дорого коштуватиме. Так само дорого це повинно коштувати й депутатам. Якщо вони порушують громадський порядок на вулиці, то депутат-хуліган повинен на загальних основах отримати повчальний удар міліцейською дубиною по голові з демонстрацією педагогічного моменту на ТБ (для істинного задоволення виборців).

 

На жаль, на «Свободі слова» не виявили інтересу до події настільки ж важливої, як і фундаментально небезпечної. Я маю на увазі публічний виступ першого віце-прем’єра О. Турчинова щодо подій в офісі «Нафтогазу».

 

У своєму виступі Турчинов закликав офіцерів СБУ не виконувати накази вищестоящих начальників, тобто закликав озброєних людей, які перебувають на службі в держави і давали присягу, до непокори. Чи усвідомлює Турчинов ( явно, як і багато інших, не обтяжений державним ЕТОСом), що коли військовослужбовці перестають коритися своїм командирам, починається розпад держави? Дозволю собі висловити суто особисту думку і як людина, яка особисто знала Олександра Валентиновича ще тоді, коли його мало хто в Києві знав, і як людина, яка виросла в офіцерській сім’ї: заклики пана віце-прем’єра носили злочинно-провокаційний характер, що межує з державною зрадою. Шановний Олександре Валентиновичу! Якщо ви державна людина або намагаєтеся стати таким, ніколи більше не виступайте з подібними закликами. Адже це заклики не відповідального державного чиновника, а особи, яка провокує громадянську війну...

 

Дуже стривожило повідомлення першого заступника шефа СБУ В. Хорошковського про те, що МВС здійснює «зовнішнє спостереження» за співробітниками СБУ. Якщо це так, то ми знову повертаємося до того, що вже переживали, коли люди тогочасного міністра внутрішніх справ Цушка ледве не зчепилися з людьми начальника Державної служби охорони Гелетея...

 

 

Як тут не погодитися з Президентом В. Ющенком, що річ не в його особистих відносинах з Ю. Тимошенко, а в конструктивних вадах конституційної реформи 2004 року. Дійсно, ця реформа несе в собі колосальний потенціал конфліктності у відносинах різних гілок влади, не кажучи вже про виняткову юридичну неохайність у розробці і підгонці різних положень цієї реформи.

 

І був цілком правий колишній голова Луганської адміністрації О. Єфремов, коли сказав у «Свободі слова», що перед тим як писати нові конституції, потрібно чітко визначитися, яка республіка буде в Україні — президентська чи парламентська.

 

Розмова 6 березня на «Інтері» вийшла досить конструктивною, можливо, завдяки відсутності БЮТ і комуністів (проте ведучі поклялися, що всіх запрошували). Але, на жаль, у розмовах і дискусіях шуканого глибинного державного ЕТОСу, розуміння суті держави й основ поведінки державних людей я так і не відчув. Держава в нас є, а ЕТОСу державників немає. Більше того, дуже багато хто з наших діячів страшенно від нього далекі, як описані Леніним декабристи від народу. Кілька років тому російський політолог Олександр Ципко написав: «...якщо народ не розуміє цінності держави, то він — серйозно хворий». А якщо цінності держави не розуміє еліта?!

 

P.S. А за реформу 2004 року та її наслідки давайте щиро подякуємо головному пропагандистові та промоутеру цих епохальних змін — О. Морозу.