Про радянську освіту, «СВ-шоу», перспективи української кіноіндустрії та мрію зняти українських «Піратів Карибського моря» читайте в ексклюзивному інтерв'ю Zaxid.net із Володимиром Тихим.

 

 

- Мені ще з дитинства, з юнацтва кортіло займатися кіно. Хоча батьки казали, що навряд чи в мене це вийде, я все одно не залишив цю мрію. Спочатку намагався вступити до театрального інституту (після закінчення гірничого технікуму), але на той час там існували доволі жорсткі правила: після закінчення навчання треба було або відпрацювати два роки, адже в Радянському Союзі навчання було умовно безкоштовним, або два роки відслужити в Радянській армії. Я вибрав службу. І вже після цього вступив до театрального інституту в Києві.

 

 

- Мої батьки знали, що я буду вступати... Але їх, найімовірніше, шокував сам факт, що я вступив. Вони абсолютно не вірили в те, що мені це вдасться. Знаєте, вони з робітничого класу: мама - вчителька у школі, а батько був гірничим інженером...

 

 

- Зараз - чудово. Іноді можуть навіть якимись порадами допомогти!

 

 

- Ми спільно робили цей проект. Сказати, що хтось комусь у цьому допомагав, було б неправильно. На той час я не мав фактично жодного досвіду роботи на телебаченні. Але всі колись починають щось робити вперше. Вийшло все таким чином: Роднянський мені запропонував працювати над цим телешоу. Тоді я працював у «Телемані», якщо пам'ятаєте, був такий культурологічний проект. Я тоді весь час пропонував Роднянському знімати якісь кумедні серіали, але він сказав: «Володя, на жаль, на це ще не час», - і запропонував «СВ-шоу».

 

«СВ-шоу» і справді на той час було чимось новим, але не таким вже й епохальним... Вимоги від Роднянського до цього проекту були такими: зробити таку українську програму, яку будуть купувати в Росії. Адже до того ті телевізійні продукти, які робилися в Україні, не продавались на інші ринки. Навпаки, наш ринок був заповнений різними телешоу, як, наприклад, «Вгадай мелодію». 90% усіх популярних телевізійних програм тоді були російського виробництва. Отож, цю задачу Роднянського ми реалізували!

Наскільки важко було працювати? Такий проект ми робили вперше. Все було ще незрозумілим - це і багатокамерна зйомка, і глядачі на телевізійному проекті - все вперше. Воно було надзвичайно тяжко з одного боку, а з іншого - дуже цікаво. Це як зйомка кіно, коли все доводиться продумувати з нуля.

 

 

- Коли фільм покажуть в Україні, чесно кажучи, я не знаю. Чув, що «Таємничий острів» нібито має показувати телеканал «1+1». А коли вони планують це зробити - не знаю. Канал купує фільм на рік-два, за цей час він його транслює, і це не узгоджується ні з режисером, ні з продюсером стрічки.

 

Фільм був розрахований тільки на телевізійний прокат. Перш за все, його мали купити і показати російські канали. Адже так сталося, що наші канали, до того ж зараз ще й через кризу, не мають стільки грошей, щоб купувати телевізійні художні фільми. Якщо наш канал може заплатити 50-70 тисяч доларів за один показ, то російський канал натомість може заплатити від 300 до 700 тисяч доларів. Це зовсім інші гроші...

 

Тому, перш за все, фільм робився на російськомовний ринок, який є головним ринком в Україні. Але «Таємничий острів» не є традиційним для того телевізійного продукту, який, зазвичай, робиться в нас. У нас звичними є мелодрами, у кращому випадку детективи. Ці фільми мають свої канони: головна героїня - вже не дуже молода жінка, яка ще не знайшла свого щастя, і, врешті-решт, упродовж фільму вона це щастя знаходить. У нашому випадку все було навпаки: молодий чоловік шукав жінку, яка його покинула, а не щастя. Це іронічний трилер, вся історія тут будується не на мелодраматичних подіях. До того ж, ми ставили собі за мету зробити таке кіно, яким би хоч в якомусь обсязі зацікався і кінопрокат. П'ятнадцять копій отримали кінотеатри в Києві, Львові, Донецьку...

 

 

- З Ірен нам добре співпрацюється. Це наша друга робота, і я маю надію - не остання. Ми знаходимо спільну мову і розуміємо одне одного. Вона дуже працьовита. У нас є певна ідея - зробити серйозну соціальну драму з українського життя. Однак побачимо, знайдемо ми на неї гроші, чи ні. Щодо екранізацій, Ірен дуже серйозно ставиться до них. Це і є приводом того, що з нею вдається робити сценарії. Адже автори часто не те що не бачать, але й у голові не можуть собі вкласти, що таке сценарій, що це щось інше, ніж у книжці. Книжка - це, перш за все, літературний твір, а не драматичний. Драматургія працює за іншими законами. Ірен сама все розуміє, сама пропонує, сама все робить. Це її великий плюс.

 

У мене є кілька сценаріїв, вони ще нереалізовані. Це серйозне прокатне драматичне кіно, воно розраховане на фінансування за державні кошти, адже, на жаль, наших продюсерів чи російських таке кіно не може зацікавити. Ми написали сценарій на твір Олеся Ульяненка, є інші сценарії. Може, якось за ними щось і знімемо.

 

- Дуже багато... Що мене останнім часом серйозно вразило? Фільм Дені Бойла «Мільйонер із нетрів». Цей фільм вже отримав багато призів, і, здається, десять номінацій на «Оскар». Справді, це абсолютно справедливо - фільм чудовий, всім його раджу. Він і розумний, і цікавий. А проста людина, яка хоче відпочити, не буде обманута, вона отримає ту порцію вражень, за якими йде в кінотеатр. Також дуже сподобався фільм, але це історія більш локального значення, - «Стиляги» Тодоровського. Я вважаю, що це перший на пострадянському просторі серйозний мюзикл. Усе, що робилося до того, - це музичні фільми, музичні комедії. А цей вийшов справді з голлівудським розмахом, абсолютно органічний, справді просякнутий російським духом фільм. Його за десятки років будуть згадувати, він стоятиме окремо від того, що зараз відбувається...

 

Також, звичайно, я люблю і Тарантіно, і Фелліні, і ще багато-багато чудових режисерів із не менш чудовими фільмами.

 

 

- Кіноіндустрія - це серйозна річ, це як автомобільна індустрія. Це машина. Чи з'явиться вона в нас? Поки ніхто у нас цю машину не будує, якщо казати чесно. В нас є певні виробничі потужності, проте я б не назвав це індустрією. Нам потрібно, щоб були зроблені серйозні законодавчі кроки керівництвом держави. Було подано законопроект до Верховної Ради щодо пільг для кіновиробництва, який не можуть розглянути вже 10 років. Потрібна серйозна системна робота, яка підтримується державою, серйозні інвестиції. І тоді щось може зрушитися.

 

У нас немає глядача зараз, якщо казати чесно. Наш глядач, який ходить по вулиці і носить в кишені 50 гривень, щоб їх витратити на якусь розвагу раз на тиждень, не чекає українського фільму. Він витратить ці гроші на якийсь американський блокбастер, на пиво, але не на українське кіно. Цієї культури в нас немає. А це основа кіноіндустрії, ось у чому річ. Колись кіноіндустрія в нас, може, й буде. Звісно, усе змінюється. Зараз у нас ці економічні конвульсії, але за п'ять років, надіюся, наше суспільство може змінитися. Та надій на кіноіндустрію в нас мало.

 

 

- Хочеться зняти щось таке костюмоване, досить серйозне, щоб там було багато подій, можливо, щось історичне, про події, які відбувалися 150-200 років тому. Але, з іншого боку, щоб це була феєрія, пригоди плюс гумор. Може це й банально буде звучати, але це можуть бути такі собі українські «Пірати Карибського моря» - фільм-казка, фільм-пригода!