Йдеться про дані з приводу фінансових результатів діяльності, список найбільших акціонерів, топ- менеджерів та кредиторів. Хоч частіше за все українські компанії подають державі далеко не всю інформацію про себе.

Очікується, що Держкомісія з цінних паперів передасть всю наявну інформацію про звіти Першій фондовій торговій системі, а також іншим агентствам і асоціаціям, які мають могутні інформаційні ресурси.. «Ми плануємо завершити переговори з цього приводу до кінця жовтня», — повідомила президент ПФТС Ірина Зоря. За її словами, ПФТС зараз на своєму сайті в інтернеті має інформацію про 5 тисяч ВАТ. Після передачі даних із ДКЦПФР ця база становитиме понад 11 тисяч підприємств.

На сьогодні лише деякі українські акціонерні товариства задекларували принцип відкритості в своїй діяльності. Найбільш успішні підприємства країни, як правило, вважають за краще надавати статус комерційної таємниці навіть списку топ-менеджерів. А вже про головних акціонерів іноді важко дізнатись не тільки журналістам, а й тим, хто держить дрібнi пакети акцій цих же компаній. Тіньова природа залучення інвестиційного капіталу не дозволяє навіть таким лідируючим галузям, як металургійна, хімічна, харчова, опублікувати дані про себе в повному обсязі.

Водночас є й приклади протилежного характеру — винятки, які підтверджують правило. Українські кампанії, які вирішили вийти на зовнішні ринки для залучення відкритих іноземних інвестицій, вже сьогодні показують рівень відкритості, якому могли б позаздрити навіть великі західні компанії. Вони просто вимушені показувати якомога більше інформації про себе, щоб грати за правилами міжнародних ринків і привернути увагу західного інвестора.

Звичайно, привертають вони таким чином і увагу різних вітчизняних контролюючих держорганів. Саме цього, схоже, і бояться більшість український компаній. Рівень оподаткування і умови конкурентної боротьби на високоприбуткових ринках не примушують підприємства кричати на весь світ про свої фінансові показники. На з’їзді працівників гірничо-металургійного комплексу України в Дніпропетровську Президент Леонід Кучма заявив, що за його даними, контрольними пакетами акцій приватизованих підприємств галузі володіють переважно офшорні компанії, що не сплачують податки до бюджету нашої країни.

Як треба працювати відкрито, спробував показати Кабінет Міністрів, зобов’язавши надавати Держкомісії з цінних паперів звітність про себе всі державні підприємства країни. Та як не дивно, це стало приводом для підвищення їх інвестиційної привабливості. Виявилося, що навіть найповніші дані, які відкриваються ВАТ з держчасткою акцій, насправді мало про що говорять. Перша ж спроба потенційного інвестора розібратися у фінансових потоках таких компаній приводить до висновків, що навіть якщо вони знаходяться в управлінні уряду або ФДМ, насправді «музику замовляють» там дивні фірми-посередники. Через них проходять усі товарні та грошові ресурси. Оскільки такі приватні фірмочки, як правило, діють під прикриттям місцевої влади та інших впливових «дахів», то правоохоронникам такі схеми не під силу. Принаймні, поки «дах» правильний.

Але навіть якщо найвідкритіша інформація про українські ВАТ доходила до Держкомісії, до останнього часу вона не була безумовно відкритою для інвестора. З самого початку ДКЦПФР вирішила, що право розкривати ці дані в нашій країні повинно бути монополізовано. Відповідний дозвіл отримала лише структура під назвою «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку». Фондові майданчики країни та інші учасники ринку не могли безпосередньо у Комісії отримати цю інформацію. Коли ж з’ясувалося, що насправді зацікавлені інвестори вимушені на платній основі придбати фінансову звітність ВАТ, справа запахла корупційним скандалом. Вчасно спохватившись, ДЦПФР прийняла рішення демонополізувати цю послугу.

Тепер все залежить лише від бажання самих українських компаній залучати інвестиції шляхом розкриття інформації про себе. Поки особливого ентузіазму в цьому напрямку не видно. І даремно. Зрештою це впливає на вартість банківських кредитів, оскільки давати гроші закритій структурі, якщо хто й ризикує, то за відповідну компенсацію. Але найочевиднішим наслідком закритості даних про діяльність великих підприємств є фактична відсутність в Україні публічної бізнес-еліти. На міжнародних ділових самітах практично не видно директорів українських компаній, вони вважають за краще ховатися за широку спину УСПП, розмиваючи таким чином відповідальність. Бізнес, який говорить від імені національних інтересів, повинен бути відкритим. У іншому випадку його можуть просто не почути в дискусіях на такі теми, як митне регулювання, податкова реформа, вступ до СОТ. До нього і надалі будуть прислухатися у тиші кабінетів та коридорів.

№189 17.10.2002 «День»