- Зараз експерти та журналісти активно дискутують, то хто ж винен, що Україна програє інформаційну війну Росії у газовому питанні: влада чи ЗМІ. То хто все-таки, на вашу думку, несе більшу відповідальність за це?

- ЗМІ не можуть нести відповідальність за інформаційну війну, оскільки є лише тими, хто несе повідомлення далі. Вони є знаряддям, яке, до речі, використовує і той, і інший супротивник. Влада повинна породжувати ті типи текстів, які здатні виконувати захисні чи наступальні функції. До речі, сьогодні навіть терміну такого немає, є термін «інформаційні операції». Почувши його, відразу виникає більш структурована дійсність, де є конкретні цілі і засоби, а також виконавці.

- Російська влада може собі дозволити вести жорстку інформаційну політику, використовуючи російські медіа, оскільки її мало хвилює демократичний імідж. Українська влада позиціонує себе як демократична влада і така, що забезпечила свободу слова в країні. Який інструментарій у неї залишається за таких умов для ведення інформаційної війни і забезпечення інформаційної безпеки держави? Адже інформаційна безпека держави та свобода слова – поняття, які в певних ситуаціях можуть конфліктувати.

- Можна перелічити три основні умови інформаційної боротьби, які Україна не змогла виконати. Це швидке реагування, яке забезпечується 24-годинним циклом, щоб чужі аргументи не домінували в ефірі, оскільки у нас то свята, то вихідні. Це візуальна різноманітність, а не голови на екрані, якими ми намагаємося закрити всі питання. І це створення як власних інформаційних потоків в Росії і Європі, так і власного лобі. Я не бачу тут жодного порушення свободи слова в цьому інструментарії. Це просто кращий варіант тієї самої журналістської роботи, а влада повинна виконувати деякі речі замість журналістів під час таких криз.

- Яким чином інформаційний простір України можна звільнити від домінування російських впливів? Адже навіть такій елементарній дезинформації як у випадку з «лялькою Гітлера», яку поширив російський телеканал минулого року, українська сторона не змогла протистояти. Я вже не кажу про російсько-грузинську війну.

 

- Його не звільнити, поки не буде взагалі власного погляду на світ, власної ідентичності. А для її вироблення потрібна власна масова культура . Коли ми не просто закриємо російські канали, що викликає спротив, а будемо дивитися власні повністю конкурентні мильні опери чи кінофільми замість російських чи американських. Поширення неправди в новинах, якщо це неправда, не є страшним для нашої аудиторії. Це навпаки працює проти того, хто її поширює. Інша справа, що ми не вміємо адекватно і швидко реагувати.

- Що можна зробити для збільшення присутності України в закордонному інформаційному просторі? Чи допомогло б це при лобіюванні інтересів України, і економічних, і політичних, за кордоном?

- Спочатку треба було б зробити хоча в власні інформаційні потоки з інших країн, адже ми користуємося чужою точкою зору. На наших екранах завжди присутній факт плюс чужа точка зору на події, які десь мають місце, оскільки ми беремо і картинку, і коментар в когось. Навіть коли намагаємось створити свій коментар, картинка все рівно породжує точку зору того, хто її створив. А де наші магазини закордонної книги? Чому ж тоді ми хочемо, аби нас слухали, коли ми самі не здатні слухати інших.

- Які виклики інформаційній безпеці країни несе розвиток нових медіа, зокрема Інтернету, мобільного телебачення тощо?

- Як загроза інтернет і мобільні телефони є перебільшенням, хоча на сьогодні є вже декілька випадків, які можна сприймати як варіант атаки. Найяскравіший приклад Естонія, але там інтернетизація охоплює більше 80 відсотків населення. Тому там виникають справжні наслідки від кібератаки. Одночасно грузинська війна продемонструвала, що наземна операція супроводжується як кібератакою, так і пропагандистською кампанією. Але це вже інтерес військових.

- Чи допоможе вирішити означені вище проблеми, наприклад, Доктрина інформаційної безпеки України, над якою розпочала роботу минулого року РНБОУ (подібний документ намагаються розробити уже не вперше з часу проголошення незалежності)? Чи залучали до роботи над цим документом науковців, зокрема вас?

 

- Доктрини майже нічого не вирішують, оскільки кінцевий результат інформаційних дій того рівня, що ми обговорюємо, мабуть, тільки на 10 відсотків залежить від доктрини, а все інше це підготовка і навчання, «штабні ігри», постійний моніторинг. Велике значення має суто креативний компонент, адже саме він формує кінцевий результат і на нього не здатна жодна бюрократична структура. До того ж, треба мати чітке бажання держави щось робити в цій сфері.

 

- Взагалі, на вашу думку, на скільки є розуміння і у владі, і в суспільстві того, що світ міняється разом з розвитком нових технологій, міняються стосунки між людьми і відносини між державами, і це треба враховувати при виробленні державної політики, у тому числі й інформаційної? Росія он уже працює над розробкою зброї з використанням нанотехнологій…

- Є вже десятки, якщо не сотні дисциплін, за якими ми просто не готуємо людей, тому ми не здатні навіть зрозуміти дії наших опонентів чи друзів, оскільки вони вже діють за іншою «таблицею множення». Світ не на хвилину не припинив вкладання коштів в підсилення рівня своєї інтелектуалізації, а ми втрачаємо те, що мали. А навіть якби ми зберегли свій старий рівень, він нікому сьогодні не потрібен. Світ вже будується за новими науками...

 

 

- Реакція завжди різна. У нас колись виділили 10 різних географічних регіонів при голосуванні, а американці при Рейгані виділили 120 сегментів населення, що по різному реагують на промови президента. Що стосується розрізнення медіареальності від об'єктивної, то в нинішніх умовах при кваліфікованій роботі цього глядачу неможливо зробити. Наше щастя, що ми не дійшли ще до деяких методів створення реальності, де навіть подія зветься «псевдоподією», оскільки її створюють під майбутнє висвітлення в ЗМІ.

 

 

- Всі наші проблеми створені нами самими. Тому так далеко наперед нам важко працювати, попереджаючи майбутні негаразди. Ми живемо у вимірі двох-трьох років уперед, в той час як передові країни оперують відстанями в 15-20 років. І в цьому знову провинна як влади, так і науки і освіти, які не відкривають нових напрямків, не займаються підготовкою відповідних спеціалістів, в даному випадку по аналізу майбутнього. На сьогодні, наприклад, сферу майбутнього вивчають, окрім вчених, великий бізнес, військові і держави в аспекті забезпечення своєї енергетичної безпеки.

- Як ви оцінюєте рівень наукових досліджень у сфері масової комунікації в Україні?

- Рівень важко оцінити, коли ми живемо поза науковими парадигмами, дослідженнями і книжками, які існують в світі. Це стосується не лише студентів, в й в першу чергу самих викладачів, аспірантів і докторантів, які обмежені тим, що лежить в них на столі, а це найлегший варіант. Світовий рівень гуманітарних наук має три принципові особливості, які не присутні в нас. Це більша об'єктивність методів дослідження, наприклад, сьогодні активно використовується сканування мозку, яке навіть дає можливість розрізнити лібералів від консерваторів.

 

Це міждисциплінарність, що реалізується в перенесенні методів з однієї сфери в іншу, наприклад, економічними методами починають вивчати конкуренцію між християнством і язичництвом, або літературознавче поняття нарративу намагаються використати в боротьби з тероризмом, щоб модифиікувати модел світу, яке є в голові в населення. Це прикладна орієнтація, яка дозволяє, наприклад, в політичних технологіях спиратися на розуміння більш глибинних мотиваційних рівнів мислення людини. З усього перерахованого повинно бути зрозумілим, що на сьогодні порівняння просто неможливе.

 

Фото: «ПіК України»