Чи справді приватне життя людини має бути недоторканним для ЗМІ? Чи у сьогоднішньому відкритому суспільстві повинні бути закриті теми? Відповіді на ці запитання намагались знайти учасники круглого столу  «Приватне і публічне: де пролягає межа для журналіста?», який відбувся в інформаційному агентстві УНІАН 17 листопада. У дискусії взяли участь головний редактор УНІАН Олександр Харченко, ведучий програми «Попередження» (Перший канал) Микола Вересень, видавець журналу «Папарацці» Валід Арфуш, ведуча програми «На межі» (5 канал) Христина Бондаренко та юрист Інституту медіа права Ігор Розкладай. Круглий стіл відбувся в рамках проекту «Висока журналістика» за підтримки Посольства США в Україні.

 

Якщо особа стає публічною, вона свідомо чи підсвідомо хоче слави і має бути готова до втручання в її приватне життя, вважає Христина Бондаренко. Ігор Розкладай зупинився на правових особливостях висвітлення приватного життя публічних людей у ЗМІ, на співвідношенні між правом на приватність та суспільним інтересом. «Публічна особа більше наражається на увагу журналістів, ніж будь-яка інша. – сказав Ігор Розкладай. – В Україні це питання врегульоване низкою законодавчих норм (Конституцією України, Цивільним кодексом, законом «Про інформацію»). Але найкращим чином воно буде впорядковане за допомогою саморегуляції. В будь-якому випадку дуже важливі місце, час і мета журналістського втручання. Завжди треба думати і про наслідки».

 

Валід Арфуш розповів про власний досвід роботи в журналі «Папарацці». «Політики чомусь вирішили, що ми повинні з ними узгоджувати наші матеріали про них. Ми тільки рік тому зрозуміли, що цього не варто робити», – зауважив Валід. Він у свою чергу поцікавився у Ігоря Розкладая, чи мають право журналісти фотографувати його в кінотеатрі і друкувати ці фото без його згоди. Як виявилося, журналісти мають право фотографувати публічну особу в будь-якому публічному місці. А ось якщо вони хочуть сфотографувати публічну особу в приватному місці, то мають отримати два дозволи: на знімок та на його розміщення у ЗМІ. Якщо публічна людина дала згоду взяти участь у телевізійній програмі, а після зйомок відмовляється від того, щоб її слова потрапили в ефір, вона повинна зробити  це письмово, інакше програма вийде за її участі.

 

Микола Вересень зауважив, що цивілізований світ уже давно вирішив цю проблему за рахунок саморегуляції галузі. Якщо журналіст порушує загальноприйняті правила, його позбавляють прес-карти. «У Британії журналіст просто зобов’язаний публікувати все, що є важливим для суспільства. У публічної людини немає зони інтимності. Вона про це повинна пам’ятати. А сигналом про те, що саме ця людина стала публічною, є її особиста заява. Приміром, своїм виходом на екран я підписався під тим, що став публічною особою», – сказав Микола Вересень.

 

Майже всі учасники круглого столу не мали нічого проти жовтої преси. «Єдине, що за кордоном журналісти, працюючи в жовтому виданні, обов’язково перевіряють інформацію, а в Україні чомусь вважають, що якщо жовта газета, то й перевіряти не обов’язково», – зазначив Микола Вересень. На його думку, в Україні низька правова культура. Зокрема, якщо будь-який західний ЗМІ, навіть жовтий, опублікує інформацію про зловживання чиновників, то це обов’язково стане предметом розгляду для прокуратури. «А у нас програма Каті Осадчої «Світське життя» – суцільна кримінальна справа, – зауважив Микола Вересень. – Тому що там уже стільки разів звучала інформація,  гідна уваги прокуратури, але чомусь досі ніхто не зацікавився озвученими фактами».

 

Олександр Харченко підбив підсумки обговорення, вивівши формулу щодо межі між приватним та публічним: «вона пролягає по лінії суспільної моралі».

 

«Детектор медіа»