Вже двадцять років Тамара Володимирівна веде на Першому національному телеканалі передачу «Надвечір’я». Читачам «Главреда» Тамара Щербатюк розповіла про секрети своєї програми, її глядачів, ставлення до сучасного телебачення та телеведучих.

Юpий_Дapaгaн, 14:58 Драгоценная Тамара Владимировна, обращается к вам ваш ученик, выпускник ф-та журналистики 1988 г. Юрий Дараган. Я никогда не думал стать журналистом, даже пять лет после школы и армия не направили меня по жизни. После случайного поступления на факультет (я так считаю) я познакомился с новым деканом А.З.Москаленко, с вами и другими. Именно вы сумели мне помочь найти свое Я в тележурналистике, увидеть, развить, научить и благословить... 20 лет после окончания университета я на телевидении - редактор Сумского обл.ТВ, собкор УТН (НТКУ) и последние пять лет гендиректор ТРК «ВИДИКОН» в Сумах. Я, если вы позволите, уже как журналист, горжусь ВАМИ. ВЫ - моя телеМАМА. Вопрос - как вам удается увидеть в человеке журналиста раньше, чем он сам это увидит, как научить и благословить и не ошибиться?

 

Ответ: По-перше, дуже рада почути, побачити листа  від випускника 1988-року. Як побачити і відчути і благословити - запитання не просте, головне відчути природну даність - чи дано природою займатись екранною журналістикою, бути ведучим, чи займатись іншим видом екранної журналістики. Треба розвивати те, що є, або порадити не витрачати роки на це.

 

Hapoд, 15:00 Чи дивляться Вашу програму молоді? І якщо дивляться – чому?

Ответ: Як це не дивно, дивляться. По-перше, виросло ціле покоління. Тамара Рудік з Житомирщини розповідала, що вона з дитинства біля батьків і тепер уже дорослою вважає себе глядачкою. Коли до мене підходять або молоді, або старші, але теж молоді, то вони пояснюють дуже просто - у вас цікаві люди і в тому морі реклами і політики ваша програма заспокоює.

 

Hapoд, 15:00 Глядачі Вас люблять! А чи освідчувались Вам у любові глядачі-чоловіки?

 

Ответ: Ну так, щоб прямо освідчуватись, то ні, але в симпатії, в якійсь прихильності... Безперечно, я це чула.

 

Жypнaлиcт, 15:02 Сколько клубов “Надвечір’я” в Украине? А Вы являетесь членом какого-то из этих клубов?

 

Ответ: Клубів, гуртів “Надвечір’я” більше 80-ти. Почесним членом клубу мене обрали в Жмеринці. Там керує Ніна Миколаївна Гриневич, яка ще організувала 26 філіалів у селах. Це унікальна ситуація. І коли ми були в них, кілька років тому, в одному селі мене урочисто зробили членом клубу.

 

Пpивeт, 15:03 На телевидении очень часто передачи возникают и как бабочки исчезают, а Вы все есть. Почему?

 

Ответ: Передачі виникають і зникають як метелики... А чому ми є? Одним реченням це важко пояснити, це можуть пояснити глядачі, а вони це пояснюють дуже просто і дуже складно. Навіть вважають, що здоров’я додає “Надвечір’я”. Заспокоює  душу, приносить приємні спогади, дає розраду в цей складний час.

 

kasyak, 15:04 На юбилей дарят подарки, какие у вас были и дарили ли что-то алкогольное ? :-)

 

Ответ: Якщо приїхала вся Україна - маленькі і великі міста, і сільські клуби, то вони з собою привозили народні напої - і всі на травах, корисні, але ми не зловживаємо ними.

 

BeNeRa, 15:04 Добридень! Щиро дякую Вам за натхнення! Здоров’я Вам і сил для такої чудової творчої роботи! Хотілося, щоб на Вашому прикладі вчилася молодь і наше ТБ нарешті воскресло! Щастя Вам! Біла Церква.

 

Ответ: Дякую Білій Церкві! Дай Боже, щоб наше телебачення воскресло. Я згодна.

 

elena_AIA@i.ua, 15:05 Вам большого творческого настроения!!!! Моя мама и мамины подруги Вас очень уважают!!! Таких теплых, добрых и информативных программ для людей старшего возраста просто нет. Вы - эксклюзив!!!

 

Ответ: Дякую, що ви вважаєте, що вашій мамі і маминим подругам ми бажані!

 

Philosopher, 15:06 Шановна Тамаро Володимирівно! Чи не набридло Вам телебачення за стільки років роботи на ньому?

 

Ответ: Справа в тому, що телебачення для мене не робота, це спосіб життя. З самого початку свого дорослого життя я з телебаченням, а життя не може набриднути. Це мій спосіб існування.

 

ИBAHOB, 15:07 Чув від знайомих, що Ви уболівальник боксу. Невже? Не вірю. Чому?

 

Ответ: Уболівальник боксу, ще до того, як не з’явилися наші унікальні брати Клички. Чому? Мені дуже цікаво спостерігати за психологією поведінки двох людей на рингу.

 

divas, 15:07 Изменился ли на протяжении 20 лет формат программы? А если так, то повлияло ли это на 20-летнюю продолжительность ее выхода в эфир?

 

Ответ: Формат програми за 20 років змінився. По-перше, десь перші роки ми виходили раз на місяць година, а щотижневий ефір - це інше зовсім, інший формат, інша структура, він більш динамічний, більш реальний.

 

Baлeнтинa, 15:08 Уважаемая Тамара Трофимовна! Заранее прошу прощения, если я ошиблась или мое обращение окажется Вам неприятным. Оно носит личный характер. Мою маму зовут Валентина Трофимовна, девичья фамилия - Щербатюк. Знаю, что деда моего звали Трофим Максимович, а его первую жену, мою бабушку - Елена Иосифовна. Сейчас пытаюсь узнать больше о своих предках. Если Вы сможете и будете иметь желание чем-то мне помочь в этом, буду очень благодарна.

 

Ответ: Шановна Валентино, всі імена, які ви називаєте, людей, що носять прізвище Щербатюк, мені, на жаль, не відомі.

 

kukusya, 15:12 Поза всякими сумнівами один з основних чинників успіху телевізійної програми - професіоналізм ведучого. Які на вашу думку, “не лише як практика, але і як теоретика телебачення”, основні критерії професіоналізму телевізійного ведучого?

 

Ответ: Критерії професіоналізму професійного ведучого. Я, щоб не читати лекцію на цю тему, хочу ось що сказати, найголовніше. Був такий блискучий майстер усного оповідання, екранного - Іраклій Андронніков, його книжка називається “Я хочу рассказать вам”. У цих двох займенниках “я” і “вам” - своєрідна формула для телевізійного ведучого, яка розкривається перш за все в тому, щоб бути самим собою, не грати ведучого, а бути таким, як є, яким є ця людина, в основі - імпровізація, реальність часу. Крім того, необхідно викликати довіру, а це найголовніше, без чого не може існувати ведучий, можна зробити лише за умов, якщо людина є щирою і відвертою і вміє чути, не просто слухати, а чути, не просто дивитись, а бачити. На жаль, і сьогодні є, і на всі часи були телевізійні ведучі, яким і природою не дано, і які в собі цього не розвивали. Взагалі, дуже складна професія екранного, телевізійного ведучого.

 

lopusok, 15:13 Есть ли у Вас кумир в профессии?

 

Ответ: Я не можу сказати кумир, але в мене був батько - журналіст радіо, у післявоєнний час він був завідувачем кореспондентським пунктом Всесоюзного радіо. Така висока посада, і шанована, і він для мене був взірцем журналістики.

 

larvas4239, 15:16 Обьясните логику деятелей, пытающих навязать насильно изучение украинского языка русскоячзычным гражданам Украины. Это, по-моему, вызывает наибольшее раздражение (это мягко сказано), особенно попытки запретить телеканалы на русском языке. Неужели люди старше 50 - 60 лет превратятся в школьников?! Уверен, что это вызовет законное сопротивление и ненависть к подобным решениям. Мне не понятна система пенсионного обеспечения военных пенсионеров, почему у бывших особистов, работников прокуратуры размер пенсий в разы больше, чем у строевых офицеров, плавсостава и т.п.?! Видимо, они слишком много знают?!

 

Ответ: Я згодна, будь-яке насильство, примусовість, вона ніколи не дає бажаного результату. Насильно, примусово не можна. Але не знати українську мову тим, хто живе в цій державі, також просто не можна. Якщо всі батьки хочуть, щоб діти вивчали англійську, французьку, то чому ці діти не можуть вивчати і українську? - це лише на користь. А стосовно пенсій - це не до мене, оскільки я проблемами пенсій не займаюсь.

 

vizor, 15:18 Чи вважаєте Ви, що програма “Надвечір’я” виконує певну соціальну функцію (місію)?

 

Ответ: Дуже цікаве запитання. Безперечно, дуже шкодую, що це не розуміють ті служби, які повинні були б це враховувати. Соціальні проблеми, щодо розміру пенсій, щодо інших проблем, вони мають покращуватись. Але якщо програма може заспокоїти душу людини, принести сопкій, хіба це не соціальна проблема? На початку свого існування, в дуже складних умовах, ми ж починали при радянській владі, під час всього того, що коїлось в державі, приходили листи, де всі просили - ковбаси в магазинах не зможете додати, пенсії змінити не зможете, і не треба, головне - поспілкуйтесь, подаруйте хвилини розради і спогадів про молодість. Хіба це не соціальна функція?

 

student, 15:20 Колишні студенти щиро дякують за науку, за набуте розуміння професії журналіст. Маємо нагоду поцікавитись, - чи були життєві ситуації або вчинки, про які Ви шкодуєте?

 

Ответ: Звичайно, були. І коли я викладала в інституті. Досі згадую студента, якого не вдалося захистити і його виключили з університету. Досі не можу забути, як в одній з перших передач гості приїхали здалеку, а ми не запросили їх за стіл. Може для когось це дивно, а я не можу забути.

 

Mapияяяяя, 15:20 Студенты Института журналистики очень недовольны уровнем образования в вузе, многие говорят, что фактически получают диплом, но не профессию. Как вы оцениваете уровень журналистского образования в вузе и в чем основные проблемы Института?

 

Ответ: Запитання не зовсім коректне по відношенню до мене. Я сьогодні там не викладаю. Якби я там сьогодні була, я б про ці проблеми говорила.

 

Mapияяяяя, 15:23 Чего не хватает нашему эфиру? Есть ли черты в укр. ТВ, которые вам особенно неприятны?

 

Ответ: Що не вистачає нашому ефіру? Не вистачає інтелектуалів, розумних людей, які б не просто про все потроху говорили, а більш глибоко і розумно. Що неприємно - вже сьогодні іноді з сумом дивлюсь. Неприємні часто порожні очі ведучих. Я не можу забути унікальний вираз того самого Іраклія Андронікова, він про якогось диктора говорив: “Він зчитує текст з мозкового екрану”. Тобто мова йде про те, що або існує підкажчик, і тоді формальні очі, або людина запам’ятала і згадує текст, і вона не мислить, вона перестає бути цікавою. Звичайно, неприємне засилля реклами, неприємна випадковість програм, випадковість деяких ведучих.

 

samart, 15:28 За 20 лет у “Надвечiр`я” скопилось огромное количество подарков от зрителей. Подарков, сделанных собственными руками. Будет ли когда-нибудь создан общедоступный музей программы (как вариант - зал в каком-либо музее)? 2. Институт журналистики выпускает 100 человек в год. А большинство работающих на ТВ журналистов специального образования не имеют. В чем, на Ваш взгляд, причина этого и куда деваются выпускники журфака?

 

Ответ: Дуже велика кількість унікальних дарунків від глядачів, і у нас є свій маленький музей. Дещо ми подарували Музею телебачення. А щоб це було загальнодоступним - це складно. Справа в тому, що взагалі-то сьогоднішнім випускникам дуже складно, я щиро їм співчуваю, бо вони самі повинні пробиватись активно, іноді ламаючи свій характер. І у того, в кого вистачає і сили, і характеру, той чогось досягає. А більшість розбігається, де встигають влаштуватись. Крім того, у всі часи, журфак був своєрідною фабрикою наречених, тобто було дуже багато дівчат. Я не заперечую, щоб в журналістику йшли дівчата, але це дуже складно, особливо, коли створюється родина. Дуже багато чоловіків хочуть мати собі дружину - не журналістку з її ненормованим робочим днем, нервами і всім, що за цим стоїть. На сьогодні взагалі журналістів готує стільки інститутів і університетів, не лише наш Інститут, що, знову ж, постає запитання, куди вони всі діваються. І, водночас, постійно потрібні, на всіх каналах, журналісти-професіонали. І особливо журналісти екранних професій.

 

Пeтpyччo, 15:31 Як вам вдається за 20 років не вичерпати всі теми?

 

Ответ: Як можуть бути вичерпані вічні теми? Долі людські, кохання, молодість, спогади про минуле - всі теми вичерпати неможливо. У нас були дуже різні конкурси – “Доле моя, доле”, “Бабуся, дідусь і я” (онуки спочатку розповідали про бабусю і дідуся, а потім і всю родину запрошували). Але найбільш активні глядачі були у конкурсі “Незабутня любов”. Брали участь глядачі від 30-ти років до 80-ти. От як можна про все розказати? не можна!

 

бoб, 15:32 Расскажите, пожалуйста, о своей семье, все ли у Вас журналисты?

 

Ответ: Батько мій був журналіст, досить відомий радіожурналіст. Донька моя за фахом - мистецтвознавець, працювала на телебаченні трохи, захистила десертацію, викладає. Чоловік в минулому режисер, і багато режисерів кіно і телебачення, досить відомих, - його вихованці.

 

Bіpa, 15:34 Що важливіше у журналістиці -  теорія чи практика? Подивишся на молодь на екранах, здається, що вони одразу після школи - мікрофон в руки, і вже зірки, хоча іноді таке говорять...

 

Ответ: Не можна поділити, що важливіше - теорія чи практика. Є певні закони, які не можна не знати. Іноді дійсно дивуєшся. як можна не знати головних законів, коли ставиш запитання. але сьогодні такий час. Справа не в дипломі, але потрапляють на телебачення по-різному і, на жаль, часто ті, кому не варто було б займатись телебаченням. І все це видно на екрані.

vika0222, 15:37 А Вы верите в судьбу?

 

Ответ: В долю вірю, але кожна людина може, потім тільки осмислюючи, до певної міри впливати на долю. Дуже конкретна ситуація в мене - спочатку було телебачення, прямий ефір, потім викладала в університеті, захистила дисертацію, за законами вищої школи та й взагалі, по суті, могла і повинна була писати і захищати докторську, а мені дуже хотілося прямий ефір, просто внутрішня потреба була. І звичайно, якби не підтримав чоловік, який сказав, що якщо хочеш не писати, а займатись практикою - займайся. І все ж, проти реальних, дуже зрозумілої ситуації в Інституті, я подала розгорнутий тоді проект сьогоднішнього “Надвечір’я”. Ну так що це - доля - не доля.

 

Dmytro, 15:42 Тамара Володимирівна, доброго дня! Найкращі побажання - здоров`я та наснаги - від вашого колишнього студента Дмитра Іванова. Добре пам`ятаю ваші настанови, та з приємністю згадую нашу телевізійну студію у Жовтому корпусі університету. От тією першою школою екранної журналістики і пов`язане запитання. Абеткою телебачення для нас тоді була книжка Володимира Саппака «Телебачення і ми» - унікальне дослідження природи телебачення. На вашу думку - чи не стало сучасне телебачення України антагоністом тим законам, які відкрив Саппак, чи актуальні його думки для сучасного української тележурналістики, і як ви це нині пояснюєте студентам? Дякую, гараздів, Дмитро.

 

Ответ: Дуже рада читати запитання колишніх студентів. Дякую, Дмитре. Звичайно, книжка Саппака “Телебачення і ми” написана дуже-дуже давно, потрібна і студентам, і практикам телебачення. Дуже багато його думок актуальні. Не можу не згадати: “На экране - радиорупор, но почему-то с человеческим лицом”. Хіба ми не бачимо сьогодні на екрані людей, які існують поза законами спілкування на екрані, просто відтворюють текст написаний ними або кимось? Про сьогоднішнє телебачення говорити принципово не хочу. Справа не в тому, що можна розкласти конкретно, чому, що і як не так, як треба було б. Телебачення існує сьогодні в нашій державі, воно не може не віддзеркалювати того, що є. Якщо твориться в державі стільки непорядності, то як телебачення може бути порядним, чесним, моральним? Цього всього йому бракує. Медики мають клятву Гіппократа, і буває таке, що порушують, а журналісти не клялися бути чесними перед собою, перед глядачем, перед людиною, з якою спілкуються. Але якби навіть і була така клятва в журналіста, сьогодні вони її порушили б. Можливо тому, що більшість законів реального життя в державі сьогодні порушено.

 

білкa, 15:43 Бачу Вас з монітора, Ви читаєте без окулярів, як Вам це вдається? Перепрошую, якщо запитання видалось Вам неетичним?

 

Ответ: В мене все життя був, як кажуть, “мінус”. А тепер я краще бачу, ніж колись.

 

LINA, 15:45 Чи не здається Вам, що за двадцять років ті, для кого було “Надвечір’я”, перетворилися на глибоку ніч?

 

Ответ: За 20 років для когось “Надвечір’я” не могло перетворитись на глибоку ніч, бо та людина просто не дивиться цю програму. На захист не програми, а тих людей, які в ній бувають, - це настільки світлі, розумні люди, закохані у пісню, які вірять в добро незалежно від того, що відбувається навколо них, тому, як багато з них кажуть: “Надвечір’я” – це ще не вечір. І за суттю поняття у часі - це перед тим, як наступає вечір, п’ята година, шоста.

 

kika, 15:45 Як ви ставитесь до того, що в Україні заборонили російські канали? Це політичне рішення?

 

Ответ: Заборона російських каналів в Україні, думаю, – це політичне рішення.

 

Лecик_Kopoткий, 15:47 Вам ніколи не набридало вести одну й ту саму програму протягом такого довгого часу?

 

Ответ: Не може набридати те, що приносить радість. Змінюються люди, зустрічі протягом довгого часу, але найцінніше, що сьогодні залишається дуже багато і досі глядачів, яких тепер ми вже просто називаємо друзями, які існували з самого початку. Це перше. Друге: тільки вдуматись – клуби, гурти, які виникли по всій Україні – це ініціатива глядачів. Це не примусове зібранні якоїсь структури, а самі глядачі зібрались. “Надвечір’я” зійшло з екрану і прийшло в реальне життя. Це щастя.

 

білкa, 15:48 Якої професії ви бажаєте своїм онукам?

 

Ответ: Онукові бажаю, щоб він знайшов справу свого життя. Це важливо і жінкам, і чоловікам, але чоловікові важливіше, ніж жінці. Він хлопець творчий, хай би доля його склалась.

 

Пaлкий_шaнyвaльник, 15:53 Расскажите о каких-нибудь смешных ситуациях в Вашей творческой жизни. Может, что-то на съемках смешное происходило????

 

Ответ: Різні ситуації можна розказувати і лише на них побудувати сьогоднішнє спілкування. Знімали ми на Полтавщині. Такі дві жінки-подруги, хата охайна, господиня вправна. Але самотня. Сидимо ввечері, вже післянадвечірній час. Чистимо рибу на вечерю, оператор тихенько знімає, мої жінки й забули про камеру. Я і кажу: «Що ж така гарна господиня, жінка і без козака?» А вона каже: “Ой, був козак!”. І починає когось там згадувати. Пройшов час, і прийшов лист - я вже почерк постійних глядачів знаю. А дивлюсь - прізвище інше. І пише: “Той козак побачив передачу і почув спогад. Приїхав і сказав: “Давай виправляти помилки”. І ми побрались”. Ще пройшов час - ми у відрядженні в тих краях, заходимо до неї в гості. Козака не бачу. Питаю: “Де ж чоловік?” А вона: “Я його вигнала! Оце через стільки років приїхав на все готове, то й вирішив, що буде лише керувати і газети читати”.

 

ucps, 15:54 Знаете ли Вы село с названием Маевка?

 

Ответ: Я не знаю такого села. На жаль. Але пошукаю. Якщо це хтось з наших глядачів - вибачаюсь, що не пам’ятаю.

 

HByf, 15:56 Тамаро Владимировно, ми Вас дуже любимо!!!!! Колеги.

 

Ответ: Почути добрі слова від колег на телебаченні - це нагорода. Я дуже відчуваю людину, можу не проявляти це, але дуже відчуваю. А телебачення - колективна творчість. Якщо не буде відчуття один одного, то нічого не буде. Одного разу у прямому ефірі були випадкові оператори, після закінчення я сказала, що мені було дуже важко. А потім вони відверто сказали, що вони перед ефіром посварились, і під час ефіру не перепалка між ними була, але дуже виразні погляди, і ця негативна аура дуже відчувалась. от знову ж-таки - особливості телебачення. Тому дякую колегам за добре слово.

 

Пaлкий_шaнyвaльник, 15:58 А где вы одеваетесь? И вообще.....что вам помогает так хорошо выглядеть?

 

Ответ: Щиро вдячна за такі добрі слова. Не одягаюсь ні у яких знаних модельєрів, якщо гарно виглядаю, то дякую. Допомагає лише від природи оптимізм і, звичайно, родина. І потім, для мене найголовніше - все, що бентежить, все, що недобре, треба залишати вдома, як тільки людина вийшла за поріг власної домівки, вона іншим людям повинна дарувати лише позитивну ауру, тому що у тих людях, з ким доводиться зустрічатись, є багато свого негативного, а люди повинні зустрічатись лише на радість.

 

Пaлкий_шaнyвaльник, 16:07 Так скільки ще проживе “Надвечір’я”? Мені через 5 років....50-ть, маю бажання побувати на 25 юбілейному вечорі програми!!!!

 

Ответ: Дякую за побажання про 25-тирічний ювілей, але я людина сьогоднішнього дня. Минуле, воно в мені, але воно минуло, навіть тоді, коли ми вже знімемо все, і монтаж відбувається, мені вже менш цікаво, ніж ситуація прямого ефіру. Я - людина реального часу. Про майбутнє ніколи не мрію, я не знаю, що буде, більше того, не хочу знати, мені даровано сьогоднішній день - слава Богу. Це збіглося - моя природа і прямий ефір. Може тому і телебачення моє.

 

TOK, 16:08 Поделитесь рецептом Вашего коронного блюда.

 

Ответ: Коронне - не коронне. Сьогодні його можна знайти в деяких кав’ярнях: ложка кориці, ложка кави і мед. Але зараз інше - розчинена кава, цукор за смаком, свіжа ягода - все розтерти до пінки і залити.

 

Линa, 16:14 Пять слов о Ваших коллегах, если можно! Любопытно в какой атмосфере создаётся программа “Надвечір’я”.

 

Ответ: Дуже вдячна за запитання. Я щиро вдячна моїм колегам сьогоднішнім. Ми всі однодумці. Вони молоді, але вони мають і позитив, і для них, для сучасного життя негатив, бо я не зуміла навчити їх заробляти гроші і сама не вмію. Але всі чудові: Іра Пархоменко, Костя Слюсар, Ігор Зеленов, Лена Нижник, Валентина Голубенька і особливо Ірина Купатадзе - з нею ми всі роки. Був цикл передач “Милосердя” - ми побували в усіх інтернатах, будинках пристарілих. Коли виходили, нам було боляче за людей, яким доля подарувала бути там. І вона, молода, переживала, і я плакала.

 

А що то значить - провести цей ювілей, коли з’їхались з усієї України - всі мої молоді колеги. З Волині, зі Старої Вижівки дзвонить керівник “Надвечір’я” з запитанням, скільки колективів виходило на сцену? Я каже, що не знаю. А він каже - 47. Не для високих слів, але дійсно “Надвечір’я” поєднало всю Україну - вони всі дружать, приїжджають в гості, вони це на зивають “надвечірнім братством” або родиною. Це пояснити не можна. Коли я вийшла на ювілеї привітатись, а в мене перехопило горло, я ледь не заплакала, вони вирішили привітатись, всі 600 людей у залі, встали і кілька хвилин аплодували. Не мені, а собі і всім.

 

Myлaт, 16:15 Многие знаменитые люди в какой-то момент подумывают о написании мемуаров , а как у Вас с этим обстоят дела, не увидим ли мы в скором будущем на раскладках книгу про Вашу жизнь и творчество и как бы она могла называться?

 

Ответ: Не знаю, чому (я і не знаю, скільки мені років), але не відчуваю потреби в мемуарах. Для мене мемуари пишуть люди, які дуже довго вже прожили на світі, багато бачили, а я думаю, що все буду ще бачити, бачити, а вже потім, можливо. Але коли буде це “потім” - не знаю.

Hy_и_нy, 16:19 Ваш любимый анекдот?

 

Ответ: Дуже люблю анекдоти, які не пам’ятаю. Це такий мінус. Я завжди поспішаю додому, щоб розповісти чоловікові. А він каже - якщо кінець знаєш, то розповідай.