- Мене попросили долучитися до проекту тоді, коли програма вже раз чи двічі була в ефірі. Власне кажучи, я і долучився.   

 

 

- Я дивився секунд 40. Просто я блимаю пультом завжди, всі чоловіки блимають. Це така звичка. Я дивився і потім все поміняв. Я би не сказав, що це я все, це і вся команда проекту. Просто в мене такий характер – я не роблю чужих проектів.  Не те, що я вередую, в мене не виходить, мені треба зробити свій проект. Я один раз у своєму житті робив чужий проект і цей досвід виявився невдалий. Все одно моя пика на екрані, і якщо ти робиш чужий проект і він поганий – ніхто ж не скаже, чому він поганий, а скажуть, що Вересень ідіот. А я не люблю бути ідіотом. Я до себе гарно ставлюсь. Це не можна пояснити, це як у балеті. Підіть на балет і подивіться. От будуть танцювати народна артистка і друга народна артистка. Обидві народні артистки. В одній буде природність, коли один рух переходить в інший, і ти не можеш це пояснити. І ти скажеш - цю яка робить все органічно звуть – Філіп’єва, а другу – Пупкіна.     

 

 

- Я - журналіст. Але так сталося в якийсь момент, що я розпочав працювати в кадрі. Я поза кадром працював не так часто. Я не дуже страждаю, чесно кажучи, від наявності чи відсутності телебачення. Я думаю, що я один з не багатьох, хто впродовж останніх 10-ти років, мабуть, 3 роки жив безробітним. Я не сильно страждав. Тобто відчуваєш певні фінансові труднощі, але я не можу сказати, що я хочу тільки на екран.

 

- Мабуть, багато. Але я не думаю, що все, мабуть, не все. Щось іще попереду.

 

- Чесно кажучи, я не сказав би, що я щось хотів би. Ні, ну в мене є якісь думки, але я Вам скажу відверто, що я до них ставлюся обережно. І вам про них не розкажу. Але я просто точно розумію, що, навіть, не в моїй скромній особі справа, а справа в тому, що я - соціальний робітник і не виконую жодної забаганки Вересня. Оскільки я - професійний журналіст, то завжди думаю про свою професію, а моя професія полягає в тому, щоб якимось чином не те, щоб допомагати суспільству, просто виконувати роботу. А суспільство має бути поінформовано про сутність речей. І я просто намагаюся це робити. Якщо є можливість пояснювати сутність речей – я пояснюю. Якщо немає – я не пояснюю.   

 

- Та ні, в мене ж не на 185 місці стоїть робота, а на першому, я - трудоголік. А відповідно, мені тяжко себе уявити без того, щоб я не думав про якісь речі, про які я потім колись напишу чи скажу.   

 

- Це така професійна вада, професійна хвороба. Тому що я навіть дружині в ліжку починаю розповідати таке - треба баланс у подачі інформації, треба сутність. І я кажу: «Ну тут погано, а тут не погано». Я постійно працюю. У мене не буває відгулів, вихідних.

 

- Як же Ви тоді відпочиваєте від роботи чи Ви відпочиваєте на роботі?    

 

- Розумієте, я не працюю. Це не правда, що я працюю, це все брехня. Тому що, якщо ми візьмемо будь-яку високорелігійну особу, Будду, чи Ісуса, чи Магомета, то ми завжди знайдемо приблизно одну і ту саму історію появи людства. І в християнській чи в іудо-християнській доктрині – це все дуже просто. Що сказав Бог, коли вислав Адама і Єву сюди вниз? Він сказав, що ідіть і здобувайте собі на хліб в поті свого чола. Тобто це що? Робота – є кара Божа. Відповідно, всі люди на світі розподіляються таким чином.

 

Мені особисто здається, що 90-95% ходять на роботу, і це кара, а 5-10% мають із того задоволення. Я належу до тих 5-10%. Тому мені завжди тяжко було визначати свої гонорари, через те, що я думав, що я вже 1 раз дістав задоволення від інтерв’ю, а тут мені ще гроші платять, це ж неправильно, це ж якось недобре.

 

 

- Ні, я реаліст, я не позитивна людина, просто я слухаю себе, намагаюся дивитись навколо себе. Якщо ви включите телевізор, то ви побачите 99% журналістів і політиків, які розповідають нації про те як все погано. А якщо ви подивитесь мою програму, то побачите, що вона на 80% закінчується дуже оптимістично, тому що чудова нація, чудові люди і взагалі все чудово, окрім політики.

 

- Ніяка. Я вже багато різного в житті пережив. Тупість і непослідовність дратують. Але це викликає в мене не агресію, а сміх. В українській журналістиці є над чим посміятися.

 

 

- Я потрапляю на новини, я б так сказав. Я приблизно розумію ситуацію, мені не треба казати і щось пояснювати. Я можу вам сказати, що буде в майбутньому, і які новини нас чекають. Це не дуже важно.

- Інтуїція - це ж досвід. Коли ти впродовж багатьох років постійно у вирі подій, то хочеш ти того чи ні, ти починаєш аналізувати ситуацію. Ти просто розумієш, як приблизно функціонує та чи інша галузь, цей чи інший чиновник або депутат.  Ти приблизно розумієш, що може бути, а що не може. Чому так, а чому не так. І читаєш якісь там розумні книжки.    

 

 

- Знаєте, я придумав колись дуже гарну фразу, оскільки до мене інколи люди звертаються по допомогу, як до багатьох журналістів. І я сказав колись – я не можу допомогти кожному, я можу допомогти всім. Тобто робота журналіста не полягає в допомозі кожному, а полягає в допомозі всім. Якщо ти потрапляєш на екран з якоюсь вузенькою ідеєю, темою, то іди з телебачення, іди в якийсь професійний журнал.

 

Журналіст повинен охопити якомога ширше коло людей, які б отримали користь від його роботи. 

 

Я вимкнула диктофон, але враження, що багато чого не спитала залишилось. Стандартне «Дякую за інтерв’ю» і не менш прогнозоване: «Прошу». Треба було йти, але слово за слово, і розпочалася нова бесіда. Читайте найближчим часом другу частину інтерв’ю, де Ви дізнаєтесь, як Микола Вересень ставиться до жінок в журналістиці, чи любить несподіванки і хто в його розумінні хороший журналіст.