ЗМІ та ризики виборчого синдрому
Чергові дочасні парламентські вибори в Україні викликають логічні або риторичні запитання не тільки про те, що буде з інститутами влади та суспільством після оголошення їхніх результатів. Але й яким чином розвиватимуться події у майбутньому. Не менш значимим фактором для визначення цього майбутнього є і позиції політичних гравців стосовно коаліції в парламенті, посад в уряді та зовнішньополітичних орієнтацій політикуму, і, власне, сам перебіг кампанії.
Фактично він представляє собою черговий тест для української влади, партій та ЗМІ відносно того, щоб події виборчої кампанії зразка 2004-го стали справжньою історією й згадувалися лише як антизразки у підручниках з історії.
Можливе застосування «адміну», скандали під час формування списків, одіозні прізвища в них, потенційно вірогідні маніпуляції у ЗМІ можуть в чергове вплинути на перебіг виборів та залишити після себе низку аргументів щодо неспроможності влади діяти цивілізовано, а не за принципами ручного керування країною.
Вже сьогодні доводиться чути деякі експертні пророцтва про те, що наступні вибори до ВР, президентська виборча кампанія, в разі незмінності Конституції та подальшої консервації політичної ситуації, можуть виявитися ледь не гіршими за потенційними наслідками ніж президентська кампанія 2004 року, яка стимулювала міжрегіональні протиріччя, жорстку поляризацію й дуалізм суспільства.
Адже в чергове з боку політиків можуть актуалізуватися на більш жорсткому рівні політичні інсинуації навколо зовнішньополітичного вибору країни, відносин з Росією, трактування історії.
Окрім цього, також виникає й питання про те, що і в який спосіб робити для забезпечення більшої чистоти та якості вітчизняного електорального експерименту із зовнішніми інформаційними впливами, які супроводжуватимуть як нинішні парламентські так і наступні президентські вибори.
(Вже сьогодні ці «впливи» намагаються позиціонуватися навколо одного з кандидатів, було б наївним вважати, що цього не буде).
Приміром, попри сьогоднішню позиційну плюральність, «Інтер» має російських власників. Чи може це якимось чином відбитися на тональності й змісті інформації за умов, коли ЗМІ в розумінні російських чиновників, вже давно грають роль агітки влади, а україно-російські взаємини сьогодні в стадії застиглого погіршення.
Чи достатньо сьогодні у керівництва «Інтеру» засобів для можливого обмеження потенційних «рекомендацій». Має право на існування й питання про можливість застосування «адміну» для ЗМІ у вигляді «порад» на кшталт визначення за журналістські колективи «важливих та актуальних» тем.
Події після 2004 року, засудження та вибачення керманичів ЗМІ щодо використання «темників», ухвалення засад редакційної політики у низці мас-медіа стало одним із чинників, який унеможливлює попередні практики перетворення ЗМІ на засоби політичних маніпуляцій.
Свобода слова сьогодні в країні стала чи не єдиним суспільновизнаним із ще не спаплюжених здобутків постпомаранчевої ситуації.
Незважаючи на те, що українські ЗМІ досі наближаються до утвердження професійних стандартів всебічного висвітлення інформації, рівних можливостей, можемо побачити у медіа більш широку та об’єктивну палітру політичної суспільної ситуації.
Водночас, один із симптомів, який вказує на те, що нове вже призабуте старе може стати прикладом чергової виборчої репетиції, спостерігався зокрема під час київських виборів 2007 року.
За інформацією Комітету «Рівність можливостей» та Асоціації «Спільний простір», які здійснювали моніторинг столичного інформаційного простору вказувалося, що «кількість порушень норм прозорості та об'єктивності у висвітленні пресою кампанії з виборів мера Києва та Київради наближається до тієї, яка спостерігалася під час президентської кампанії 2004 року».
Зазначалося також, що муніципальні ЗМІ перетворилися на засіб маніпуляції думкою виборців, як в часи розсилки «темників» колишніми чиновниками адміністрації президента Кучми: «Арсенал маніпулятивних технологій був дещо біднішим, але грубість та «чорнуха» лишилися такого ж зразка».
Якщо зважити на те, що політичні сили, які брали участь у київських перегонах претендують на загальноукраїнський масштаб, однозначних запобіжників на поширення цього явища немає. Самі ЗМІ намагаються власними зусиллями регулювати подібні проблеми.
«Коли тривала кампанія виборів мера, ми прийняли кодекс для журналістів, у якому є три найважливіші пункти: об'єкт виборчої кампанії, його наближені особи, родичі не можуть бути об'єктом новин, для цього є спецпроекти», – вказують на одному загальнодержавному каналі.
Вцілому під час дочасної виборчої кампанії до ВР у 2007 році до 9 телерадіоорганізацій було застосовано санкції за невиконання умов чинного законодавства під час виборчої кампанії.
Всього ж є 442 місцевих та регіональних телерадіоорганізацій. За даними Нацради з питань телебачення і радіомовлення, вцілому зафіксовано 177 ознак порушень виборчого законодавства, які стосувалися не відокремлення політичної реклами від комерційної, не зазначення замовника політичної реклами чи агітації, а також перевищення частки рекламного продукту на одиницю мовлення.
Проте вибори 2007-го стали першими в Україні, коли не було заявлено жодної претензії щодо нерівного доступу політичних партій і блоків до аудіовізуальних ЗМІ, як констатувалося у Звіті Нацради за 2007 рік. До речі, з 14 загальнонаціональних телеканалів України тільки на 3 передвиборна агітація не велася взагалі.
Втім, одним із прикладів, який засвідчує, що в суспільстві та у політикумі ще триває непростий процес визначення правил взаємин між політиками та ЗМІ, є те, що політики трактують і оцінюють зміст інформації, що подається у ЗМІ.
Позитивом у цьому є публічність дискусії, негатив проявляється в тому, що суспільство в Україні ще не знайшло ту межу, коли критика з боку державних мужів щодо змісту інформації не буде трактуватися як прояв тиску на ЗМІ.
2 жовтня 2008 року заступник голови Верховної Ради Томенко заявив, що в інформаційних програмах українських телеканалів суттєво переважає негативний зміст. Таких висновків він дійшов, проаналізувавши наповнення теленовин за 29 вересня на «Інтері» та «1+1», при цьому не додавши інформацію відносно інших 12 загальнонаціональних каналів.
Так, на «1+1» із 12 новин шість мали негативне забарвлення (смерть, вбивства, пограбування), три містили нейтральну інформацію, три новини були позитивними з критичними акцентами. Із 13 новинних сюжетів «Інтеру» одинадцять містили негативну інформацію, два нейтральну, і не було жодного позитивного.
Томенко висловив переконання, що такі новини деморалізують суспільство, особливо молоде покоління. Проте ЗМІ почасти не тільки формують громадську думку, але в демократичному суспільстві є тим дзеркалом, яке відображає його обличчя.
Можна звичайно сперечатися, наскільки це дзеркало є викривленим, або що більше деморалізує суспільство кримінальні хроніки, висвітлення повсякчасних реалій української політики чи вибіркове надання інформації.
Сьогоднішні формати новин, зокрема на «1+1», можливо не завжди вирізняються глибиною, достатньою для вичерпного розуміння ситуації, проте є достатньо панорамними щодо висвітлення того, що відбувається по той бік телевізійних екранів.
Новини мають інформувати, «а кожна людина – робити для себе висновки. Ми не ставимо собі за задачу впливати. Агітувати й пропагувати не є нашим завданням», – вказує Наталя Катеринчук з «1+1».
Про такі ж стандарти можна говорити відповідно до новинних продуктів інших вітчизняних каналів. Водночас до політиків, які опікуються оглядом інформаційної сфери в плані протидії аморальності та пропаганди ненависті, далеко не завжди потрапляють у вічі дійсно ті публікації чи сюжети, які таку ненависть не просто пропагують, але розпалюють.
Зокрема, на регіональному рівні в тій же АР Крим з’являються матеріали, які розмовляють із читачами «мовою ворожнечі». І, на жаль, наслідки таких публікацій не сприяють поліпшенню міжетнічних стосунків, суспільному порозумінню, а головне - складно визначити ті законодавчі та суспільні запобіжники, які б унеможливлювати подібні інформаційні маніпуляції.
До речі, дискусії щодо змісту та форматів інформації ЗМІ, її тональності сьогодні тривають у тій же Росії, Великій Британії. Так телегероїв у британському суспільстві знають більше ніж керманичів уряду.
Відмінність британських дискусій у медійному полі від українських полягає в тому, що владці Туманного Альбіону просто не можуть дозволити собі так яскраво рекомендувати ЗМІ, що їм показувати: відверті та шокуючи рейтингові реаліті-шоу чи всебічно висвітлювати діяльність британського парламенту.
Адже виміром успішності ЗМІ є рейтинг програм, який має бути обумовлений якістю інформаційного матеріалу.
До речі, 67% українців вважають неприйнятною відмову в публікації важливої і правдивої інформації, якщо вона не збігається з думкою власника ЗМІ (за даними всеукраїнського соціологічного дослідження «Моральність українського суспільства», проведеного Інститутом Горшеніна в рамках річної програми «Ментальність українського суспільства» у 2007).
Незважаючи на позитивні тенденції у діяльності мас-медіа під час дочасних виборів 2007 року, зокрема відсутність перевірок місцевих ЗМІ з боку місцевої влади, в законодавстві, яке поки що так ніхто й не збирається змінювати, існує низка потенційних вад.
Такими прогалинами інформаційного простору в Україні у його соціальному змісті та вимірі є відсутність суспільних ЗМІ, які б не залежали від позицій власника, наявність замовних матеріалів, бідність регіональних ЗМІ. Ці фактори потенційно уможливлюють використання медіа з боку політиків та створення можливостей для маніпуляції у суспільному просторі.
Бідність вітчизняних журналістів в регіонах, ЗМІ в цілому, додає шансів для того, що «джинса», проплачені матеріали почасти замінюють «темники» й створюють один з різновидів корупції в медійному полі.
Зусиллями журналістів засновано Міжнародний рейтинг хабарництва за висвітлення новин (International Index of Bribery for News Coverage), дані його вірогідні та ймовірні, а Україна з 66 країн займає в ньому 46 місце. За даними такого рейтингу, найменш схильними до корупції в медіа є Фінляндія, Данія, Нова Зеландія, Швейцарія та Німеччина.
Від складання нинішнього тесту на плюральність, не маніпулятивність залежить і незмінність якості здобутку свободи слова, вартість переваги суспільства порівняно з іншими прикладами використання ЗМІ на пострадянському просторі.
Анастасія Смагіна, «Українська правда»
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Анастасія Смагіна, «Українська правда»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
