20 жовтня в інформаційної агенції УНІАН пройшов круглий стіл на тему «Цензура гаманця. Як подолати корупцію в журналістських колах». Темою заходу стали замовні матеріали та їх значення у сучасній журналістиці зокрема і суспільстві взагалі.

 

Участь у круглому столі взяли головний редактор ІА УНІАН Олександр Харченко, шеф-редактор видань проекту «Детектор медіа» Наталія Лигачова, президент Асоціації медіаюристів України Тетяна Котюжинська, виконавчий директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар та керівник проекту «Вартові демократії: медіа проти корупції» Ігор Чайка.

 

 

 

Учасники заходу одностайно погодилися з тим, що масштаби «джинси» у сучасній українській журналістиці є надзвичайно значними. Наталія Лигачова охарактеризувала їх як «величезні»: зокрема, у економічних і ділових програмах загального спрямування замовні матеріали можуть становити до 50 відсотків загального обсягу, у програмах для вузькоспеціалізованої аудиторії ця цифра може бути ще вищою. Пов’язано це, за словами шеф-редактора «ТК», із «рівністю корупційних можливостей» - на відміну від 2004 року, коли вплив на ЗМІ мали ті, хто був при владі, зараз можливості для замовних публікацій відкриті для всіх, хто має гроші.

 

 

 

Зі свого боку Вікторія Сюмар зазначила, що одна з головних проблем сучасності полягає якраз у заміні «цензури батога» на «цензуру пряника». Це гірше з огляду на можливості боротьби – політика «батога» неминуче викликає свідомий чи несвідомий опір, тоді як відмовитися від «пряника» набагато важче.

 

Пані Сюмар виділила три основні наслідки засилля «джинси» в ЗМІ:

 

1. «Втрата професії», втрата журналістами та ЗМІ авторитету.

 

2. Як наслідок втрати довіри – падіння рейтингів і, в кінцевому підсумку, збитки для власників.

 

3. Дезінформація суспільства. Не довіряючи телебаченню, дедалі більше людей звертається до Інтернету як до основного джерела інформації – але майже 80% населення України такої можливості не мають взагалі. Таким чином, більшість населення не має об’єктивної інформації про те, що відбувається у суспільстві. Тим часом єдиною категорією населення, кому існуюча ситуація вигідна, є політики. Поширеність практики замовних публікацій перетворює наявність грошей на самодостатню умову забезпечення публічності майже для будь-кого. Це позбавляє політичних діячів необхідності створювати інформаційні приводи і вести інтенсивну громадську діяльність.

 

«Враховуючи те, що лише кілька відсотків людей здатні відрізняти реальність інформаційну від реальної дійсності, це згубно впливає на цілу країну та суспільство»,  - цитує УНІАН Олександра Харченка.

 

 

 

Слід зазначити, що не в усіх питання учасники круглого столу були солідарними. Зокрема, Ігор Чайка назвав «джинсу» злочином і провів безпосередню паралель між замовними матеріалами в ЗМІ і корупцією в органах влади. Зі свого боку Тетяна Котюжинська наголосила на тому, що покарання за розміщення замовних матеріалів не передбачене у Кримінальному кодексі України, а тому з юридичного боку це не є злочином. Не є «джинса», на думку пані Котюжинської, і корупційним правопорушенням, оскільки глядач у цьому випадку може обирати для себе джерело інформації. Однак обидва експерти зійшлися на думці, що неприпустимим є запровадження кримінальної відповідальності за замовні публікації для журналістів – боротися треба перш за все з тими, хто такі публікації провокує.

 

 

 

Не було одностайності і стосовно перспектив розвитку ситуації. Вікторія Сюмар оцінила їх досить песимістично, згадавши, зокрема, акцію «Не продаємося!», яку «спустили на гальмах». На це Наталія Лигачова заперечила, що сама по собі наявність подібних ініціатив є позитивним фактором і говорить про небайдужість журналістської спільноти до проблеми «джинси». Як приклад практичного аспекту такої діяльності вона навела випадок із минулорічного моніторингу «ТК», коли в результаті журналістського розслідування було викрито наявність т.зв. «рамкового договору про висвітлення діяльності» між державною НАЕК «Енергоатом» та деякими ЗМІ. Як наслідок – наступного року «Енергоатом» відмовився від подібної практики.

 

Крім публічності, серед методів боротьби з «джинсою» були названі самообмеження самих журналістів, а також оперативні заходи боротьби із підключенням до процесу Нацради з питань телебачення та радіомовлення та органів прокуратури. Було у контексті боротьби з «джинсою» згадане і суспільне мовлення – як інструмент неупередженого інформування населення про події і процеси у державі. Однак, за словами Вікторії Сюмар, навряд чи є сенс сподіватися на його створення як мінімум до наступних президентських виборів.