В тому селі, куди при приїхали на гастролі, я одразу ж пришла до голови району та сказала – «Знаєте, я не хочу вам заважати, я хочу вам допомагати». Добре, що в мене є друзі-вояки. Ми з ними колись кліп знімали. Я дзвоню їм – «Хлопці, дайте мені вертоліт». У відповідь – «Буде тоді борт». Знову їм дзвоню – «Треба в Чернівці». І я переконана – я там буду. Вертоліт – це зараз єдиний засіб зв'язку з затопленими районами. Вчора ми привозили їжу, на зворотному шляху – забирали людей до шпиталів.

Приїжджаю в одне з сіл. Там у дворі жіночка з дитинкою стоять біля краю води. Питаю – де ваша хата? У відповідь – «Нашу хату з нашою землею віднесла течія». Зайшли в будинок, що уцілив. Тільки-но ступили – провалилися. Бігом звідти, аби стеля нас не придавила.

Зустріла одну сім'ю, яка незадовго до трагедії обставила свою хату технікою: телевізор, холодильник. І тепер вони підвішують все, що змогли зберегти до стелі – не вірять, що їм збитки хтось компенсує. Тож, багато чого про наших чиновників я від людей там почула. Їм теж це було б корисно.

З кабіни вертольота я бачила цілі полонини, де я колись свої кліпи знімала. Зараз від них мало що залишилось. Ніколи не думала, що буду повертатися туди з крупою та водою для людей. Село Криворівня, в якому знімалися знамениті «Тіні забутих предків» Параджанова – це просто суцільні декорації до фільму жахів. Хлопці-волонтери мені розказували, що вони досі не знають, що за тим селом. Чи є там хтось живий. Я напевно знаю – одна з причин того, що сталося – це вирубка лісів. Вирубували дерева, збирали камені, міняли русла рік та не укріплювали їх. Подібні повені були в 1911 році, 1941, 69-му. Тепер все знову. Невже не можна раз сісти, подумати – а може геологів чи інших спеціалістів залучити, аби вони продумали програму спеціальну? Я обов'язково свої зв'язки використаю, та напишемо ми таку програму.

Не треба смакувати в новинах – а скільки трупів котів там плаває на поверхні, та який там сморід вже стоїть. Це не серіал «Санта-Барбара». Не треба підтоплені райони називати «Українською Венецією». Не дай нам Бог такого курорту! Коли бачиш, як по вулицях, де бігали діти тепер плаває риба, а у воді – кабани та корови – це страшно. Коли я пролітала над Карпатами, то бачила жахливу картину: там, де були дороги – вода. До сіл цих мінімум півроку ніхто доїхати не зможе!

Коли я це побачила, зв'язалась з друзями з фонду Ахметова. Питаю – «Ми зможемо сюди пригнати техніку?». Вже зараз це питання вирішується. Дзвоню Віталію Кличко, і наперед знаю – він з нами і зробить все можливе. У людей, які поруч зі мною, є колосальні можливості. Я серед них – не найбагатша, але в мене є енергія. Я знаю, що завдяки цим людям, в постраждалих районах будуть дошки, буде цемент, будуть цвяхи та вода з їжею. Наша ініціатива, як би вона не називалася – консорціум, «Карпати. Повінь. SOS!» – це не піар-туризм, це не для галочки – мовляв, я там був, відро піску притягнув, голосуйте за мене. Це єднання патріотів, які можуть допомогти своїй нації. Бо людям там зараз нахчати на колір прапорів політиків – головне, аби ця людина принесла їм поїсти та напитися. І поруч мене такі люди є.