Цензура повертається?

Власне, віце-прем'єр Іван Васюник зробив сенсаційну заяву. А саме він сказав під час засідання робочої групи зі створення суспільного телебачення і радіомовлення, що в українському медіа-просторі посилилися прояви цензури, зруйнувавши таким чином міф про незалежність українських ЗМІ. «На жаль, доводиться констатувати, що ті позитивні зрушення, які відбулися у вітчизняній журналістиці в 2004 році, нині виявилися знівельовані величезною кількістю замовних матеріалів, їх надмірною заполітизованістю і цензурою з боку власників та менеджерів телерадіокомпаній» – наголосив віце-прем'єр.

Але розставимо всі крапки над «і». Я вже писала про те, що Помаранчева революція викликала появу нових міфів. Один із них – це міф про те, що в 2004 році всі ЗМІ враз стали вільними і незалежними. Цей міф був зручний всім: і журналістам, і владі, і медіавласникам. Адже всі такі білі і пухнасті в результаті. Ніхто, за невеликим винятком, тоді в 2005-му не говорив про те, що на зміну політичній іде цензура економічна (і «джинса», про яку зараз багато говорять, це лише один бік цієї медалі). Адже політика й економіка у нас в країні тісно переплелися. І кожен журналіст, який зачіпає якісь гострі політичні або економічні теми, ризикує викликати на себе гнів власника, бо не знає, де починаються і закінчуються його економічні (або політичні) інтереси.

Сьогодні ми починаємо говорити про цензуру. А раніше ми її не помічали? У мене навіть є невелика підозра – чому це відбувається. Мабуть, забагато критики з боку ЗМІ у бік нинішньої влади. Але тут вже годі нарікати на дзеркало, даруйте.

Синдром «Плюсів»

Ще один подарунок усій медіаспільноті (та, і країні зокрема) до Дня журналіста піднесли «Плюси», озвучивши принципи, за якими тепер формуватимуться новини. Це – Скандали, Сенсації, Страх, Секс, Смерть, Сміх і Гроші.

Це дуже поганий сигнал. Бо так чи інакше ці тенденції ширитимуться (і вже поширюються) на інші телеканали. Медіаексперти чіткорозуміли, що рано чи пізно це повинно було статися. І справа тут навіть не у фігурі нового виконавчого директора Адріана Сарбу. Річ у тім, що це загальносвітова тенденція, яка ніяк не може обійти Україну в епоху глобалізації. Я ще сподівалася, що цей процес (процес тотального пожовтіння медіа) трохи розтягнеться. Але те, що зробили «Плюси» з новинами, на жаль, прискорить цей процес у кілька разів.

У Європі, принаймні у Німеччині, є альтернатива – це серйозні друковані видання: і газети, і журнали (чого немає у нас, бо такі ЗМІ як «Дзеркало тижня» скоро треба буде заносити до Червоної книги). Але навіть там стурбовані таким розвитком ситуації, про що свідчить заява депутата Європарламенту Маріанни Міко. У звіті про тенденції в засобах масової інформації країн-членів ЄС на засіданні комітету з питань культури й освіти вона зауважила, що європейські ЗМІ дедалі більше схиляються у бік дешевих розважальних програм. Медіадослідники водночас говорять про зростання агресивності популярної преси.

Чи можна із цим боротися? Навряд чи. Але, напевно, можна й треба спробувати створити, принаймні, якісні друковані ЗМІ, якщо телебачення обирає сенсацію.

Професіоналізм або його відсутність

І тут виникає ще одне запитання: а хто створюватиме ці якісні ЗМІ? Адже ті принципи, про які заявили «Плюси», знижують і планку вимог до журналістів. Це стосується й інших каналів. Суперпрофесіонали не потрібні сьогодні медіаменеджерам – адже вони беззастережно не виконуватимуть те, що їм скажуть. Тому усюди затребувані посередності. Тому так важко знайти журналіста, який думає, журналіста-особистість, особливо це стосується молодих людей, початківців. «Понтів» багато, а за «понтами» – порожнеча.

І справа тут не тільки в поганій медіаосвіті. Зникає українська журналістська школа. Зникають (ідуть) ті журналісти, на яких можна рівнятися молодому поколінню. Загальноосвітній рівень молодих кадрів також дуже низький. Як наслідок, якщо не пробувати зламати таку негативну тенденцію, це може обернутися дійсно гуманітарною катастрофою. Адже в медіатизованому світі ми майже всю інформацію сприймаємо через ЗМІ; саме вони допомагають нам адаптуватися в соціумі, зрозуміти, за якими правилами він живе; вони нам нав'язують ті чи інші цінності, які ми потім сприймаємо як свої. Саме тому так важливо, щоб у журналістиці працювали справді професіонали, які розуміють, як може відгукнутися сказане чи написане ними слово.

Діана Дуцик, «ПіК України»