Ще в лютому, коли на Банкову в «будинок із химерами» до першої особи таємно навідалась особа спірна — Філіп Бедросович, відразу ж пустунки-кішки й зашкребли в мене на душі. Ну, думаю, і чого б це символ «вселенской пошлости» (за визначенням Б.Окуджави) так задушевно чаював із шанувальником культури одвічної — трипільської?!

Вирішив, наївний, що це їхня, Банкової, «відповідь Чемберленові». Оскільки трохи раніше вже конкуруюча фірма (Ю.Тимошенко) кавувала в Білокам’яній із королевою попси — екс-дружиною Кіркорова. Око за око?..

Виявилося — річ державної ваги! Цього разу поза естрадно-партійними ревнощами.

Тоді в «химерах» радилися про новий «прорив» — у переддень «Євробачення». Оскільки саме до цього хвацького дійства виявляють нелюдську серйозність тільки дві країни на планеті — Україна й Росія, відповідно.

(«Навіки разом» — хоча б у цьому питанні.)

Втім, невідомо, скільки там за чашкою чаю пообіцяли «вливань» у бюджет номера з дзеркальною шафою, склепаною потім грецькими майстрами.

І про «бюджет» заслуг, власне, продюсера (Кіркорова) у цьому процесі, зрозуміло, — жодного слова. Та й не оцінюють за «курсом євро» майже переможців!

Тим більше що саме для цього поп-подвижника можлива перемога його підопічної могла б стати й пірровою... На щастя, після другого півфіналу київська подруга артиста подзвонила йому в Белград: «Філю, ти хоча б думаєш про найближче майбутнє — в Росії?.. У Болгарію встигнеш!»

Слова політпопередження подіяли. Вже на фіналі продюсер був стриманим у питаннях дружби народів. І демонстративно прикрасив себе прапором РФ. Мовляв, я тут — лише сезонний працівник, а так — душею й тілом із тобою, батьківщино (з тобою, Алло)!

Батьківщина, вже своєю чергою, у коментарях на каналі «Росія» ім’я продюсера-перебіжчика демонстративно ігнорувала. Ну, подумаєш... Пенсія на обрії — то він туди ж.

Буцімто жарт. А за великим калібром — «Євробачення» річ таки відповідальна. І не сон мені в руку, а випадкова розмова з «одноклассником.ру», схибленим на теоріях змов. Не моргнувши оком каже: що ви все про пісеньки, це чиста спецоперація, бо ще в середині 50-х ХХ століття заокеанські спецслужби придумали цю «євробаченську» отруту з єдиною метою... За версією співрозмовника, зляпали дійство з метою стратегічно важливою — відстежувати етнічні настрої Старенької Європи. Хто чим дихає? І вже на підставі емпіричних поривів європейців важливі розвідвідділи щось там кумекають, моделюють, планують — «експортують», одне слово. І, мовляв, не за вищим балом симпатій (а їх 12) визначається євровибір. А за середнім — за «десяткою». Начебто золота середина і є барометр коливань євронастроїв. Хто не з нами? І «кто там кое-где у нас порой»?

Посміхаєтеся? Не нове? А я ось узяв усі «десятки», від країн-симпатиків припасені, та й замислився…

Латвія, Ізраїль — «и не друг, и не враг, а так…»

Польща — ейфорія минулася, інтерес залишився.

Мальта — тільки з погляду екзотики.

Азербайджан — дружба як нафтопровід: поки що не заіржавіли.

Білорусь — як «північний» вітер повіє.

Грузія — є у революції кінець.

Що стосується «вісімки» від Росії — то тут у спецслужби не ходи! А ось 12 балів (від України) за «сіквел» Білана, злі язики кажуть, нашльопали з тієї ж «бази», яка і Ярослава Мудрого підняла:))).

Загалом, сократам із Банкової, можливо, й над цими «химерами» варто помізкувати. Оскільки «ойкати» над 12 балами симпатій від Португалії — немає фантазії. Це що ж, самі емігранти?.. Чи номер із сукнею й шафою так вразив португальську спільноту?

Втім, про головне сказано. Тепер про деталі.

Номер Лорак — попри всю її майстерність, трафаретність пісні та ембріони сценічної стервозності, — все-таки частково знищив оператор. Не дав «широкий формат»! Не показав усі «бризки шампанського». Плани наче спресовані. А подача таких номерів вимагає від оператора саме пташиного польоту.

Тріумф Білана — прогнозований. Та до «заслуг» йому треба зарахувати ще й конкурсну пісню-2006, післясмак від якої залишився і став додатковим бонусом. А ось у фігурно-показовому трактуванні композиції «Поверь в меня» бракувало основної складової — до льоду б полум’я. Прості, але яскраві образи. І концепція.

Кого знову послати? «Євробачення-2008» навіяло тривожне передчуття. Навіть на цей огляд різножанрової самодіяльності (з кількома профі на додачу) так просто й не відсієш жодну з представниць доморослого жанру «співаюча білизна», який цілодобово пропагують наші музканали. Цих пташок марно благати: «Заспівай... наживо!» Не для цього їх «татусі» у клітках тримають.

І ось, з огляду на можливу конкурентоНЕспроможність естрадного соціуму (напередодні «Євро-2009»), чи ж не доведеться знову доношувати старе? І, за заповітами «білайну», вдруге наступати на одні й ті ж самі граблі, взявши до уваги глибокодумно-вичікувальну міну нашої торішньої євро«фрик»адельки — теж лауреата-«двійки»?

Тільки не треба поспішати — вкупі з привидом можливої перемоги! Поживемо... Почекаємо... року так до 2012-го, коли дурні й шляхи знайдуть нарешті між собою компроміс. І без жодних збитків для держави, дивися, поєднаємо — корисне (футбол) із приємним (європіснею). До того ж дешевше буде.

Олег Вергеліс, «Дзеркало тижня»