Інформаційна безпека і намагання полювання на відьом
Весна в Україні почалася з наступу на всіх ділянках ідеологічного фронту, включаючи мовний, який є частиною ідеологічного.
Перші удари було нанесено по ворогові зовнішньому. (Хто головний зовнішній ворог України, читачеві пояснювати не треба). На початку березня Нацрада з телебачення і радіомовлення (НРТРМ) ухвалила рішення не видавати ліцензії кабельним провайдерам, які транслюють іноземні телеканали без перекладу на українську.
Заступник голови Нацкомітету запропонував таке рішення: «В Україні повинна бути створена компанія «НТВ-Україна» або «Discovery-Україна». Вони зможуть транслюватися по кабельному телебаченню, якщо отримають у нас рекламу і продублюються на українську» («Сегодня», 5 березня).
Через декілька тижнів 21 березня на засіданні Ради національної безпеки й оборони (РНБО) Віктор Ющенко заговорив про небезпеки, викликані присутністю у вітчизняному інформаційному просторі іноземних (з контексту – російських) телекомпаній, радіостанцій, друкованих ЗМІ та інтернет-видань.
Він досить різко розкритикував Нацраду за надмірний лібералізм, за потурання в діяльності закордонних телекомпаній. Обурення Ющенка викликав і той факт, що в сфері друкованих ЗМІ немає відповідної державної інстанції, яка б відповідала за реалізацію державної політики в цій галузі.
Тема «інформаційної безпеки» отримала виняткову значимість, їй була присвячена велика частина цього і все наступне засідання РНБО, за підсумками якого було прийнято ряд рішень і сформовано доручення органам державної влади.
Реакція НРТРМ не змусила себе чекати. Уже 2 квітня було затверджено перелік, що включає 34 іноземні програми, які поширюються в кабельних мережах і не адаптовані до вимог національного законодавства.
Нацрада пояснила, що не підлягають адаптації програми телекомпаній, які підпадають під юрисдикцію країни, що входить до ЄС або ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення. (Зазначимо, що сама Україна підписала, але не ратифікувала Конвенцію.)
Сотню інших програм, які досі вільно поширювалися в Україні, слід адаптувати до українського закону про теле- і радіомовлення.
Це означає, вони повинні відповідати, приміром, такій вимозі як обов'язкове висвітлення позицій офіційних осіб України, політичних партій, «виконувати рішення НРТРМ і судових органів».
Під виглядом недотримання цих та інших норм закону, Нацрада одержує можливість втручання до діяльності закордонних компаній. Ризикну припустити, що саме російські телепродукти стануть предметом пильної уваги контролерів з НРТРМ.
Симптоматично, що зовсім недавно ряд авторитетних громадських організацій – «Просвіта», Конгрес української інтелігенції, Союз письменників, Українська всесвітня координаційна рада (всього 8 організацій) звернулися до української влади.
У їхній заяві говориться, що «українська інформаційна політика є занадто ліберальною», і вимагають вжити відповідних заходів, зокрема виключити з системи кабельного телебачення стандартні пакети програм російських каналів, а також «підсилити особисту відповідальність редакторів і журналістів за озвучування антиукраїнських виступів російських політиків і експертів».
Таким чином, Україна ризикує стати єдиною країною в Європі, що висуває до закордонного телепродукту вимоги згаданої адаптації. При цьому з благословення української інтелігенції.
Цікаво, що «під прапором» супротиву шкідливій інформації, в ефір не допускається і зовсім нейтральна – програми телеканалу «Культура», далекого від політики і політиків.
Цікава ще одна деталь. За всіх численних претензій до президента Ющенко дотепер він представлявся принциповим прихильником свободи поширення інформації. Вільні ЗМІ – одне з небагатьох досягнень за час його перебування при владі. (Зазначимо, правда, що чималою, за нашими мірками свободою, вони володіли і за колишнього президента).
Але тепер перед нами постав новий Ющенко – президент, який ініціює заборони на доступ до інформації. Поки – закордонної.
Проте, логіка ідеологічної боротьби підказує: після початку боротьби з ворогом зовнішнім, час притягнути до відповідальності внутрішнього ворога.
Минулого тижня я з острахом побачив два послання з новими, а точніше – трохи підзабутими старими мотивами.
Перше з них – «Звертання Української інтелігенції Харківської області».
Термін «український інтелігент» – особлива тема. Останнім часом цей термін так само співвідноситься зі звичним поняттям «інтелігент», як «морський лев» з «левом». Так що автор цих заміток, будучи етнічним українцем і вважаючи себе інтелігентом, проте, не погодився б іменуватися «українським інтелігентом» у прийнятому зараз змісті.
«Український інтелігент» – це, насамперед людина, «яка мислить українською», тобто, в особливій системі координат, іменованій «українською». Ось у рамках цієї системи і складено зазначене звертання.
Звертання дуже виразне, і з нього можна довідатися багато цікавого і несподіваного. Наприклад, те, що в Росії близько 65 мільйонів росіян, з яких майже 30 мільйонів – українці або особи українського походження.
Або приписуване Марксу висловлювання про те, що людина, яка не поважає традицій і мови титульної нації і країни, в якій живе, є чужим туристом або окупантом (!).
Або характеристика ЄС та НАТО як «братерського союзу Європейських арійських народів». Або твердження: «Усіх, хто в'їжджає до США, на вокзалах і на адміністративних установах зустрічають величезні плакати: «Любіть Америку або забирайтеся геть!» (зрозуміло, зі схваленням такої традиції).
Або осуд дій рухівців, які згодилися в 1992 році надати українське громадянство всім, хто проживав тоді на території країни.
Звертання є полемічним відгуком на звертання іншої групи людей, яке з'явилося раніше. На адресу останніх сказано багато недобрих слів. Так само як і на адресу «частини священиків російської православної церкви [з маленької букви], яка діє на території України під псевдоназвою «Української» московського патріархату. Вимагаємо взяти під контроль держави діяльність цих агентів московських спецслужб в рясах».
І, нарешті, головний фрагмент Звертання – вимога до української влади: «Вимагаємо законодавчо встановити кримінальну відповідальність суспільних і політичних угруповань, що ... домагаються федеративно-сепаратистського устрою України; вимагають для російської мови статусу державної або привілеїв; виступають проти європейської орієнтації України в ЕЄС [так в оригіналі двічі] і НАТО; ...».
Так що авторам Звертання світ уявляється в чорно-білих тонах: є вони, що представляють українську ідею, а всі незгодні з ними – вороги, агенти московських спецслужб.
Єдиний метод вирішення ідеологічних дискусій – під страхом кримінальної відповідальності заборонити висловлювання «шкідливих ідей». Приведені положення настільки виразні і говорять самі за себе, що не має смислу з ними дискутувати.
Інша публікація – на сайті УП – представляється не менш знаковою.
Вона підписана ім'ям відомого політолога, з яким і авторові цих заміток довелось співпрацювати – Олексієм Гаранем. Пан Гарань звернув увагу на виступ свого колеги Пироженка на минулій конференції в Інституті Європи Російської академії наук.
Пироженко досить різко критикував позицію української влади (насамперед, самого президента) у сфері історичної пам'яті – формування і нав'язування нових історичних міфів, презентація української історії, як боротьби з Росією...
У цьому зв'язку Гарань нагадав, що Пироженко є державним експертом Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО. І «оскільки це (доповідь Пироженка) суперечить офіційній позиції українського керівництва, це ... ніяк не документ для опублікування за кордоном».
(Ну, зовсім як «Доктор Живаго», який теж не підходив для публікації за кордоном).
І, нарешті, ключова фраза: « Чи уявляє собі безпосередній керівник РНБО – президент Ющенко, чим займаються співробітники цієї структури?»
Залишимо осторонь трохи дивні уявлення про обмеження, що накладаються на експерта. Підкреслимо, саме на експерта, тобто фахівця незалежного і людину критично мислячу, якого Гарань позбавив права привселюдно, у тому числі, і за кордоном, критикувати дії керівництва.
Важливе інше. Вдумайтеся: інтелектуал, вчений звертається до президента країни з закликом, мовляв, подивіться, чим займається ваш співробітник. Так це ж внутрішній супостат! Женіть його!
Хіба це не діагноз суспільству, в якому ми живемо?
Михайло Білецький, для УП
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Михайло Білецький, для УП
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
