Юрій Громницький: В Україні бракує особистостей, які могли б чітко й аргументовано пояснити свою позицію
Сьогодні кожен телеканал, який претендує на свою вагомість у комунікаційному середовищі та житті суспільства, обов’язково створює власне політичне ток- шоу. Формула більшою чи меншою мірою однакова: запрошуються політики, експерти, глядачі, компетентний у суспільно-політичному житті країни професійний ведучий. І результат, на жаль, завжди теж однаковий: ніякого консенсусу, тільки нескінченне передавання естафети взаємних звинувачень.
Які завдання ставить перед собою політичне ток- шоу «Один за всіх» на Першому Національному? І чим реалізація цих завдань принципово відрізняється від лідерів рейтингів? Із цими запитаннями «День» звернувся до ведучого програми Юрія Громницького.
— Відповідаючи на ці запитання, я процитую кількох політиків, які, говорячи про політичні ток-шоу в Україні, висловлювали думку, що дуже часто вони перетворюються на «собачі бої», небезпечні для українського суспільства. І багато політиків уже говорять про те, що вони не хочуть брати в них участі, зауважуючи, що якраз програма «Один за всіх» суттєво відрізняється в цьому сенсі, оскільки головна мета для нас — у тому, щоб вона не перетворювалася на такі «собачі бої», а була програмою, після якої люди почуватимуться вільнішими, бо отримають більше інформації й зроблять свій політичний вибір. Саме таку мету ми переслідуємо, і це одна з наших особливостей. Інша особливість шоу «Один за всіх» полягає в часовому проміжку. На відміну від інших, «Один за всіх» триває лише годину. Це, так би мовити, елегантний політичний бліц: коли учасники, ведучий, політики, експерти ведуть красиву розмову — швидку й аргументовану. Можна вжити таке порівняння: лицарські бої з величезними мечами, учасники яких довго гамселять один одного, й інший турнір, де на шпагах обмінюються дуже точними та влучними ударами.
— Як ви примушуєте політиків не вдаватися до таких «турнірів» і говорити конструктивно?
— По-перше, політики на «Один за всіх» змушені говорити коротко, чітко і бажано конструктивно, оскільки у нас специфічний формат. У нас немає трьох — трьох з половиною годин для довгих демагогічних монологів. Це обмеження часу змушує мене як ведучого поводитися досить жорстко, але коректно з учасниками нашої програми. Я зупиняю їх якимось зауваженням, зустрічним поглиблюючим запитанням. Подекуди просто перебиваю, передаючи слово або опоненту, або експерту, який поглиблює тему і коментує. Це готовність і подекуди навіть мужність з боку ведучого — протистояти політикам, які у нас, до речі, не дуже звикли до того, що їх перебивають.
— Тут уже має значення авторитет ведучого...
— Так. Колись відомий італійський футбольний тренер, коли його запитали, чим він виправдовує свою величезну зарплатню, сказав: «Я працюю з футбольними зірками, які отримують значно більше, ніж я. Щоб вони мене поважали, я теж повинен бути на їхньому рівні». Звичайно, я не отримую таких грошей, як українські політики, але, безперечно, у ведучого має бути якийсь внутрішній стрижень, який учасники програми повинні дуже чітко бачити. Політики, як вовки, відчувають, кого можна порвати, а хто їм просто не дасть цього зробити. Справді, у ведучого повинна бути така внутрішня сила.
— Окрім ведучого «зі стрижнем», які основні складові хорошого політичного ток-шоу, починаючи від учасників — закінчуючи світлом у студії?
— Передусім — це, безперечно, учасники програми, це найголовніший елемент, з яким в Україні дуже велика проблема. Не даремно ми бачимо на екранах одних і тих самих людей. На мій погляд, в Україні бракує особистостей, які можуть чітко, яскраво й аргументовано пояснити глядачу свою позицію. Окрім того, подекуди політики і політичні партії роблять це свідомо, перетворюючи політику на цирк, балаган, шоу, а реальні глибинні процеси відбуваються за кулісами. Це, до речі, теж важливе завдання політичного ток-шоу: зробити так, щоб люди зрозуміли, що відбувається за кулісами.
Для успіху ток-шоу важлива також репутація каналу, якість студії, якість освітлення. Як казав один оператор, сантехнік не розуміє, що в нас погане світло, він просто бачить, що картинка йому не подобається, тому він переключить туди, де буде яскрава картинка, яскраве шоу, гарний фільм чи гарні дівчата.
— Чи пригадуєте за всю історію українського телебачення політичні ток- шоу, які б здалися вам оптимальними?
— Деякі політичні ток- шоу на ранніх етапах існування телеканала «1+1». Той ентузіазм, та енергія, яка була перші часи на «1+1», — раннього Піховшека, Вересня... Тоді була молода країна, це було відкриття, це було цікаво! Дуже непоганий був початок у самого Савіка Шустера, потім усе змінилося, хоча програма залишається безперечним лідером.
— Що відбувається зараз із вашою програмою «Один за всіх»? Її призупинено?
— Зміна керівництва на каналі. Відповідно, Перший Національний зараз переживає перехідний період. За словами керівництва і згідно з моєю інформацією, це проблеми технічні — ідуть переговори з новими постачальниками світла, кранів, яких, з огляду на застарілість обладнання, просто немає. Наступного понеділка програма має повернутися.
— Друга ваша програма на Першому Національному — «Точка зору» — має інший формат. Це 15-хвилинне інтерв’ю. А що, коли гість не хоче розкриватися?
— Є такі люди, і тут, безперечно, дуже важлива роль самого ведучого і редакторської групи. Ми маємо прорахувати таку ситуацію. Відповідно, потрібно мати достатню кількість запитань для того, щоб людину розговорити. Фішка «Точки зору» полягає в тому, що це швидке жорстке інтерв’ю, яке поглиблює випуск новин. Це те, що англійською мовою називається «політичний гриль». Ведучий ставить учасників програми у досить жорсткі часові рамки і рамки ведення розмови, коли на демагогію так само часу немає.
— Тепер дещо філософське запитання: скажіть, чи можна поставити знак тотожності між політикою і шоу?
— А чому ні? Як я вже казав, політики перетворюють політику на зручне красиве шоу, яке людям зрозуміле і де не треба довго напружувати мізки.
— Так і має бути?
— В ідеалі такого бути не повинно, але це правила гри, на які глядач мусить погодитися. Є така фраза: політики — це актори, які не відбулися. Так воно і є. Серед політиків дійсно є багато дуже майстерних акторів, які впродовж 15 хвилин влаштовують реальне шоу, а коли програма закінчується, перетворюються на абсолютно інших людей. Знімають красиву політичну маску.
— Чи не було у вас ідеї створити програму, яка б знімала з політиків ці маски?
— Я знаю кілька таких проектів на західноєвропейських каналах, вони іронічні, гумористичні. Про політику розповідають у легкому й гострому стилі. Я не переконаний, що власники чи керівники українських телеканалів готові до таких шоу, так само, як політики не готові правильно сприйняти такі програми. Можуть бути дуже серйозні образи, дзвінки і так далі. А от суспільство хотіло б отримати таке ток- шоу, така програма на часі, й вона надзвичайно потрібна.
Маша Томак, «День»