Сєло-ТВ

 

Ввєдєніє

 

Сонце сідало за сєло. Головною уліцей йшло стадо коров, які мукали та виляли хвостами. Там і тут під калитками стояли баби та гукали своїх тьолочок додому.

- Маруся! Маруся! Ходи сюди, трясся тобі у твою коров*ячу душу! Куди полізла у полісадник? Ану завертай у сарай! Завертай! Кому кажу!

- Соня! Сонячка! Ну что ти дєлаєш? Ну куда ти йдеш! Яж тут! Іди-но до мамці!

- Васіліса! Куди пішла? Ану додому! Давай швидше у мене ще роботи по вуха, а ти, чортиня, ходіш тут розмєренно!

Останні слова належали бабі Ганні, повній низенькій жінці, якій було вже років під сімдесят. Вона була вдягненна в темно-синій, в горрошек халат та калоші на босу ногу. Її дід Панас спостерігав за діями жінки з криши їхньої хати, на якій він щось незрозуміле чіпляв до желєзного штиря. Як виявилось, це була "антєна". Цю штуку дід купив у хлопця біля магазіна, вистоячи велику чергу. Він ніяк не міг собі нарадуватись, адже забрав останню, і вже зміг почепити її як можна вище. Потім він потихеньку зліз з кришиі пішов у дім, шукати у чулані тєлєвізора, зтрушувати з нього багаторічний пил та подсоєдінять антєну.

Цей вечір обіцяв бути незабутнім - у селі Деремки запускали "Село-ТВ". Об*яви про цю подію весіли на клубі, магазині, та над поштовим віконцем, через яке раз на місяць давали пенсію.

Десь о пів на восьму вечора з вулиць зникли усі сільчанє: вони були прикуті до блакитних екранів своїх телевізорів. На екранах було восємь вертикальних смужок - біла, жовта, блакитна, зелена... Закінчувала усе це чорна смужка, яка викликала деяку збентеженість та сумні думки у перших телеглядачів.

Аж ось годинник з маятником почав бити восьму годину вечора. Смужки зникли, а з динаміку полинула мелодія.

- Яку нашого онучка на телефоні, еге ж? - спитала бабка Ганя у діда.

- Та ну тебе, дай подивитись, - буркнув він у відповідь, поправляючи очки на носі.

 

Плівка перша. Прем’єра

 

Коридорами бігали люди та щось бормотали одне до одного. До першого ефіру залишалось менше п*яти хвилин. І хоча матеріал для першого випуску новин був відзнят, змонтован та записан на диск ще тиждень тому, усі чомусь нервували. До ефірної кімнати прибігли усі, хто тільки міг - від дірєктора до тєхнічки, яка зробила вигляд, що протирає єдине брудне віконце.

Зараз усе мало розпочатися. Відєоінженер Вася впихнув диск з першим випуском програми "Сєло-Інформ" у плеєр. Головний режисер, дядя Толя, нажав кнопку "плей", звукооператор Вовка ввімкнув звук. Почалося. Заставка. Дядя Толя для чогось натиснув якусь зелену кнопку, і у кутку екрану з*явився напис "прямий ефір".

- Для солідності, - буркнув він собі під носа.

А далі нічого не сталося. Точніше, сталося, але не на екрані, а на вулиці. Корова Машка боднула рогами сарайчика, який знаходився передавач "Сєло-ТВ", сигнал з екранів зник. Постоявши в ефірці пару хвилин у повній тиші, технічний директор сказав, що поїхав "на виїзд до місця поломки", директор тихо зітхнув, і пішов до свого кабінєта, а усі інші пішли додому - там стояла недоєна худоба, чекали ненагодовані діти, лежало неперекидане сіно.

Але, головне, прем*єра відбулася. Перший блін виявивсь комом. Але далі буде.