Концепцію системи такого телебачення та радіомовлення представники робочої групи мають подати на розгляд РНБО до 1 вересня поточного року. Проте експерти переконані, що суспільне телебачення не буде створено в терміни, визначені президентом. На їхню думку, цьому перешкоджають попередній негативний досвід організації системи суспільного телерадіомовлення, а також політична ситуація в країні.

Нещодавно президент України Віктор Ющенко підписав указ, згідно з яким до кінця 2008 року в Україні має бути створено суспільне телебачення. Ющенко підкреслив, що він незадоволений темпами створення суспільного мовлення у державі. За його словами, робота Кабміну та органів виконавчої влади, що відповідають за здійснення інформаційної політики України у питанні створення суспільного телебачення, ведеться не на належному рівні.

Заступник голови секретаріату президента Андрій Кислинський відмітив, що до сьогодні уряд не запропонував концепції створення такого телебачення, не визначив чітких строків його втілення і не здійснив жодного кроку щодо вдосконалення чинного законодавства. Якщо уряд вирішив відкласти вирішення цього питання, то для президента воно є стратегічним. Тож у наказі від 21 лютого містяться пропозиції щодо механізму його вирішення та встановлюються конкретні строки. Так, Кабміну належить у найближчий місяць створити робочу групу, до якої мають увійти представники Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Антимонопольного комітету України, Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України. Залучити до роботи планують також представників творчих спілок, всеукраїнських громадських об'єднань і науковців.

Проте указ ставить під сумнів доцільність існування Національних теле- та радіокомпанії України. Президент пропонує організувати з цього приводу широке обговорення і таким чином вирішити, бути чи не бути державним мовникам. Утім, прийняті раніше документи свідчать, що суспільне мовлення буде створено тільки на базі НТКУ, а не з нуля. Більше того, перший заступник голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко пропонує залучити до цього всі інші державні мовники, яких налічується близько тридцяти по всій Україні.

- Звичайно, створювати можна тільки на базі державних каналів, зокрема НТКУ, «Культура», УТН, з виходом за кордон, а також на базі обласних та місцевих каналів. На компанію НТКУ уже витрачаються великі гроші, минулого року бюджет становив 200 млн грн., а це - гроші платників податків. Треба витрачати їх розумно, - вважає він.

Концепцію системи суспільного телебачення та радіомовлення представники робочої групи мають подати на розгляд РНБО до 1 вересня. Питання створення цієї системи має бути розглянуте РНБО вже у жовтні. Проте експерти на сьогодні просто не уявляють фактичного початку роботи суспільного мовника.

- Реально ці розмови і кроки скінчаться нічим. Існує вже кілька концепцій, є також законопроект, що розглядався Верховною радою, - каже шеф-редактор «Детектор медіа» Наталя Лігачова. - Зараз просто відбуваються тактичні ігри секретаріату президента».

Не вважає реальним запуск суспільного мовлення до кінця року і генеральний директор каналу ICTV Олександр Богуцький.

- Це можливо тільки за умови роботи над питанням професіоналів, - зазначив він. - Каменем спотикання стане затвердження концепції, адже її треба буде добре захистити. Потрібно, щоб не було жодних зауважень, тільки тоді суспільний мовник може бути створений.

З огляду на нестабільну політичну ситуацію та наближення президентських виборів цілком природно, що президент уперше після Помаранчевої революції активно взявся за створення суспільного мовника. Зрозуміло також те, що найбільш прийнятним варіантом є створення суспільного мовника на базі НТКУ, чому тривалий час опиралися чиновники. І колишнє, і теперішнє керівництво НТКУ відмовилося надати коментар «Вечірці», тому чи знають менеджери про наміри влади, так і лишилося невідомим.

- Безумовно, президент має власні інтереси: з одного боку, на нього тисне Рада Європи, з іншого, - потребує негайного втручання вирішення питання з керівництвом НТКУ, звісно, свою роль відіграло й бажання позбутися Докаленка, а це було б важко зробити, не порушивши закону, - повідомила «Вечірці» шеф-редактор проекту «Детектор медіа» Наталя Лігачова.

Ціна питання

Попри те, що у світі існує багато прикладів фінансування суспільного мовлення, в Україні жоден не прийнято як пріоритетний.

- Що стосується абонентської плати, то вона є винятком, який працює у країнах, де суспільне телебачення створювалося у середині ХХ століття. Для України - це не найкращий шлях. Минулого року ми розглядали п'ять основних моделей: може бути пряме бюджетне фінансування, грузинська схема, де існує «захищений» відсоток з бюджету на суспільне мовлення, що виділяється незалежно від того, який уряд і яка фракція при владі. Можна стягувати плату через податок на прибутки. Це - технічне питання, що розв'яжеться в оптимальний спосіб», - вважає Андрій Шевченко.

Разом з тим, пан Шевченко разом із Тарасом Стецьківим домоглися збільшення фінансування НТКУ, а опозиційні депутати вважають, що видатки на можливий суспільний мовник треба якнайшвидше внести до держбюджету.

Олександр Богуцький з цього приводу повідомив «Вечірці» таке: «Ціна питання - відсутність реклами на такому каналі. Фінансування з бюджету - не найкращий варіант, адже бюджет повинна затвердити ВР, Кабмін - дати ці гроші, тут будуть задіяні і Міністерство фінансів, казначейство - не найкращий варіант. Адже чим більше контрольнопропускних пунктів, тим більша імовірність впливу на канал через загрозу невчасного фінансування. Крім того, коли знаєш, ким фінансуєшся (суспільством), то ясніше розумієш, на кого працюєш».

- Коштів вистачило б, якби мовник реально створювався, - запевнила кореспондентів «Вечірки» Наталя Лігачова. - Підраховано, що за умови оподаткування кожного, хто володіє радіоточкою, навіть у 2-3 грн. на ці гроші можна утримувати повноцінне суспільне радіо.

Довідка «Вечірки»

Як в Україні не створили суспільне мовлення

Ідею створення системи суспільного мовлення успішно втілено у багатьох країнах світу. Україна, у свою чергу, виношує її не перший рік, проте далі розмов справа заходила рідко. Історія створення громадського теле- та радіомовлення розпочалася ще у 1995 році - тоді про нього хоча б почали говорити.

Уже в 1997 році Верховна рада прийняла Закон «Про створення системи суспільного телебачення та радіомовлення України», але тодішній президент України Леонід Кучма відхилив його як такий, що суперечить Конституції України, бо тоді депутати пропонували передати під систему суспільного мовлення всю матеріально-технічну базу Національних теле- та радіокомпаній України. Адже згідно з чинним законодавством суспільне мовлення має співіснувати разом з державними медіа, а не замість них, тобто у будь-якому разі вони мають залишатися рівноправними складовими системи Національного телебачення та радіомовлення. Наступна спроба закласти законодавчий фундамент під ідеї створення громадського мовлення провалилася у 2000 році. Не вдалося внести доповнення до документа 2000 року, і у 2005-му новий уряд відклав вирішення питання до кращих часів. У грудні 2006-го Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при президентові України під час одного із засідань схвалила принципи запровадження стандартів суспільного мовлення. Документ позиціонували як основу плану дій щодо створення громадського мовлення, проте така зацікавленість Нацкомісії у вирішенні питання залишилася голослівною - не важко було помітити повну відсутність конкретних дій. Утім, привертав увагу перший пункт «Принципів», де зазначалося, що суспільне мовлення має бути створене замість державного та на його базі - саме це викликало невдоволення чиновників усіх рівнів під час попередніх спроб узаконити створення громадського мовлення.

Деяке пожвавлення відбулося рік тому, у березні 2007-го, коли голова Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, комітет ВР з питань свободи слова та інформації, Держкомтелерадіо та Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при президентові України підписали Декларацію про співпрацю з метою запровадження в Україні суспільного телерадіомовлення. Її метою стало перетворення державного телебачення та радіо в систему суспільного мовлення. Майже одразу після підписання документа було створено робочу групу, до якої увійшли 12 фахівців медіагалузі.

Поруч із діяльністю державних органів працювали й інші, створені за ініціативою громадських організацій, що опікуються функціонуванням ЗМІ. Так, у 2005 році було створено коаліцію «Суспільне мовлення». Її активні учасники, зокрема громадська організація «Детектор медіа», Київська незалежна медіапрофспілка, Інститут політики, Незалежна асоціація теле- та радіомовників, Академія української преси та інші планували організувати широке обговорення створення суспільного мовлення та ініціювати розгляд ряду законопроектів з цього приводу. Але у результативності власних дій активісти просунулися не далі, ніж державні діячі.

Світовий досвід

Суспільне телебачення у світі

Британську мовну корпорацію (ВВС) багато експертів називають класичним зразком суспільного телебачення. Як свідчить історія ВВС, навіть у Великій Британії, де демократичні традиції давно стали нормою життя, уряд схильний вважати, що саме він найкраще знає, що потрібно суспільству. За час свого існування (понад 80 років) ВВС кілька разів вступала в серйозні конфлікти з владою. У 1927 році корпорація отримала першу Королівську хартію, що офіційно визначила, як має функціонувати суспільне радіо. Саме в цей час загалом сформувався базовий принцип ВВС, що визначив його завдання: інформувати і розважати. Особливе доповнення до хартії гарантувало редакційній політиці ВВС незалежність від влади і визначило обов'язки цього суспільного мовника. Протягом останніх 40 років ВВС конкурує з комерційними каналами, що мають кращі фінансові можливості. ВВС існує в першу чергу на абонентську плату. У Великобританії вона збирається у вигляді мита і становить 16,58 євро на місяць. Свій внесок до бюджету корпорації вносить продаж ліцензій і програм. Існує рада керівників, що складається з 12 членів, які зобов'язані стежити за тим, аби редакційна політика ВВС відповідала суспільним інтересам, проте без втручання у керування компанією. Основну діяльність ВВС здійснює виконавчий комітет з дев'яти осіб, які призначаються радою керівників.

Японське суспільне телебачення представлено Японською мовною корпорацією NHK, що є суспільною, проте перебуває під контролем держави. Адже як і у британському зразку суспільного мовлення, NHK очолює рада керівників з 12 осіб, які призначаються урядом зі схвалення парламенту. NHK веде телемовлення на п'яти каналах і є другою за величиною мовною корпорацією в світі після вже згаданої ВВС. NHK існує за рахунок абонентської плати, яку вносять 38 млн (90%) японських сімей. Сигнал NHK не кодується, тож дивитися передачі суспільного телебачення може кожен житель країни. Таким чином, абонентська плата стає по суті добровільною, що викликає час від часу дискусії про необхідність приватизації корпорації. 45% ефірного часу NHK виділяє для інформаційних програм (для порівняння, комерційне телебачення - 20%); для розважальних - 17% (комерційне - 37%), для передач про культуру - 25%, як і комерційне, для освітніх передач - відповідно 10 і 5%. NHK не фінансується державою. За даними опитувань громадської думки, до 80% респондентів довіряють інформації NHK, тоді як рівень довіри до комерційного телебачення наближається до 40%.

Найбільшою телевізійною мережею США є PBS (Суспільна служба телепередач), до якої входять понад 280 некомерційних станцій. Телестанції в США часто існують на вельми обмежені засоби з бюджету, на пожертвування телеглядачів і за рахунок приватних фондів. У США не існує плати, зборів, податків або ліцензій для власників радіо- і телеприймачів, які приймають все, що виходить в ефір. Це означає, що всі бажаючі можуть встановити власну приймальну антену без податків і зборів. Регулюючий орган - Федеральна комісія з комунікацій - керується «доктриною безсторонності», відповідно до якої станції повинні безкоштовно надавати рівний час для викладення протилежних точок зору. Аналогічним чином всі комерційні станції повинні відводити певний час у своєму ефірі для оголошень і реклами суспільних служб. Час для програм суспільних служб надається безкоштовно.

У Франції розвинена мережа суспільних каналів в аналогу і цифрі (France2, France3, TV5). У 2000 році було створено холдинг France Television, що об'єднав ці канали. Два тижні тому Францією прокотилася хвиля страйків працівників суспільного телебачення. Протестуючі не підтримують ідею держави заборонити рекламу на цих каналах мовлення. За інформацією France Television, у деяких підрозділах компанії кількість учасників акції перевищила 60%, на телеканалі France3 таких виявилося майже 56%, на France2 - 38%. Відмова від реклами потребуватиме від держави дотацій в розмірі близько 1 млрд євро. Проте Президент Франції Ніколя Саркозі збирається вирішити це питання введенням податку на доступ до інтернету і користування мобільними телефонами, за рахунок чого фінансувати суспільне телебачення. За його пропозицією, телебачення частково має фінансуватися зокрема і завдяки податкам на прибуток від реклами, що отримується французькими приватними телеканалами. Абонентська плата у Франції становить 9,67 євро на місяць і стягується у вигляді податку міністерством фінансів разом з податком на житло.

Суспільно-правове теле- і радіомовлення було організовано в Німеччині незабаром після закінчення Другої світової війни. Там існує канал ZDF, створений на основі укладеної між 16 землями «міжземельної угоди», за якою уряд неправомочний здійснювати контроль над цим каналом. Крім того, працює ще один суспільний канал ARD. Також працюють радіостанції, які в Німеччині називаються суспільно-правовими. Організація GEZ (Gebuhreneinzugszentrale), назва якої в перекладі означає «центральна служба з утримання зборів» приймає плату за прийом усіх мовних сигналів у квартирах, офісах, і навіть в автомобілях. Кожен німець, окрім глибоких пенсіонерів і безробітних, щомісяця платить GEZ по 17,03 євро для утримання суспільного телебачення. На його потреби німці розщедрюються щороку на 7,2 мільярда євро. Проте 5% населення ухиляються від сплати за суспільне телебачення. Для порівняння, в Італії мито становить 8,67 євро, а ухиляється від його сплати 35% населення. Коштів на утримання могутніх і не дуже рентабельних суспільних каналів, якими вони є в Німеччині, не вистачає. За три останні роки ARD, ZDF і «Німецьке радіо» недорахувалися 440 млн євро.

Суспільне Польське Телебачення (TVP) разом із суспільним радіо посідає провідну позицію на польському ринку засобів масової інформації. Рейтинг суспільних каналів становить 24,2% для TVP1 і 21,2% для TVP2. Для порівняння - комерційні канали Polsat і TVN мають 15,7% і 14,4% відповідно. Навіть враховуючи обмеження доступу телеглядачів до наземного сигналу станції TVN, з усього широкого програмного спектра поляки дуже охоче вибирають суспільне телебачення. Це відбувається в першу чергу тому, що контент суспільних каналів дуже близький за наповненням до такого комерційних каналів. При цьому польське суспільне телебачення в повному обсязі виконує зобов'язання, встановлені законом про радіомовлення і телебачення: 15% ефірного часу відводиться на передачі інформаційного і публіцистичного характеру, 10% - на просвітницькі програми і 15% - на передачі для всієї сім'ї, дітей і молоді.

В Австрії існують два суспільних канали: ORF1 і ORF2. Компанія, що управляє ними, стягує плату з усіх громадян, які мають удома працюючий телевізор, здатний приймати ТБ-сигнали. Існують і комерційні канали (наприклад, ATV), проте вони не мають такого покриття, як суспільні. Плата за телебачення становить 19,20 євро на місяць.

З 17 грудня 2007 року в Грузії почало працювати суспільне телебачення, замінивши перший канал державної телекомпанії. Керувати новим телебаченням буде важко змінювана незалежна рада, що формується владними структурами, проте за участі громадських організацій.

Фінансова база

Тільки у Японії здійснюється повне фінансування суспільного телебачення самим суспільством, до цих же показників наближаються такі країни, як Норвегія, Швеція, Данія, Німеччина і засновник суспільного мовлення - Велика Британія. У всіх цих країнах існують так звані ліцензійні збори або абонентська плата. Споживачі починають виплачувати її щомісяця від дня придбання телеприймача. Підтримка спонсорів також є одним із джерел фінансування. Державні вливання в суспільне мовлення передбачені в таких країнах, як Іспанія (фінансується бюджетом і безкоштовне для глядачів), Франція, Португалія, Канада. Наприклад, у США через некомерційну організацію Corporation for Public Broadcasting (CPB), що є неурядовим органом, проте утворена Конгресом США, виділяється фінансування з федерального бюджету для підтримки суспільного телерадіомовлення.

Крістіна Клюшник, Наталя Моденова, «Вечірній Київ»